"Грицева шкільна наука" скорочено

Іван Франко “Грицева шкільна наука” скорочено читати

Гриць – звичайний хлопчик, що живе в селі. Головне його завдання пасти гусей, яких було 25. Одного дня батько покликав сина з поля, щоб мати його вмила, вичесала і вбрала до школи.

Гриць не розумів куди вони йдуть, адже батько не пояснював сину нічого. Вони підійшли до просторого старого будинку пiд соломою, з комином наверху. До того будинку йшло багато хлопцiв таких як Гриць або й бiльших. Батько пояснив, що це школа і сюди він має ходити на навчання і слухати пана професора (вчителя).

Батько пішов говорити з професором, а Гриць з іншими хлопчиками пішов до класу.

Хлопці зрозуміли, що Гриць перший раз у школі і почали жартувати над ним. Говорили, що в сінях є яма і якщо він буде “зле справуватися, то професор всадить тебе в оту яму i будеш мусiв сидiти цiлу нiч.”

Грицю сказали стукати у двері, а коли двері відчинилися, по плечах Гриця “залупкали добрi березовi рiзки”. Гриць дуже злякався і заверещав.

Хлопці просили Гриця мовчати, щоб не почув професор, говорили, що “так годиться”. А тоді вирішили пригостити його кусником крейди.

“Всi мовчали i в ожиданцi глядiли на Гриця, що обертав у руках крейду, а далi поволеньки вложив її в рот.
Гриць почав хрупати i насилу з’їв крейду. Регiт у школi розлягся такий, аж вiкна задзвенiли.
– Цого смiєтеся? – спитав здивований Гриць.
– Нiчого, нiчого. Може, хочеш iще?
– Нi, не хоцу. А сцо то таке?
– То ти того не знаєш? Отто дурний! Та то єрусалим такий, то дуже добре.
– Ой, не дузе добле, – сказав Гриць.”

Коли в клас увійшов професор, хлопцi, як сполошенi горобцi, попирскали до лавок, тiльки Гриць зостався зi сльозами в очах i з губами, забiленими крейдою. Професор грiзно зблизився до нього.

Професор зрозумів, що старші учні пожартували над новеньким, і наказав Грицю добре вчитися, і не їсти більше єрусалима.

ІІІ

Почалася наука. Професор говорив щось, показував якiсь дощечки, що на них були намальованi якiсь гачки та стовпки; хлопцi час вiд часу кричали щось, як професор показав яку нову дощечку, а Гриць нiчого того не розумiв. Гриць не зважав на професора, а спостерігав за поведінкою інших учнів.

Згодом хлопцi починали читати склади на подвижних табличках, якi розкладав професор. Вони невтомимо по сто разiв спiвучими голосами повторяли: “а-ба-ба-га-ла-ма-га”. Грицевi, не знати чому, дуже се сподобалося, i вiн почав своїм пискливим голосом навипередки кричати: “а баба галамага”.

Професор думав, що Гриць все розуміє, і лишив дощечки “баба”, але Гриць, не дивлячися на них, а тiльки на професора, тонким спiвучим голосом крикнув: “галамага”. Всi зареготалися, не виключаючи й самото професора, тiльки Гриць, здивований, оглянувся i знов наголос сказав до свого сусiда: “Цому не клицис галамага?” Аж тодi бiдолаха стямився, коли професор потягнув його за понятливiсть рiзкою по плечах.

Вдома Гриць розповідав батькам, що вони вчили “а баба галамага”. Батько сподівався, що син буде добре вчитися, і скоро пiде до мiста до бiльшої школи, і вивчиться на попа.

Минув рiк. Блискучi надiї батька на Грицеву будущину давно розвiялись. Професор просто сказав йому, що Гриць “туман вiсiмнадцятий”, що лiпше зробить, коли вiдбере його додому i назад заставить гуси пасти. I справдi, по роцi шкiльної науки Гриць вертав додому якраз такий мудрий, яким був перед роком. Крім “а баба галамага” вiн далі у науцi не поступив. Букви якось мiшалися перед його очима, i вiн нiколи не мiг розпізнати їх з лиця.

Чи то Гриць був такий непонятливий, чи професор так навчав. Бо крім Гриця, таких “туманiв вiсiмнадцятих” мiж тогорiчними школярами було 18 на 30.

Грицеві вже так набридло професорське навчання, що він зрадів, коли в липні батько відправив його пасти гусей.

Гуси, звичайно – дурнi гуси, i сим разом не знали про радiсну змiну, яка їх чекала. Протягом цiлого року Грицевої шкiльної науки їх пас малий сусiдський хлопчик Лучка, що звичайно тiльки й робив на пасовиську, що копав ямки, лiпив паски з болота та пересипався порохом. Про гусей вiн не дбав зовсiм, i вони ходили самопас.

Але за рік “дякувати бiлому гусаковi i гривiй гусцi та й ще двом чи трьом молодим її донькам, череда сього року виносила звиш 40 штук.”

Бiлий гусак, і грива гуска не забули ще свого колишнього доброго пастиря i кинулися до нього. Гриць розповів, що навчався в школі, сказав, що вивчив “А баба галамага”.

“Знов сик зачудування, немов анi одна з тих 40 гусячих голiв не могла зрозумiти такої глибокої мудростi. Гриць стояв гордий, недосяжний. Аж нарештi бiлий гусак здобувся на слово.
– А баба галамага! А баба галамага! – скрикнув вiн своїм дзвiнким, металiчним голосом, випростувавшися, пiднiсши високо голову i трiпочу чи крилами.
Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в однiй хвилi переймив i повторив ту мудрiсть, що коштувала його рiк науки!
“Чому вони його до школи не давали?” – подумав собi Гриць i погнав гуси на толоку.”