Характеристика Сехисмундо «Життя – це сон» розкриэ внутрышный свыт героя.
Образ Сехисмундо «Життя – це сон»
Сехисмундо – син польського короля Басиліо, який напередодні народження сина отримав зловісне передбачення: в світ прийде чудовисько в вигляді людини. Басиліо вирішує ув’язнити сина у вежі. І ось уже дорослий Сехисмундо, одягнений в звірячу шкуру, закутий в ланцюги, проводить дні в гірких роздумах.
Монолог Сехисмундо в першій сцені першого акту вражає глибиною філософських роздумів: “чому людина, в якій стільки розуму, волі, почуттів, закута, тоді як вільні птахи, звірі, риби, струмки? Може, неволя – це плата за розум, за усвідомлення власного буття? Бути може, «гріх найбільший – буття. // Найтяжчий з злочинів – народитися людиною?”.
Король Басиліо, переживаючи за долю сина, піклуючись про успадкування престолу, вирішується перевірити вірність передбачення. Під час сну Сехисмундо переносять до палацу, а коли він прокидається, оголошують наслідним принцом і переконують, що його життя в ув’язненні – всього лише страшний сон. Однак незабаром принц починає проявляти свій дикий і нестримний норов.
Сехисмундо жорстокий і не цінує людське життя. Коли батько намагається нагадати йому про людинолюбство:
“Так як же мені тебе обійняти, коли рукою торкнуся до руки, що вміє вбивати?”
Сехисмундо кидає у відповідь батькові докір в тому, що той закрив для нього свій будинок і сам виховав сина, як звіра. Басиліо просить сина пом’якшати, на що той відповідає: «Я людинозвір!» Басилио нічого не залишається, як знову перенести приспаного Сехисмундо в вежу і спробувати переконати його в тому, що все, що сталося було лише сном: «Жити – значить спати..». Басиліо вирішує зробити своїм спадкоємцем московитського герцога Астольфо, проте народ повстає і знову звільняє з вежі Сехисмундо, який очолює повсталих і відстоює незалежність батьківщини. Його обирають королем, він отримує необмежену владу. Але тепер Сехисмундо абсолютно байдужий до насолод і благ життя. Він переміг власний егоїзм. Знайти мудрість і гуманність йому допомогло переконання – «життя – це сон». «Моїм учителем був сон», – говорить він ураженим придворним. Передбачення зірок не збуваються: людська воля перемагає долю.
Отже, образ Сехисмундо змінювався, він пройшов різні стадії свого формування. Він був ув’язнений, вийшов з в’язниці і став агресивним, і знову опинився у в’язниці. Врешті-решт, він став хорошим правителем, який хотів і прагнув розуміти людей. У той же час він настільки звик до життям відлюдника, що вже не міг жити повноцінним життям.
Цитатна характеристика Сихизмундо з твору “Життя -це сон”
“О, Небо,
Как хорошо, что ты лишило
Меня свободы! А не то
Я встал бы дерзким исполином,
И чтоб сломать на дальнем солнце
Хрусталь его блестящих окон,
На основаньях из камней
Воздвиг бы горы я из яшмы.”
«Пусть мало я
Знаю про белый свет,
И здесь с младенческих лет
Колыбель и тюрьма моя;
Пусть лишь глухие края
Помню я, где родился
И где навек схоронился,
Где живу я, скелет живой,
Где живу я, мертвец с душой,
Где я говорить разучился;
Пусть в жизни я знал одного,
Всего одного человека,
И только его от века
Видал из мира всего,
И ведал лишь от него
Про небо и землю, – верю,
Пускай я подобен зверю,
Что я человек средь зверей,
Хоть зверем среди людей
В темнице я горе мерю.
Пусть брал я свои уроки
У зверей, что кругом блуждали,
У птиц, что кругом летали,
И звезд лучистые строки
Читал мой взор одинокий,
Ты взору явил утешенье,
И слуху отдохновенье,
И роздых среди мучений,
Ты прервал мои пени,
И мне принес облегчение.
Когда на тебя взираю,
Прекрасным тебя нахожу,
И чем упорней гляжу,
Тем упорней глядеть желаю.
И сам я не понимаю,
Отчего так глаза жадны:
Ведь, на смерть обречены
За жажду, не знали жажды
И, жадно взглянув однажды,
Умереть, но глядеть должны.
Так лучше глядеть умирая;
Если смерть мне сулит твой вид,
То разлука что же сулит?
Горе, гнев или мука злая,
Впереди меня ожидая,
Злую смерть мне сулят[…]»
Цитатна характеристика Сихизмундо “Життя -це сон” може доповнити образ головного героя. Додавайте цитати через форму коментарів, і допомагайте іншим навчатися)
У образі Cехісмундо мало рис конкретної людини, тому його образ слід вважати алегоричним-пошуки свогожиття у світі, бажання розібратись у власних та чужих мотивах долі, вчинків. Невипадково, що найважливіші події драми розгортаються у душі герою. У своєму монолозі він проклинає долю, що дала людині менше свободи, ніж іншій істоті.Проживиючи у в”язниці, Сехісмундо виховався, як ревний католик. Утім, дізнавшись, що він всесильний можновладець, він почає вбивати, жорстоко сприймати світ. Врешті-решт, приборкавши свої інстинкти, Сехісмундо стає шляхетною людиною(хоча йому вдалось пройти нелегкий шлях від напівдикого самітника через нестиманог тиранічного володаря до досконалої людини).