«Гей, поля, поля зелені» аналіз (паспорт) твору

Григорій Сковорода «Гей, поля, поля зелені» аналіз твору допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби та підготувати літературний паспорт вірша.

Вірш «Гей, поля, поля зелені» є одним із найяскравіших прикладів пейзажної лірики в українській літературі XVIII століття.

«Гей, поля, поля зелені» аналіз (паспорт твору)

Автор – Григорій Сковорода
Збірка – «Сад Божественних пісень»

Рід літератури: лірика.

Вид лірики – пейзажна

Жанр: ліричний вірш

Тема: оспівування краси рідної природи; протиставлення гармонійного сільського життя й метушливого міста.

Ідея: справжнє щастя — у єдності з природою, простоті життя, духовному спокої, а не в матеріальних благах.

Головна думка: людина може бути щасливою навіть у скромних умовах, якщо живе в злагоді з природою й душею.

Ліричний герой: людина, закохана в рідний край, що свідомо обирає просте життя серед природи.

Настрій: піднесений, радісний, гармонійний.

Основний мотив – захоплення красою української природи

Художні засоби

• Вигуки та повтори: «Гей, поля, поля зелені…»

• Епітети: «поля зелені», «потоки чисті», «береги трависті», «думи трудні», «міста багатолюдні».

• Метафори: «зелом-квітом оздоблені», «денниця (ранкова зоря) зійшла», «котить трелі».

• Антитеза (протиставлення):  «міста багатолюдні» та «рай» серед природи.

Образи-символи:

• поля, долини, річки — рідна земля

• жайворонок, соловейко — воля, радість життя

• вівчар, сопілка — простота, народний побут

• місто — метушня, духовна втома

Вірш передає стан емоційного захоплення світом. Для Сковороди природа — це Божий храм. Він закликає залишити всі тривоги («пропадайте, думи трудні») і повернутися до витоків. Рядок «Я й на хлібові сухім житиму в раю такім» став афоризмом, що підкреслює невибагливість філософа та його пріоритет духовного над матеріальним.

«Гей, поля, поля зелені» читати

Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!

Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!

Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить.

А коли зійшла денниця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!

Тільки сонце визирає —
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою котить трелі по гаю.

Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні!
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.