Шарлотта Бронте «Учитель» скорочено

У романі Шарлотти Бронте розповідь ведеться від першої особи — її головний герой, Вільям Крімсворт, молодий англієць, який після смерті батьків залишається без спадку й мусить самостійно прокладати собі шлях у житті.

Твір починається з листа, якого Вільям колись написав своєму колишньому однокласникові з Ітона Чарльзу. У ньому він розповідає про історію своєї родини. Його батько, заможний промисловець, збанкрутував і помер. Мати, аристократка, яку брати зреклися через шлюб із торговцем, невдовзі після народження сина також пішла з життя. Материні брати, лорд Тіндейл і поважний Джон Сікомб, неохоче оплатили Вільямові навчання в Ітоні. Після закінчення школи вони пропонують йому церковну посаду з утриманням і шлюб з однією з кузин. Ображений зневажливим ставленням лорда Тіндейла до торгівлі, Вільям відмовляється від їхньої пропозиції й заявляє, що піде батьковим шляхом. Він пише старшому братові Едварду, успішному власникові фабрики, з проханням узяти його на роботу. Відповідь брата виявляється холодною, проте Вільям вирушає до промислового містечка X—, де той мешкає.

У розкішному маєтку Крімсворт-Голл Вільям не знаходить ані братньої прихильності, ані тепла. Едвард доручає йому вести іноземне листування, призначивши річну платню в дев’яносто фунтів. Вільям сумлінно виконує свої обов’язки, але неприязнь брата лише зростає: Едварда дратують його освіта, розум і здібності. Під час святкування дня народження Вільям усамітнюється біля портрета покійної матері. Там він знайомиться з Йорком Гансденом — прямолінійним, незалежним і дещо дивакуватим місцевим промисловцем. Той помічає розумний вираз обличчя жінки на портреті, а згодом відверто заявляє Вільямові, що той не створений для торговельної справи.

Переломним стає випадок, коли Едвард, розлючений образами, яких зазнав на міських зборах і в яких звинувачує Гансдена, накидається на брата й погрожує йому батогом. Вільям вихоплює батіг, ламає його й тієї ж миті звільняється. Увечері Гансден зізнається, що саме він спровокував сутичку, і радить Вільямові вирушити до Брюсселя. На додачу дає йому рекомендаційного листа до містера Брауна, свого англійського знайомого, який живе в Бельгії.

Вільям вирушає через море, сповнений радості від здобутої свободи. У Брюсселі Браун знайомить його з паном Пеле — доброзичливим директором чоловічого пансіону, навчального закладу з проживанням для учнів. Пеле наймає Вільяма викладати англійську й латину, призначивши йому тисячу франків на рік, а також забезпечивши житлом і харчуванням. Одне з вікон у кімнаті Вільяма закладене дошками, бо виходить у сад сусіднього жіночого пансіону, яким керує мадемуазель Зораїда Рейтер.

Завдяки матері Пеле та її приятельці, пані Рейтер, матері директорки жіночого пансіону, Вільяма запрошують викладати англійську й дівчатам. Він очікує побачити літню жінку, але натомість знайомиться з молодою, проникливою директоркою років двадцяти семи — вродливою, зі свіжим обличчям і каштановими кучерями. Вільям починає навчати її вихованок, зберігаючи суворість і стриманість, хоча багато хто з учениць здається йому легковажним і надто кокетливим.

Пеле намагається відвернути увагу Вільяма від мадемуазель Рейтер і спрямувати її на учениць. Сама ж директорка випробовує нового вчителя, шукаючи слабкість, якою могла б скористатися. Одного разу, коли Вільям занедужує, її турботливість зворушує його. Травневого дня вона запрошує його до саду, і вони вмощуються під бузком. Вільям раптом усвідомлює, що закохується.

Та ввечері, визирнувши з вікна, з якого він уже зняв дошки, Вільям чує голоси Рейтер і Пеле, що прогулюються місячним садом. Із їхньої розмови він дізнається, що вони таємно заручені. Перше кохання Вільяма згасає, а відтоді він ставиться до мадемуазель Рейтер із неприхованою холодністю.

Саме в цей період до його класу приходить Франсіс Еванс Анрі — молода учениця-помічниця, яка прагне вдосконалити свою англійську. Вона тендітна, сором’язлива й зовсім не схожа на бельгійок. Коли Франсіс читає вголос англійський текст, її чиста, бездоганна вимова дивує Вільяма. Він задає ученицям написати твір про короля Альфреда, і Франсіс подає роботу, сповнену уяви, живих образів і справжнього літературного хисту. Вільям розмовляє з нею наодинці й визнає її талант.

Він дізнається, що Франсіс народилася в Женеві в родині швейцарського пастора та англійки, які вже померли. Дівчина живе в тітки Жульєнни по батькові, на мізерну річну допомогу. Щоб заробити гроші на навчання, вона самотужки опанувала мистецтво лагодження мережива. Франсіс мріє переїхати до Англії й викладати там французьку мову. Під керівництвом Вільяма її письмові роботи помітно поліпшуються, а сама вона поступово набуває впевненості.

Та невдовзі Франсіс зникає з пансіону. Мадемуазель Рейтер удає, що не знає, де її шукати. Вільям оголошує про своє звільнення й отримує від Франсіс прощального листа, до якого вкладено двадцять франків, але немає зворотної адреси. Чотири тижні він безуспішно розшукує дівчину в Брюсселі.

Одного недільного дня Вільям заходить на протестантський цвинтар за містом і бачить Франсіс біля свіжої могили тітоньки Жульєнни. Помітивши його, вона не приховує радості. Вільям супроводжує дівчину до її скромного, але бездоганно чистого помешкання, де вона готує чай у порцеляновому посуді, що залишився від матері. Франсіс розповідає, що під час хвороби тітки її відвідала мадемуазель Рейтер і фактично вигнала з пансіону. Отже, директорка збрехала, коли запевняла Вільяма, що не знає адреси дівчини.

Тим часом стосунки Вільяма з Пеле остаточно псуються. Одного вечора Пеле повертається додому напідпитку й зізнається, що Зораїда розповіла йому про свої почуття до Вільяма. Коли ж Вільям дає зрозуміти, що кохає Франсіс, Зораїда швидко повертається до звичного розважливого способу мислення й мириться з Пеле. Їхнє весілля відбувається, а Вільям підтверджує своє рішення звільнитися, адже не може залишатися під одним дахом із новоспеченим подружжям Пеле.

Залишившись без заробітку й житла, Вільям невдовзі отримує добру звістку: Франсіс знайшла місце вчительки французької мови в англійській школі з платнею тисяча двісті франків на рік. Він кохає її, але не наважується освідчитися, доки не матиме змоги забезпечувати їх обох.

Тоді Вільям згадує, як колись урятував під час човнової пригоди учня на ім’я Жан Батист Ванденгутен. Вдячний батько хлопчика, пан Ванденгутен, пообіцяв допомогти Вільямові, якщо той колись опиниться в скруті. Після багатьох тижнів пошуків і численних відмов Вільям завдяки рекомендації Ванденгутена отримує посаду викладача англійської мови в одному з брюссельських коледжів із платнею три тисячі франків на рік.

До Брюсселя приїздить і Гансден. Дізнавшись, що Вільям опинився майже без грошей, він розповідає, що придбав на аукціоні портрет його матері після банкрутства Едварда. Гансден повертає картину Вільямові, додавши до неї записку зі своїми звичними насмішкуватими зауваженнями.

Одного дня Вільям приходить до Франсіс і чує, як вона читає власні французькі вірші. У них під виглядом почуттів учениці до свого вчителя приховано її особисте кохання. Вільям входить, читає поезію й освідчується дівчині. Франсіс погоджується стати його дружиною, проте наполягає, що й надалі працюватиме вчителькою. Вона не бажає залежати від чоловіка матеріально й переконана, що спільна праця допомагає подружжю більше цінувати одне одного. Вільям приймає її умови. Гансден знайомиться з Франсіс і, попри початкові сумніви щодо їхнього союзу, переймається повагою до її розуму й незалежного характеру.

У січні Вільям і Франсіс вінчаються в протестантській каплиці. Наречену до вівтаря проводить пан Ванденгутен. Через півтора року спільного життя Франсіс пропонує чоловікові відкрити власну школу. За десять років їхнього партнерства навчальний заклад стає одним із найпопулярніших у Брюсселі. Удень Франсіс — поважна, владна директорка, яка вміє підтримувати дисципліну; увечері — ніжна, турботлива дружина. На третьому році шлюбу в них народжується син Віктор, названий на честь Ванденгутена.

Здобувши фінансову незалежність, подружжя Крімсвортів продає школу й переїздить до Англії, здійснюючи давню мрію Франсіс. Вони оселяються в мальовничому котеджі на Дейзі-лейн, неподалік від лісу Гансдена, де той тепер живе в старовинному маєтку єлизаветинської доби.

Віктор росте серйозним, допитливим хлопчиком із запальним характером і невгамовною жагою до знань. Коли подарованого Гансденом мастифа доводиться приспати після укусу скаженої тварини, хлопчик тяжко переживає втрату. Франсіс лагідно втішає сина, намагаючись допомогти йому зрозуміти те, що сталося. Батьки вирішують віддати Віктора до Ітона, адже усвідомлюють, що його сильний і пристрасний характер потребує ширшого виховання та суворішої дисципліни.

Роман завершується тихим літнім вечором. Франсіс кличе Вільяма на чай, накритий на галявині. До них приходить Гансден із новинами, а Віктор гукає батька приєднатися до родинного кола. Позаду залишилися роки поневірянь і боротьби — попереду на героїв чекає спокійне життя, побудоване на взаємному коханні, праці та незалежності.