“Пісня про Нібелунгів” скорочено (переказ)

Німецький героїчний епос “Пісня про Нібелунгів” читати скорочено варто, щоб згадати її сюжет та головних героїв. У «Пісні про нібелунгів» розповідається про трагічну загибель бургундців (нібелунгів) та їхніх вождів унаслідок кривавої помсти королеви Крімхільди за вбивство її чоловіка Зігфріда.

“Пісня про Нібелунгів” дуже скорочено

У центрі подій — прекрасна бургундська принцеса Кримхільда та відважний нідерландський герой Зігфрід. Зігфрід колись убив дракона, викупався в його крові й став невразливим (окрім однієї маленької ділянки на спині, куди впав липовий листок). Також він здобув казковий скарб нібелунгів і чарівний меч.

Зігфрід закохується в Кримхільду і допомагає її брату, королю Гунтеру, завоювати могутню ісландську королеву Брюнхільду. За це Гунтер віддає за Зігфріда свою сестру Кримхільду.

Обидві пари щасливо одружуються, але згодом спалахує конфлікт. Горда Брюнхільда ображена тим, що дружиною «простого васала» Зігфріда стала принцеса. Під час сварки біля церкви Кримхільда публічно принижує Брюнхільду, показавши її пояс і каблучку, які Зігфрід колись таємно забрав у спальні Брюнхільди.

Брюнхільда вимагає помсти. Її вірний васал, похмурий і хитрий воїн Хаген, підступно випитує у довірливої Кримхільди таємницю Зігфріда — де саме на його спині знаходиться вразливе місце. Кримхільда сама нашиває на одяг чоловіка хрестик, думаючи, що Хаген захистить його в бою.

Під час спільного полювання Хаген підступно б’є Зігфріда списом у незахищене місце в спині. Герой гине. Згодом Хаген відбирає у вдови Кримхільди скарб нібелунгів і топить його в річці Рейн, аби ніхто ним не володів.

Минає багато років. Кримхільда виходить заміж за могутнього правителя гунів Етцеля і виношує план помсти. Вона запрошує своїх братів-бургундів (разом із Хагеном) у гості до землі гунів. Гості прибувають, але на них чекає пастка. У замку спалахує грандіозна та кривава битва. Усі бургундські воїни та самі брати Кримхільди гинуть у запеклих боях. Зрештою в живих залишаються лише двоє полонених — король Гунтер і Хаген.

Кримхільда вимагає від Хагена сказати, де сховано скарб. Коли він відмовляється, вона наказує стратити Гунтера, приносить його голову Хагену, а потім власноруч зрубує голову й самому Хагену. У фіналі обурений жорстокістю королеви старий зброєносець Гільдебранд на місці вбиває саму Кримхільду. Так через помсту й гординю загинули всі головні герої.

“Пісня про Нібелунгів” скорочено

У Вормсі, столиці Бургундського королівства, живе вродлива Крімгільда — сестра трьох королівських братів: Гюнтера, Гернота й Гізельгера. Чутки про її красу долітають аж до Сантена, де править король Зіґмунд. Його син Зіґфрід, знаний своєю відвагою та численними подвигами, вирішує одружитися з прекрасною Крімгільдою й вирушає до Вормса разом зі своїм почтом.

Слава про молодого героя давно поширилася далеко за межі його батьківщини. Мудрий радник Гюнтера Гаґен із Троньє розповідає при дворі про неймовірні звершення прибульця. Саме Зіґфрід, пояснює він, здобув незліченні скарби Нібелунгів, переміг дракона, який їх охороняв, і, скупавшись у його крові, отримав майже повну невразливість. Приїхавши до Вормса, герой навіть кидає виклик самому Гюнтеру, претендуючи на володіння Бургундією. Однак Гаґен радить королю не вступати в небезпечне протистояння, а натомість привітно прийняти гостя. Під час турніру Крімгільда вперше бачить Зіґфріда й захоплюється його красою, силою та гордою поставою. Відтоді образ незнайомого лицаря не полишає її думок.

Невдовзі на Бургундію нападають сакси й данці. Зіґфрід прагне довести свою відданість Крімгільді та здобути прихильність її брата, тому вирушає в похід на чолі тисячі воїнів. У запеклій боротьбі він розбиває обох ворожих королів, одного з них захоплює в полон і повертається до Вормса переможцем. Крімгільда щиро дякує героєві за порятунок королівства, та Зіґфрід зізнається, що здійснив цей подвиг заради кохання до неї.

Гюнтер обіцяє віддати сестру за Зіґфріда, але висуває одну умову: чужоземний лицар має допомогти йому завоювати серце Брюнгільди — прекрасної та гордої володарки північного краю. Вона погоджується стати дружиною лише того, хто перевершить її в силі та майстерності володіння зброєю. Завдяки чарівній шапці-невидимці Зіґфрід таємно допомагає Гюнтерові здолати суперницю в усіх випробуваннях. Так Гюнтер здобуває Брюнгільду, а Зіґфрід отримує довгоочікувану винагороду — руку Крімгільди.

Проте на цьому випробування не закінчуються. Перед від’їздом додому Зіґфрід знову мусить допомогти Гюнтерові приборкати норовливу Брюнгільду. Скориставшись своєю силою та чарівною шапкою, він долає її опір, після чого залишає жінку чоловікові. Та перед тим Зіґфрід забирає в неї пояс і перстень. Повернувшись до Крімгільди, він необачно розповідає про свій учинок і дарує дружині ці речі, не підозрюючи, що згодом вони стануть причиною великої біди.

Минає десять років. Обидві подружні пари живуть у достатку й зовнішній злагоді. Зіґфрід і Крімгільда щасливі у своєму королівстві, а Гюнтер із Брюнгільдою правлять Бургундією. Та спокій порушує дедалі сильніше невдоволення Брюнгільди. Її не полишає думка, що Крімгільду видали заміж не за короля, а за простого васала її чоловіка. Адже свого часу сам Зіґфрід представився їй саме так, коли приїхав сватати її на далеку батьківщину. Брюнгільда вважає такий шлюб приниженням королівської гідності й вимагає, щоб Гюнтер наказав своєму васалові прибути до двору та виявити належну покору.

Під тиском дружини Гюнтер запрошує Зіґфріда й Крімгільду до Вормса, але не пояснює Брюнгільді справжнього становища свого гостя. Зустріч, яка мала зміцнити дружні зв’язки між двома родинами, обертається сваркою. Під час суперечки Крімгільда з гордістю говорить про свого чоловіка, порівнюючи його з місяцем, що сяє серед зірок. Брюнгільда ж холодно відповідає, що Зіґфрід усе одно залишається лише підданим Гюнтера.

Обурена образою, Крімгільда вирішує довести свою вищість і заявляє, що наступного дня першою ввійде до церкви, випередивши королеву. Коли Брюнгільда намагається перегородити їй дорогу, Крімгільда в гніві називає її наложницею власного чоловіка й відкриває таємницю, яку досі приховувала. На підтвердження своїх слів вона показує пояс і перстень, що колись належали Брюнгільді й опинилися в руках Зіґфріда після їхнього поєдинку.

Принижена королева не може змиритися з почутим і звертається до Гюнтера. Той викликає Зіґфріда, вимагаючи пояснень. Зіґфрід заперечує звинувачення в тому, що навмисно принизив Брюнгільду, а Крімгільда зрештою змушена публічно відмовитися від своїх слів. Проте завдана образа не зникає. Брюнгільда переживає глибоке приниження, а між двома королівськими родинами виникає ворожнеча.

Саме цією ситуацією вирішує скористатися Гаґен із Троньє, відданий васал Гюнтера. Він присягається помститися Зіґфрідові за образу своєї королеви й починає переконувати Гюнтера, що могутній чужоземець становить загрозу для бургундського престолу.

Гаґен вирішує здійснити свій задум і повідомляє при дворі, нібито данці знову готуються напасти на Бургундію. Довірливий Зіґфрід без вагань погоджується допомогти Гюнтерові захистити королівство. Гаґен звертається до Крімгільди з проханням відпустити чоловіка в похід і запевняє її, що пильнуватиме його безпеку під час битви. Насправді ж підступний радник прагне вивідати таємницю, яка допоможе йому вбити героя.

Переймаючись за долю коханого, Крімгільда розповідає Гаґенові про єдине вразливе місце Зіґфріда. Коли герой купався в крові вбитого дракона, листок упав йому на спину, між лопатками, і ця невелика ділянка тіла залишилася незахищеною. Гаґен запевняє королеву, що неодмінно оберігатиме чоловіка саме там. Довірившись його словам, Крімгільда вишиває на одязі Зіґфріда хрестик, щоб указати на небезпечне місце й допомогти Гаґенові захистити його в бою. Вона навіть не здогадується, що власноруч допомагає ворогові підготувати вбивство.

Та очікуваний похід так і не відбувається. До двору прибувають посли, які повідомляють про мирні наміри данців. Зраділий Гюнтер вирішує відсвяткувати цю звістку полюванням. Зіґфрід також приєднується до королівської дружини, не підозрюючи, що вирушає назустріч власній загибелі.

Під час полювання, коли герой нахиляється над лісовим струмком, щоб напитися води, Гаґен скористається нагодою й уражає його списом у позначене хрестиком місце на спині. Смертельно поранений Зіґфрід розуміє, що став жертвою зради. Так гине славетний лицар, чия сила й відвага не змогли захистити його від підступності найближчого оточення.

Не зупиняючись на скоєному, Гаґен наказує віднести тіло Зіґфріда до оселі Крімгільди й залишити біля її порога. На світанку королева збирається до церкви, але, вийшовши з дому, натрапляє на заклякле тіло чоловіка. Усвідомивши страшну правду, вона з розпачем оплакує коханого й відразу звинувачує брата Гюнтера в його загибелі.

Гюнтер намагається виправдатися, проте Крімгільда не вірить його словам і вимагає справедливості. Тоді вирішують вдатися до Божого суду — середньовічного випробування, яке, за тогочасними віруваннями, мало допомогти викрити злочинця. Лицарі по черзі підходять до тіла загиблого, і серед них останнім наближається Гаґен із Троньє. У цю мить рана Зіґфріда знову починає кровоточити. За давнім повір’ям, така ознака свідчила про присутність убивці. Підозри Крімгільди дістають підтвердження.

Королева не влаштовує негайної розправи й не показує всього, що коїться в її душі. Проте пережите горе перетворюється на непохитну рішучість помститися за смерть чоловіка. Відтепер її життя визначатиме прагнення відплатити тим, хто відібрав у неї коханого. Так завершується перша частина «Пісні про Нібелунгів».

Зігфрідова вдова хотіла повернутися до Нідерландів. Проте родичі переконали її залишитися у Вормсі. Вони запевняли, що на батьківщині чоловіка Кримхільда буде чужою, адже її все одно вважатимуть родичкою бургундських убивць.

Всупереч волі старого Зігмунда Кримхільда залишилася. Тоді Хаген здійснив ще один свій задум. Він забрав у вдови скарб Нібелунгів — весільний подарунок, який Зігфрід колись подарував дружині. За згодою королів Хаген наказав утопити незліченні багатства в Рейні. Гунтер, Гернот, Гізельхер і Хаген поклялися нікому не відкривати місця, де сховано скарб, доки хоча б один із них залишатиметься живим.

Минуло тринадцять років. Кримхільда жила самотньо й у постійному горі. Вона не могла забути Зігфріда й постійно думала про помсту. Тим часом могутній правитель гунів Етцель після смерті дружини Хельхи вирішив одружитися вдруге. Його наближені розповіли йому про прекрасну Кримхільду — вдову непереможного Зігфріда, яка жила на Рейні. Етцель відправив до Вормса свого вірного васала, маркграфа Бехларена Рюдегера. Бургундські королі прихильно поставилися до пропозиції. Лише Хаген категорично виступив проти цього шлюбу.

Гунтер, однак, хотів помиритися із сестрою й бодай частково виправити те зло, яке їй заподіяв. Залишалося переконати саму Кримхільду. Рюдегер заприсягся, що захищатиме її від усіх ворогів і ніколи не залишить без підтримки. А Кримхільда думала лише про одне — про майбутню помсту. Вона погодилася.

Прощання з рідними було холодним. Кримхільда не відчувала до братів колишньої любові й шкодувала лише за матір’ю та молодим Гізельхером.

Попереду на неї чекала далека дорога. У кожному місті Кримхільду зустрічали з великою пошаною. Адже її майбутній чоловік, Етцель, був могутнішим за більшість правителів. Невдовзі Кримхільда завоювала прихильність гунів. Їх підкорили її краса, доброта й щедрість. Згодом вона народила Етцелю сина. Хлопчика назвали Ортлібом, і йому судилося успадкувати дванадцять корон.

Тепер Кримхільда вже не сумнівалася у відданості гунів. Через тринадцять років після весілля вона звернулася до чоловіка з проханням запросити до них її братів. Вона хотіла, щоб ніхто більше не міг називати її безрідною чужинкою. Етцель із радістю погодився. Він любив дружину й хотів виконати її бажання, тому одразу відправив гінців до Вормса. Але перед їхнім від’їздом Кримхільда таємно зустрілася з посланцями й розповіла їм, як домогтися, щоб разом із братами до гунів приїхав і той, кого вона ненавиділа найбільше – Хаген.

Бургундські королі погодилися вирушити до Етцеля, хоча Хаген був проти подорожі. Та коли Гернот дорікнув йому боягузтвом, гордий володар Троньє не витримав. Він поступився й вирішив їхати разом із королями.

Нібелунги вирушили в далеку дорогу. Їхнє військо налічувало дев’ятсот лицарів і дев’ять тисяч слуг. Перед походом віщі діви-русалки попередили Хагена, що на чужині загинуть усі мандрівники, крім капелана — священника, який супроводжував військо.

Коли бургунди дісталися Дунаю, перевізник почав поводитися зухвало. У запалі суперечки Хаген убив його, а потім сам узявся переправляти військо через річку. Вирішивши перевірити пророцтво, Хаген зіштовхнув капелана у воду й намагався втопити його за допомогою жердини. Проте старому священникові вдалося дістатися протилежного берега. Тепер Хаген переконався, що передбачення правдиве. Він розтрощив корабель і наказав супутникам готуватися до неминучої загибелі.

Невдовзі на бургундців напали баварці, розлючені вбивством перевізника. Однак напад вдалося відбити.

У Бехларені мандрівників зустріли привітно. Маркграф Рюдегер нічого не знав про плани Кримхільди й щиро радів гостям. Молодий Гізельхер заручився з його донькою. Гернот отримав від маркграфа в подарунок меч, а Хаген — щит. Воїни Рюдегера також вирішили супроводжувати бургундців до двору Етцеля. Вони радісно вирушили в дорогу, навіть не підозрюючи, що востаннє бачать своїх рідних. Гуни з нетерпінням чекали на прибуття гостей. Особливо їх цікавило побачити людину, яка вбила Зігфріда. Кримхільда теж ледве стримувала хвилювання: щойно вона побачить Хагена, настане час помсти.

Коли королева вийшла зустріти родичів, вона поцілувала лише Гізельхера. Хаген не втримався від уїдливого зауваження, і це ще більше розлютило Кримхільду. Небезпеку, яка нависла над бургундцями, помітив Дитрих Бернський — могутній лицар, який утратив власне королівство й знайшов притулок при дворі Етцеля. Там зібралося чимало вигнанців, відданих гунському володареві. Усі вони колись дорого заплатили за свою вірність йому.

Серед товаришів Хаген найбільше цінував відважного Фолькера. За чудову гру на скрипці його прозвали Шпільманом, тобто музикантом. Одного дня друзі вийшли у двір і сіли на лаву. Кримхільда побачила їх із вікна й вирішила, що настав слушний момент поквитатися з Хагеном. Вона зібрала численний загін гунів і вирушила до бургундців.

Та гордий Хаген навіть не подумав підвестися перед королевою. Навпаки, він демонстративно показав меч Бальмунг, який забрав у загиблого Зігфріда. Кримхільда не змогла стримати сліз від люті та приниження. Проте гуни не наважилися напасти на двох безстрашних лицарів. Хаген розумів, що небезпека зростає, тому наказав бургундцям навіть до церкви ходити зі зброєю.

Етцель здивувався такій поведінці гостей і запитав, хто їх образив. Хаген відповів, що ніхто не завдав їм кривди, просто на батьківщині бургундів існує звичай три дні святкувати зі зброєю. Кримхільда знала, що це неправда, однак промовчала, боячись розгнівати чоловіка.

Тоді вона вдалася до нового задуму. Кримхільда підбурила Бледеля, брата Етцеля, напасти на бургундських слуг, які бенкетували окремо під наглядом Данкварта. Охоплена жагою помсти, вона також наказала привести на свято свого маленького сина Ортліба.

Бледель зі своїми воїнами напав на майже беззбройних слуг. Бургундці відчайдушно захищалися, але сили були нерівними. Врятуватися вдалося лише Данкварту. Пробиваючись крізь ворогів мечем, він дістався головної зали й повідомив про підступний напад. Почувши звістку, Хаген вихопив меч і одним ударом відтяв голову малому Ортлібу. Цей учинок став сигналом до кривавої битви. Бургундці дозволили залишити залу лише тим, кого вважали друзями: Дитриху Бернському з його амелунгами та Рюдегеру з бехларенськими воїнами. Дитрих урятував від загибелі навіть самого Етцеля та Кримхільду. У залі розгорілася страшна сутичка. Нібелунги перебили сім тисяч гунів, а тіла загиблих скидали на сходи. Потім у бій кинулися данці й сакси, але й вони не змогли здолати бургундців.

Надвечір виснажені воїни попросили перенести битву у двір. Проте Кримхільда не збиралася припиняти розправу. Вона зажадала видати їй Хагена, щоб відрубати йому голову. Навіть Гізельхер, її молодший брат, не зміг пом’якшити серце сестри. Тоді Етцель наказав підпалити залу. Вогонь охопив приміщення, але бургундці не здалися. Вони намагалися гасити полум’я кров’ю загиблих, рятуючись від спраги.

Наступного ранку Етцель знову кинув у бій залишки свого війська. Рюдегер спробував звернутися до Дитриха, сподіваючись зупинити кровопролиття. Але той відповів, що бургундців уже не врятувати: після загибелі сина Етцель ніколи їм не пробачить. Тоді Кримхільда нагадала Рюдегеру про його обіцянку захищати її від ворогів і зажадала виконати васальний обов’язок. Нещасний маркграф благав не змушувати його вбивати людей, з якими він колись дружив. Проте Етцель невблаганно нагадував про вірність васала своєму володареві.

Так почалася найстрашніша битва — колишні друзі мусили стати ворогами. Перед боєм Рюдегер віддав Хагену свій щит. Зворушений цим жестом, Хаген заприсягся, що не підніме меча проти маркграфа. Однак під час сутички Рюдегер зазнав смертельного поранення від руки Гернота, якого й сам устиг смертельно поранити. Усі бехларенські воїни загинули. Коли амелунги дізналися про смерть Рюдегера, вони гірко заплакали й попросили бургундців віддати їм тіло маркграфа для поховання.

Старий зброєносець Дитриха, Гільдебранд, намагався вгамувати молодих воїнів, але між ними спалахнула сварка. Слова швидко переросли в бійку, а потім і в криваву битву. У цій останній сутичці загинули всі амелунги. Серед бургундців залишилися живими лише двоє — Гунтер і Хаген. Дитрих був приголомшений. За один день він утратив усіх своїх воїнів. Попри горе, лицар запропонував Гунтеру й Хагену здатися, пообіцявши зберегти їм життя. Та Хаген розлютився й відкинув цю пропозицію. Бургундці були виснажені численними боями, тож у нерівному поєдинку Дитрих переміг обох і взяв їх у полон. Він передав полонених Кримхільді, благаючи її помилувати нещасних.

Королева спустилася до темниці, де перебував Хаген, і зажадала повернути скарб Нібелунгів. Хаген відповів, що поклявся ніколи не відкривати таємниці, доки живий хоча б один із бургундських королів. Тоді Кримхільда наказала стратити Гунтера. Коли йому відрубали голову, вона принесла її Хагенові. Хаген зрозумів, що настав його останній час, але не виявив ані страху, ані каяття. Навпаки, він урочисто заявив королеві, що тепер скарб назавжди залишиться недоступним для неї. Кримхільда власноруч відрубала Хагенові голову.

Етцель не зміг стримати сліз. Він оплакував хороброго воїна, який загинув від руки жінки. Старий Гільдебранд, обурений загибеллю Хагена, вихопив меч і вбив Кримхільду. Так завершилася трагедія нібелунгів. Загинули могутні воїни, зруйнувалися королівства, а незліченні скарби так і залишилися на дні Рейну…

Навіть найславетнішим героям не вдалося уникнути трагічної долі. Їхня історія стала нагадуванням про те, як жага помсти, зрада та невгамовна гординя можуть призвести до загибелі цілих народів.

Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua