“Хто зважиться – вогняним наречеться” скорочено

“Хто зважиться – вогняним наречеться” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет фантастичної повісті про подорож друзів до незвіданих світів.

Олесь Бердник “Хто зважиться – вогняним наречеться” скорочено

Частина 1

Диво чортової долини

Горобина ніч

Звечора нічого не віщувало грози, та ближче до ночі захмарилось, зірвався сильний вітер, а згодом почалась сильнюща буря, якої в селі Вогники не бачили вже кілька десятиліть. Та це було не єдиним дивом – прямо перед грозою з неба за ліс впали два метеорити. За усім цим спостерігав Славко у свій телескоп, який він змайстрував власноруч з допомогою вчителя астрономії Максима Івановича. Славко любив спостерігати за Місяцем і зорями, тому побачити падіння двох метеоритів було для нього справжнім щастям! Він поспішив поділитись радістю з батьком, але його це не вразило. Зате прокинулась бабуся Оришка і розповіла, що таке в селі колись вже було і це впали не просто метеорити. Багато років тому, коли в Вогниках була така ж гроза, за село впав метеорит. А незадовго після того на околиці з’явилась бабуся, яка всім допомагала і не брала за те грошей. Жила вона в Вовчій Долині. Піп гнівався на бабцю і на її чари, тож прозвав ту долину Чортовою. Люди стали боятись і менше ходити до чарівниці. Потім приїхали старшина з солдатами, але коли пішли в долину, то ні бабці, ні її будинку там вже не було. Оце й тепер напевне метеорити непрості.

Пошуки метеоритів

Після сніданку Славко пішов до школи. Там зібралось ледь не все село – всі обговорювали вчорашню грозу. Вдова Соломія розповіла, що кульова блискавка залетіла до неї в хату, а ще один чоловік розповів, що блискавиця розмалювала в його хаті шибки райдужними візерунками. Максим Іванович пояснив, що це поєднались астрономічне і метеорологічне явища. Вочевидь, гроза була космічного походження і почалась саме через падіння метеоритів. Вчитель сказав, що вони будуть шукати залишки метеоритів, щоб прославити своє село. Охочих розділили на групи. Славко опинився з Ліною та Онопрієм (якого всі звали просто Прі). Компанії Ліни хлопець був радий, а от Прі навпаки його дратував. Славко розповів те, про що йому вчора говорила баба Оришка, тож товариші рушили до Чортової долини. Прийшли туди вже надвечір – опинились біля глибокого темного провалля. Ліна з Онопрієм вирішили вертатись, а от Славко лишився – він будь-що хотів знайти залишки метеоритів чи чим би вони там не були.

Чортова долина

Залишивсь один, Славко відчув страх. Може повернутись додому, а товаришам сказати, що все обшукав і нічого не знайшов? Та переборовши сум’яття хлопець вирішив ще трохи пошукати. Він надибав вузеньку стежку, а за нею – галявину. На галявині побачив вогник – то світилось віконце в маленькій казковій хатинці. Двері були прочинені й звідти долинув голос із запрошенням увійти. Увійшовши, хлопець побачив стареньку бабусю – таку, як описувала баба Оришка – і яскраву білу квітку на вікні, що й випромінювала це дивне світло. Бабуся попросила його розповісти казку і Славко розповів свою улюблену. Вона вгощала його суницями й медом і познайомила зі своєю донею Нанті – світлою квіткою, що могла літати. Нанті торкнулась Славкової скроні і вмить хлопець опинився біля свого дому. Як же це? Що це було? Треба повернутись у Чортову долину і з’ясувати більше.

Сумніви

Наступного дня Ліна й Онопрій цікавились у Славка чи нічого він не знайшов. Він сказав, що йому щось бачилось, але не знає що. Те саме хлопець сказав і в школі, на що вчитель астрономії Максим Іванович відповів, що галюцинації його не цікавлять. Тепер на пошуки відправили старших учнів. Славко ж цьому був тільки радий – він міг відправитись в ліс один. Цього дня він пас череду, тож вирішив йти у ліс наступного. Славко зрадів, коли дізнався, що старші школярі так нічого й не знайшли в лісі.

Вранці він вирушив до Чортової долини, буцім-то по гриби – навіть кошика з собою захопив і дорогою до місця трохи назбирав. Та в Чортовій долині нікого не було. Хлопець засмутився. Спочатку хотів йти геть, та, згадавши слова баби-яги: «Нема більшої сили, ніж вогняне, любляче серце, та ще й таке, яке кохається в казці!», вирішив лишитись і ще почекати. І не дарма – несподівано він побачив вогник на галявині…

Чудо-цвіт

Славко підійшов ближче і побачив яскраву квітку. Вона світилась теплим світлом і Славко захотів взяти її до рук, та квітка не давалась. Вона пурхнула і полетіла як метелик, а потім заговорила. Квітка просилась не нести її в село, бо нащо нести казку тому, хто її не шукає? Славко згодився і став розпитувати квітку – звідки вона? Чи є ще такі як вона? Квітка розплющила своє око – це справжня казка, адже тут навіть квіти можуть дивитись! – і показала Славкові воїнів-звитяжців, які воювали за свою свободу й честь. Славкові ця історія була знайома – це його земля, його дім. Після цього квітка пурхнула й полетіла геть.

Додому хлопець повернувся засмучений. Він не чув рідних, а про квітку розповів бабі Оришці, яка сказала йому, що це не просто квітка, а чудо-цвіт. «Не всякому це дається. Колись його зустрічали частіше, а тепер щось не чути», – говорила баба.

«Фокусниця»

Вночі Славкові спалось погано – йому все марились блискавиці. Вранці хлопець вирішив піти на риболовлю. Дорогою до річки хлопець зустрів Ліну й Онопрія, далі вони пішли разом. На березі несподівано їх зустріла дівчинка в білому платті й у віночку з лілей. Ця дівчинка була незнайома друзям, хоча Славко відчував щось рідне у ній. Катя (а саме так назвалась дівчинка) попросилась разом зі Славком у човен. Діти поплили разом, а Ліна з Онопрієм лишилась на березі. Катя дивувалась тому, що Славко хоче ловити рибу, щоб їсти, бо ж її годувало сонце. Вона розповіла, що живе з бабусею в хатині край села і вони ще неодмінно побачаться. А потім дівчинка легко, ніби по землі, побігла по хвилях до берега. До друзів Славко повернувся зачудований – він досі не міг отямитись від побаченого, але пообіцяв розповісти друзям про все, як тільки дізнається більше.

Дива

В селі Вогники почали творитись дива. Славко саме повернувся додому, коли почув, як баба Оришка оповідає про ті дива мамі з татом. От, наприклад, баба Горпина Семениха нарвала повний лантух берізки, так що й не годна була його додому донести. А мішок раптом взяв та й сам пішов! Або ж приїхав на полювання директор Заготскоту (хоча зараз полювання заборонене), вистрелив у козулю, а вона собі побігла в ліс ціла-цілісінька! Постріл же поцілив у самого мисливця – добре, що його врятувало сало на три пальці.

Баба впевнена, що то все відбувається не просто так, то все чудо-цвіт робить. Славко зрозумів, що останні події пов’язані з грозою в Чортовій долині. Він вирішив про це розпитати у Каті.

Химерна учениця

Почався вересень. Славко став шестикласником. Одного дня, коли саме був урок ботаніки, до класу увійшла Катя. Вона сказала, що її запросив Славко. Вчителька Ніна Матвіївна дозволила їй лишитись, хоч і поставилась до неї з підозрою. Діти вивчали будову квітки вишні. Славко майже не слухав, милуючись Катею, що помітили Ліна і вчителька. Ніна Матвіївна викликала хлопця до дошки, але він нічого не зміг пояснити. Тоді до дошки викликали Катю, але й вона не говорила про будову квітки. Дівчинка розповідала про красу квітів і світу, про те, що все у світі взаємопов’язано, про свої мандри-польоти над землею. Вчителька їй не вірила – вона подумала, що дівчинка така дивна, бо часто переїздить з місця на місце. Директор школи попросив Катю, щоб прийшов хтось з її рідних, аби записати її до школи.

Після уроків Славко хотів провести нову знайому, та дівчинка відмовилась. Хлопець вирішив будь-що дізнатись її таємницю.

Казкове перетворення

Славко прийшов до старої хатки край села, де жила Катя з бабусею. Через шибу у вікні він побачив, що бабця в хаті не одна – поряд з нею дівчинка. Та раптом Катя стала клубочком з хатки у Чортовій долині, а потім – чудо-цвітом, який зустрівся Славкові. Баба його помітила, але не розсердилась. Вона запросила його до хати і запитала, чи приймає він Катю-Нанті такою, яка вона є. «Приймаю, – прошепотів Славко. – І пішов би на край світу, щоб пробудити її. Хіба я гірший від царевича в казці?». Баба дуже зраділа і сказала хлопцеві, що саме він може здійснити їхню мрію. Славко здивувався – чому обрали саме його? «Дитяче серце, яке вірить казці, – дуже надійне. Воно не сумнівається в найдивовижнішому».

Частина 2

Катастрофа

Промінь далекого світу

Вдома Славка насварили за те, що гуляє надто багато в лісі, та ще й пізно. Хлопець хотів розповісти рідним про чудеса, про які він дізнався, але знав, що його не зрозуміють, тож мовчав.

Наступного ранку Славко одразу рушив до Каті. Разом вони пішли в ліс. Дівчинка розповіла, що вони з бабцею з планети Квітів, з Краю Казки. Люди на землі віддавна створювали легенди й казки, тож одного дня такі казки й пробудили мешканців Планети Квітів, які до того ніби спали. Вони почали справжнє своє життя, часто навідувались на Землю, та нещодавно сталось лихо – сонце Планети Квітів почало згасати і лиш земляни з чистим серцем і справжньою вірою в казку можуть допомогти врятувати Планету Квітів. Нанті пообіцяла, що відкриє портал на планету, в який і пройде Славко. Та дівчинка бачила, що хлопець хоче розповісти ще комусь про всі ці дивовижі. Вона вагалась, але потім згодилась. Славко хотів розповісти Максиму Івановичу.

Два світи

Катя зі Славком прийшли до школи, де на них вже чекав Максим Іванович. Хлопець почав розповідати про те, що насправді сталось тоді, коли в Чортову долину впали два метеорити, як на Землю прибули прибульці з іншого світу і те, хто ж така Катя. Вчитель не вірив, та згодом і Катя почала пояснювати й розповідати про свій дім. Максим Іванович захвилювався, став розпитувати про зореліт, де знаходиться Катіна планета, як туди можна добратись, На що дівчинка відповідала, що цю планету не можна просто знайти – треба щиро вірити в казку й диво. Врешті діти пішли, а Максим Іванович лишився при своїй думці – він вважав, що все це лиш дитячі вигадки, фантазія. «Гарна людина. Щира. Тільки сумніви клубляться в душі. Вони не дозволяють щиро вірити в казку», — сказала Катя.

Очі казки

Наступного дня Славко з Катею відправились у чарівну подорож. Катя перетворилась на квітку, обгорнула хлопця і враз вони опинились на носі великого корабля. Вітрила напинались від дужого вітру, а під кораблем пінились розбурхані хвилі. Славко спитав чи все це насправді і Нанті підтвердила це. Враз хлопець опинився в лісі. Він побачив, що на узбережжі цілий натовп людей. Вони спостерігали, як з води виринуло велике латаття. На ньому була квітка, яка розкрилась. Звідти показались величезні щупальця, які схопили Нанті. Славко кинувся рятувати подругу. Поруч опинилась Ліна. Вони разом вирвали Нанті зі щупалець. Несподівано хлопець знову опинився на кораблі. То була перевірка, яку він пройшов. Також Нанті сказала, що Ліна теж може бути частиною казки. Діти опинились знову в лісі. Каті настав час ставати квіткою. Славко відчував, що вона ще чогось не розповіла.

Розлука

Коли Славко з Катею повертались з лісу, щось сталось. Катя скрикнула. Хлопець побачив, як з хати бабці вибіг Онопрій з квіткою в руках. Він розбив її об пеньок. Нанті відчайдушно закричала. Поряд з’явилась бабця, яка тепер постала в подобі небесної красуні з фіолетовим вінком на чолі. Вона стала прощатись – казка закінчилась. Виявилось, що Онопрія підбила прийти до хати відьом Ліна. Та тепер обоє побачили що наробили! Вони зруйнували казку. Помираючи, Нанті сказала: «Не плач, Славку… ми лише квіти далекого казкового краю… Дружи з Ліною, в ній зріє казкове зерно. Зростіть його, прикрасьте свою планету… Ми не встигли всього сказати вам… Наша планета в біді, наша казка згасає, і рятунок залежить від вас…». Ліна пообіцяла хлопцю допомогти віднайти Планету Квітів.

Частина 3

Пошуки пришельців

Усмішка космонавта

Настав жовтень. Мешканці села потрохи почали забувати літню подію. Та Славко не забув. Не забув і Максим Іванович. Він все про щось хотів запитати хлопця, але не міг. Аж ось селом розлетілась новина – у Вогники приїде відомий космонавт Іван Король. Славко, опинившись поруч, попросив поговорити. Пізніше космонавт запросив Славка й Ліну до себе в машину. Хлопець розповів як усе було. Космонавт уважно вислухав його і сказав слова, які Славко запам’ятав на все життя: «Хто хоче йти відомими шляхами, той не відкриє нічого нового… Будь перший!».

Небесна феєрія

У квітні сталось дивне явище. Ввечері на небі з’явились великі світлі об’єкти – один великий летів попереду, а багато менших летіли за ним рядами. Наступного дня все село обговорювало дивину. У школі Максим Іванович сказав, що це ймовірно було метеорологічне явище електричного походження. У новинах також висунули наукову версію – це було невивчене атмосферне оптичне явище. Та Славко з Ліною були впевнені, що це не так. Вони вирішили самостійно шукати Казку і будь-що дібратись до Планети Квітів. Влітку друзі вирушать на пошуки.

Третій зайвий

Сама доля сприяла Ліні й Славку – всередині квітня до їхньої школи прийшов лист від таджицьких школярів, які теж досліджували зірки й любили астрономію. Вони запросили членів астрономічного гуртка до себе в гості влітку. Товариші вирішили їхати. До них у компанію напросився Онопрій – він обіцяв нікому не розповідати, аби лиш його взяли з собою. Славко мусив погодитись, бо за Прі просила Ліна.

«Зайці»

Друзі прибули в Душанбе. Вже в аеропорту вони відділились від шкільного гурту. Гучномовець оголошував про їхні розшуки, та діти, заховавшись, чекали слушної нагоди рушити далі. Славко побачив вертоліт, який віз щось геологам високо в гори – отже, це їхній шанс. Славко, Ліна й Онопрій застрибнули у вертоліт і заховались за якимись ящиками. Вертоліт повільно піднявся в небо.

Гори

Вертоліт приземлився високо в горах. Діти непомітно вибрались з вертольоту. Навколо вони побачили неймовірну красу – уривчасті скелі, шумний гірський потік, квіти внизу в долині, хмари навколо. Це була небачена дика краса. Прі злякався і запропонував вертатись, на що Славко відповів, що Прі може вертатись сам, якщо хоче. Після цих слів Онопрій лишився. Друзі збирались відшукати в цих диких місцях сліди прибульців.

Зрада

Вночі дітям довелось спати під скелями. Ліна спала спокійно – вона була впевнена у Славкові. Та прокинувшись вранці вона побачила, що Прі кудись зник. Та ще з більшим жахом дівчина зрозуміла, що він ще й забрав їхні харчі! У Славка з Ліною лишилось тільки дві пачки цукру!

Блукання

Славко з Ліною блукали горами. З’їли одну пачку цукру. Минуло сім днів. Лишилось тільки десять грудочок цукру. Друзі не знали як довго ще протримаються, та коли їх шукав вертоліт, вони не показались. Ліна дуже схудла й постійно відчувала холод. Несподівано для себе друзі побачили дивну сріблясту машину. «Це вони!», – майнуло в голові у Славка. Діти побачили як з машини вийшла істота, схожа на людську, відщепила частинку каменю й поклала всередину себе. Вона була схожа на робота. Славко запропонував залізти в корабель, поки робот зайнятий. Так вони і зробили. Ліні було страшно, але вона послухала Славка.

Безодня

Друзі почали пробиратись коридором. Вони натрапили на приміщення, де стояло два крісла. Славко й Ліна сіли в них і раптом всі стіни корабля зникли! Вони змогли побачити увесь космічний простір! І Землю теж бачили. Раптом корабель почав з великою швидкістю летіти до Землі. Ще трохи і вони розбились би! Славко подумки почав повертатись в космос, направляючи таким чином корабель. Врешті, друзі знову опинились в космічному безмежжі.

Марс

Космічний апарат підлітав до червоної планети. Невже Марс? Чому вони опинились тут? Славко та Ліна були здивовані. Вони вийшли з корабля. Дихалось важко. Захотілось їсти і пити. Славко зірвав одну м’ясисту рослину, аж раптом вона вп’ялась йому в пальці й впорскнула коричневу рідину! Защіпало, тож хлопець почав обтиратись курткою. Діти шукали воду. Знайшли її, а поруч кущ з горішками. Нарвали трохи горіхів, підкріпились. Вирішили повертатись до корабля. Дорогою назад Ліна вирішила зірвати криваво-червону квітку, коли кущ раптом схопив її! Славко намагався звільнити подругу, але кущ зник разом з Ліною за стіною дерев.

Частина 4

Небувале

Рятунок

Славко прибіг до корабля. Йому відчайдушно потрібна була допомога, але де ж її знайти? Якби ж хоч одна жива людина! Може є марсіани? Та несподівано допомога прийшла від космічного корабля – тут був робот, який розпізнавав голосові команди. Славко наказав знайти Ліну. Робот показав кущі з червоними квітами, які заплутували дівчину в кокон. Виявилось, що марсіанське життя майже зникло – планета задалеко від Сонця, тож небагатьом місцевим мешканцям потрібно шукати нового притулку. Про все це хлопцю розповів робот поки вони летіли до місця утримання Ліни. З корабля з’явились дві механічні руки і відірвали кокон від кущів. Славко звільнив дівчину з кокону і вона знесилено заплакала. Хлопець наказав кораблю летіти додому.

Планета несподіванок

Славко заснув, а коли прокинувся, то побачив, що корабель зупинився. Але прибули вони не на Землю, а на якусь зовсім іншу планету. Корабельний робот пояснив, що він прибув додому, як і наказав Славко. Але до себе додому! Робот сказав, що це планета Ра, або ж по-земному Юпітер. Діти вийшли з корабля, а той полетів на базу перезарядитись.

Тут все було зовсім інакше, та водночас схоже на Землю – дерева були сріблясті, озера – бузкові, будівлі – сферичні, а Сонце – великим і рожевим. Не таким уявляли собі Юпітер земляни… Та ще більшою несподіванкою стало для друзів те, що вони побачили на березі озера людину! Чоловік говорив до них подумки! А потім Славко з Ліною почули й голос риби! Виявилось, що на Юпітері все живе може говорити.

Друг

Ліна зі Славком зайшли в найближчий будинок. Там вони зустріли хлопця свого віку з фіолетовим волоссям. Його звати Рон. Він дуже здивувався, коли Славко розповів, що вони прилетіли з Землі. Та хлопець пояснив, що вони прилетіли на їхньому космольоті. Далі хлопець розповів всю історію, починаючи від падіння метеоритів в Чортову долину. Рон уважно слухав, а тоді вирішив з’ясувати більше інформацію про Планету Квітів. Йому розповідали казки про цю планету, коли він був маленьким, але знав він про неї небагато. Інформацію він вирішив дізнатись від Просторового Інформатора. Рон вийшов на вулицю і звернувся до квітки. Квітка відповіла, що Планета Квітів – найперша планета від Сонця. Туди космольоти Ра прилітали лише двічі, але дуже давно. Славко здивувався тому, що Рон звернувся до квітки, на що хлопець пояснив, що всі квіти з’єднані з простором і так можна дізнаватись інформацію про весь світ. Рон з новими друзями вирішили летіти на Планету Квітів. Ліна та Славко отримали райдужні костюми, що не горять і не мокнуть. Тим часом, поки летіли, Рон розповідав історію планети Ра.

Космоісторія Ра

Життя на Ра почало розвиватись ще тоді, коли Сонце було блакитним гігантом. Ближчі планети (Меркурій, Венера, Земля) потерпали від цього, тож там життя не розвивалось. На Ра-Юпітері життя вирувало – люди досягли високого розвитку, та несподівано вчені виявили, що Сонце має вибухнути, після чого стане жовтим карликом і його тепла буде недостатньо, аби зігрівати Юпітер. Мешканці планети пішли жити під землю. Стався вибух і Сонце справді стало жовтим карликом. Мешканці Юпітера вирішили, що їм потрібно або переселення на іншу планету, або жити під землею аж допоки вони не створять такі ж умови, які в них були до вибуху. Частина юпітерців переселилась на Землю – там були хороші умови. Для своєї нової планети вони взяли Місяць, який мав стабілізувати умови життя. Інша частина юпітерців лишилась на Ра і стала розвиватись окремо. Згодом на Землю впав великий метеорит, який змінив там життя. Після цього люди забули своє походження і тепер юпітерці і земляни живуть окремо. Юпітерці ж згодом знайшли можливість використовувати концентровану енергію Сонця і тепер живуть майже так, як до вибуху.

«Але чому ви не з’явитеся відкрито? Чому не дасте нам свої знання?» – питав Славко. «Ми порушимо вашу волю. У вас тепер цілком інший шлях. Ви ніби незалежна сім’я. З’явимося відкрито ми – пошкодимо вашу еволюцію. Хтось захоче скористатися нашими винаходами для руйнації…» – пояснив Рон.

Вогняні вихори

Космоліт наблизився до Меркурія. З вікон друзі побачили Вогняні вихори. Рон розповів, що це мешканці планети. Вчені з Ра вже спілкувались з ними. У них немає будівель і техніки, а світ вони пізнають через електромагнітне поле, безпосередньо через простір. Вогняні вихори привітались з кораблем і повідомили, що Планета Квітів вже давно не спілкується з ними, в них там якісь напасники, з якими вони не можуть впоратись. Тому Нанті з бабусею й звернулись до землян, які тісно зв’язані з казкою. Тому вони й знайшли Славка, чиє серце віддане казці.

Чорні їжаки

Корабель наблизився до Планети Квітів. Вона швидко кружляла навколо Сонця. За допомогою спеціального пристрою друзям вдалось розгледіти що там відбувається. Медузоподібні квіти лежали майже знесилені на поверхні планети, а в місцях, де панувала тінь і затемнення перебували чорні великі їжаки, які повсякчас пробирались до квітів, присмоктувались до них і забирали сонячну енергію. Рон пояснив, що це космічні паразити і їм терміново потрібно позбутися від них і звільнити квіти. За допомогою спеціального лазера на космольоті Рон знищив усіх чорних їжаків.

Ліна, Славко та Рон опинились на поверхні Планети Квітів. До них підходили місцеві мешканці і дякували за рятунок. Та Славко з Ліною зрозуміли, що це не їхні квіти, це не Край Казки. Місцеві квіти розповіли, що місце, яке вони шукають, знаходиться по той бік Сонця. Виявляється, Сонце – це брама до іншого гіперпростору. Космічна енергія що входить і виходить звідти створює таке світло, а за ним розташований дзеркальний космічний світ. Квіти обладнали космоліт спеціальним захистом і запевнили мандрівників в тому, що ті проберуться на той бік. Славко, Ліна та Рон рушили далі.

Вогниста брама

Рон спитав у Ліни зі Славком чи вони не передумали. Але друзі будь-що хотіли віднайти Край Казки. Разом вони рушили крізь вогняну браму. Навколо космольоту вирували потужні вогняні вихори, а Рон, Славко та Ліна чекали доки все це закінчиться. Вони боялись, та назад шляху не було. Аж ось все навколо затихло, а вогняні ворота лишились позаду. Космос навколо був блакитний. Рон наказав кораблю шукати Планету Квітів.

Пробудження казки

Друзі опинились на Планеті Квітів. Та вона виявилась зовсім не така, якою її очікували побачити. Все довкола – гори, озера й моря, рівнини – було вкрите снігом. Здавалось, що тут не лишилось нічого живого. Славко тихо покликав Нанті. Він вірив, що квітка почує його. І тут сталось диво – сніг почав танути, а з землі почали проростати квіти. Вони розкривали свої барвисті пелюстки і дякували мандрівникам, які розбудили їх від довгого сну. До Славка підлетіла Нанті. Вона розкрила свої ніжно-блакитні пелюстки і подякувала друзям.

«Наша легенда правду сказала, – ніжно озвалася квітка. – Хлопець та дівчинка Землі пробудять Край Казки. Ти – син казкового народу, Славку! Наша планета шле вам свою ніжність і любов…».

Завершення

Космоліт повертався на Землю. Ліна зі Славком опинились вдома. Рон помахав їм наостанок і полетів на свою рідну планету Ра. Славко відчував у грудях щось особливе, до цього незнане. Казка ожила в ньому і він хотів дарувати її всьому світу.

«Земле! Ми повернулися! Ми знову з тобою, ми знову пригортаємося до твого чарівного лона. Прекрасні гості незабаром прийдуть до тебе. Очі квіток заглянуть у душу твою. Хочеш, Земле, стати планетою збратаних людей і квітів? Хочеш?».

Автор переказу – cup_of_flowers

Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.