“Дивосвіт” – це цикл поезій, де ми зустрічаємося ми з вітром і дощем, громом і веселкою, криничкою і димом, які живуть так, як і ми з вами: радіють, пустують, сваряться.
Характеристика циклу поезій І. Калинця «Дивосвіт»
Он дівчинка Дзвінка (дочка письменника) повела стежечку на високу гору, щоб глянути звідти, який він — «всенький світ». А «світ красний — голова крутиться». Бо в ньому і пустотливий легінь-вітер, і хмара з малими хмаренятами на плечах, і криничка та її мудра підземна мати, і камінь, який «серце м’яке має і маленьку дівчинку любить…»
Барвистим, як веселка, глибоким, як криниця, і щедрим, як весняний дощ, стає життя людини серед природи, у злагоді з нею, у мирі, в любові.
Ігор Калинець “Дивосвіт” читати
1. Стежечка
Ходім зі мною
стежечко
обережно
не зачепися за камінець
переступи соломку
і під спориш не ховайся
все одно бачу
а там
за городом
ого як ти виросла
сама біжиш
через струмок перескакуєш
батіжком по пилюці цвяхаєш
за суницею збочуєш
топчеш горох при дорозі
коли б глянути
стежко
он з тої гори
на всенький світ
тільки не поспішай
така верчена ти
як дзиґа
але ж світ красний
голова крутиться
2. Вітер
знаю того легіня
знаю
капелюха
когутячим пір’ям
замаїв
дримбає
попід носом
круглий день
а до діла
пень
бо
зрідка пахощі
попасе в полонині
молоденькі хвилі
підстьобне до водопою
то заверне дим
з ватри
просто в очі
ніби звідти
срібні бджілки
викурює
хоч би одну зірку
стряс тобі з неба
зате на Великдень
прикотив сонце
у Космачі
розписане
3. Хмара
то не хмара
а дірява парасоля
сама змокла
ще й мене
до нитки
намочила
бачив я бачив
як несе вона
на плечах
малі хмарята
вони мені
ріжки виставляли
міни надимали
а від них
маленькі дощики
дитячі парасольки
гороб’ячі калабаньки
і веселки в росі
4. Блискавка
Живе собі королева
королева темряви
кортить їй зазирнути
у дзеркало
а темно
зблисне
на мить
світлом
зазирне
хто на світі найгарніший
ви ваша темність
відкаже дзеркало
похапцем
заспокоїться королева
на часину
сказано писана красуня
5. Грім
були собі в парі
у чорній хмарі
грім і мара
мара тільки хмуриться
а грім
кулаком погрюкує
бідні їхні діточки
понасуплювалися
викотився грім
із хмари
хряснув дверима
та як гарикне
пррощавайте
піду пррошаком
по землі
щастя питати
і загримів
по крем’яній дорозі
тільки його й чули
6. Дощик
випив суховій
увесь нектар із квітки
заглянула бджілка в гості
нічим почастуватися
а в пана Дощу
ворота дощаті
пане Дощ
пане Дощ
вийдіть-но з хати
нема батька вдома
а я Дощик
ну то вийди ти
треба квітці помогти
а я ліпше
капусті за комір
ото сміху буде
7. Калюжа
вона
як випале пташа
з гнізда
тремтячі крильця
посеред стежки присіла
на травинку роззирається
на синю квітку
і божу корівку на ній
невже того з хмари не видно
і що їй до того
аби жовте сонечко
не звалилося зі стебельця
навіть на мене
косо глянуло
чого ж бо в мене
босі ноги
не бійся
калюжо
оббіжу тебе довкола
разом зі співанкою
ой встань встань
подоляночко
здожени свого дощика
8. Веселка
надягла веселка
стрічок стрічок
як у свято
взяла коромисло
і пішла до річки
дорогою перестрів її
князенко Соняшник
із золотим черевичком
в руці
поміряла веселка
якраз на ніжку
от вони й побралися
9. Метелик
мовить метелик
то все не те
я сам був фараоном
моя мумія
у білім савані
у піраміді вилежувалася
тільки найкраще
царювання
серед квітів
дань збираєш
біле з ромашки
жовте з чорнобривців
сам собі пан
і без рабів обходишся
та й день
довгий-предовгий
до полудня до нашої ери
з полудня вже наша ера
на квітці й перевікуєш
метелику метелику
хто ж твою піраміду
розвалив
10. Криничка
сплю глибоко глибоко
а ще глибше
мати моя підземна
я їй про зорі розповідаю
а вона про коріння дуба
я їй про хмаринку
а вона студеним молоком
мене поїть
я їй про метелика
а вона
з водяного царства
русалку приводить
а оце
весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу
тільки сонце
п’є та п’є
калинову воду
через золоті соломинки
11. Камінь
поверталася річка з гір
і думала
що рожеву рибку
несе
а то не рибка
а плескатий камінчик
розсердилася річка
і жбурнула його
на берег
який гарний плесканчик
зраділа дівчинка
і в садку його посадила
рости камінчику великий
я тебе поливатиму
росте камінчик без коріння
виріс рожевим каменем
тепер він
як скеля
та серце м’яке має
і маленьку дівчинку
любить
12. Туман
устав туман удосвіта
запряг сиві воли
та й почумакував
у Крим по сіль
у степу наздогнало сонце
хоч би якась балочка
ніде сховатися
пропав туман
і сиві воли
пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається
де той туман
забарився
солі ні крупинки
прісні мої сльози
13. Роса
розбудилася роса раненько
у росі личко вмила
щоб ще гарнішою бути
тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися
а сорока
на блискітки ласійка
тут як тут
що то за коштовний
камінець
тільки хтіла дзьобнути
а воно на пелюстці
гойдається
скреготнула зубами
та й подалася далі
а промінь прилетів
взяв росу за рученьку
і злинули обоє
в блакитне поле
14. Павутинка
надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа
натягнув між гілками
зібралося усе листя
на цирк дивуватися
а листок
ступив крок
другий
світ зелений захитався
упав листок з високості
погойдалася павутинка
понудьгувала
взяла та й відв’язалася
лине собі
понад тролейбусні дроти
що до міста прив’язані
і хизується
хто ще таку линву
бачив
аби сама літала
15. Дим
втік дим від вогнища
просто у синіх джинсах
розпатланий
та й подався у мандри
тільки спечену картоплину
прихопив
по дорозі до міста
сів у трамвай
принюхується
зітхнула кондуктор
— осінь мені запахла
залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай
я не в той трамвай сів
подумав дим
і через вікно
вистрибнув
16. Ліс
піє півень
дуже осінню пісню
і гребінець у нього
палахкотить червоно
і руде пір’я летить
за вітром стелиться
гарний в тебе голос
півнику
а яким іще буде
приїде коваль
зі срібла викує
бо той коваль
Морозенко
в нього коники
в колокільцях
він і річку скує
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає
17. Сніг
ми того ласунчика
на нашу вулицю
не впустим
поїсть він усе морозиво
а нам що
е ні
я звідси ні руш
я ще тут перед першим
сеансом у кіно
встиг
шию обмотаю
ще й санки притягну
хто ж ти хлопче раненький
що без тата і без неньки
чи ти кульбабовий
чи ти лебединий
чи ти цукряний
е ні
я мамин
вона в мене найсніжніша
а я в неї першенький
18. Місяць
старий місяць
червоною корою зашерх
як смерека
у старого місяця
мурашки бігають
під корою
треба на них дятла
з лісу кликати
а молодий
сам ріжками буцається
мов цапок
старому місяцеві
мулько
бік відлежав
на хмарині
а молодому
не спиться
біжить хвацько
через усе небо
десь там зіроньки
защедрували
19. Сонце
~
поза ворота
яре золото
ярії роси
сонечко босе
колесом колесом
як гагілочка
~
червінцю червінцю
мені по вінця
я на купала
у воду впало
а у петрівку
в житньому вінку
від серпа втекло
як перепілка
~
на городі за перелазом
соняшник лузало
прийшла пава
листя опало
до багаття звезла
бо сонечко змерзло
гори гори ясно
аби не згасло
~
купайло купайло
де ти зимувало
вдома сиділо
витинки для інію
мережило
потім бурульку
смоктало
20. Зірка
заслухалась зірка цвіркуна
вихилилась через віконце
хотіла ружечку кинути
та й сама впала
підібрав її лопух
хоч була ніч
думав що світлячок
сидить на листкові
до неба високо
до землі чужинно
ще й очі
як у Дзвінки
як ти називаєшся
а вона
а я цвіркуна слухала
прикольно,мені подобається!!!
Ви якісь дивні, їй богу.
вірші супер . мені дуже подобаються . А якщо москалям щось не подобається то навіщо його тоді читати . Вчу із задоволенням . Всім раджу !!!!
Це жах, я навіть не можу зрозуміти рифми, що це, хто небуть прочитайте це мені.
з усіма згоден це ЧУШ!!!
Всі мають право висловлювати свою думку, щось писати, але навіщо заставляти дітей оце вчити?