“Інститутка” короткий зміст (стислий переказ)
Повість Марка Вовчка “Інститутка” була першим великим твором, у якому показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості та сваволі панства, засуджувалося кріпацтво як велике соціальне зло.
Устина росла сиротою. Коли їй виповнилося десять років, то була віддана у панський двір. Життя у старої пані було спокійним до того моменту, поки панська онука, що навчалася в Києві, не прислала листа про приїзд.
Примхлива панночка перевела на свій лад і життя, і господарство в маєтку. Устину вона обрала собі за покоївку. Жорстока, нестримана панночка одного разу ледь не задушила дівчину через те, що та зробила їй не таку зачіску.
Коли панночка вийшла заміж за лікаря, вона взяла Устину із собою на хутір чоловіка. На новому місці панночка довго плакала через те, що чоловік лагідно поводиться зі своїми слугами. Але вона й тут все переробила на свій лад: знайшла всім «роботу тяжку», «лихо пекуче. Люди прокидалися й лягали плачучи, а сусіди-пани вихваляли її як гарну й розумну господиню.
Устина, як і раніше, терпіла знущання та бачила, як страждають від лютої панії люди. Був у пана візник Назар. Він одружився з вільною дівчиною Катрею, через що вона теж стала кріпачкою. Коли в Катрі захворіла дитина, панія не тільки не дозволяла їй доглядати малюка, але й вигадувала все більше і більше роботи для жінки. Дитина померла, а Катря з відчаю втопилася. Назар, людина веселої жартівливої вдачі, не витримав горя і вирішив утекти від панів.
Устина познайомилася з панським слугою Прокопом. Вони покохали одне одного і згодом побралися. Пані дала згоду на одруження тільки тому, що за молодих заступилися гості, які з’їхалися на хрестини новонародженого панського сина, однак чекала слушної нагоди для помсти. І коли Прокіп заступився за бабусю-служницю, яка пригостила дітлахів яблуками з панського саду, панія наказала чоловіку віддати холопа у москалі.
Устина з чоловіком переїжджають до міста, де він вивчає військову справу, а вона заробляє гроші, ходячи на поденну роботу. Обоє щасливі. Тут їх і знайшов Назар, який утік від панів і зайшов попрощатися. Від нього вони дізналися, що на хуторі «на вибір дають: хоч утопись, хоч так загинь». Назар пішов і більше про нього ніхто нічого не чув.
А невдовзі москалі вирушили в похід кудись на Литву. Устина провела чоловіка до Києва й залишилася там служити та чекати на його повернення. Вона не забуває його ні на хвилину: «Він чоловік мій і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь – байдуже мені, що є ті пани у світії»
“Інститутка” детальний переказ скорочено
І
Розповідь ведеться від імені сироти Устини, яка росла серед людей, які часто забували про неї.
У 10 років сироту віддали служити у двір до старої пані. Жінка була тихенька, ледве ходила. Жили при ній спокійно, проте одна біда — не відпускали звідти вийти, хіба що тільки свято до церкви.
У тієї пані була лише улюблена онука, її листи жінка перечитувала щодня. І коли прийшов лист, у якому онука пані, що навчалася в Києві в інституті, писала, що вона приїхати вирішила, то увесь будинок заворушився: білили, прибирали, готували – Все робилося для того, щоб справити найкраще враження.
Стара пані немов одужала, стала ходити, виглядати у кожне віконце. Дівчат посилала за село виглядати панночку. Для дівчат це було ніби свято: вони насолоджувалися волею, плели вінки, дихали ароматами безкрайніх степів.
II
Невдовзі панночка приїхала. Вона була дуже гарна. Стара пані не могла на неї надивитися, усе цілувала та милувалася, розказувала їй про все, показувала все.
Посадила їсти та, пропонуючи онучці різні напої та наїдки, розпитувала, як їй жилося в Києві. Панночка скаржилася і не хотіла навіть згадувати про те, як її бідолашну там кривдили та ображали. Їй нудно було вчитися, а з усіх предметів вона уподобала тільки те, що вважала за потрібне: танці, музику і французьку мову, бо з цими знаннями можна серед людей вийти та в найкращому вигляді себе показати.
Стара пані була розчарована, адже за її навчання заплатила великі гроші, а онука не дуже і старалася, проте панночка запевнила, що якщо знадобиться, то вона зможе все згадати і підтримати розмови про будь-які науки.
Панночка попросила бабусю купити їй модних гарних убрань. І старенька погодилася, адже хотіла, зоб онука була справжньою царівною.
III
Панночка обрала собі служницю серед прислуги. Нею стала Устина. Панночка переживала, що її служниця зовсім не зможе ні заплести її, ні одягнути правильно.
Дівчата хвилювалися за подругу, бо панночка була дуже непривітна. Устина заспокоїла їх, кажучи, що від долі не втечеш.
IV
Увечері Устину покликала панночка — щоб та допомогла підготуватися до сну. Устина довго вправлялася з одягом і панночка весь час нетерпляче покрикувала на неї. Коли дізналася, що служниця не вміє завивати волосся, обізвала дурною та вигнала геть.
V
Наступного дня панночка стала питати бабусю, коли вже вони поїдуть у гості або коли гостей самі будуть приймати. Пані спершу хотіла насолодитися відпочинком з онукою, але зрештою стара пані почала готуватися до зустрічі гостей. Дістала зі скринь оксамити та шовки, стали кроїти та приміряти на панночку. Панночка обирала сукні й не могла на себе надивитися, така ж була гарна.
Пані мріяла віддати онуку заміж за князя чи за графа. Панночка зітхала, що й досі вона ще не бачила жодного кандидата.
Бабуся вмовила її трохи зачекати.
VI
Нарешті гості з’явились. Приїздили пані та пани кожного дня, не даючи служницям відпочинку. Прислуга клопоталась з ранку до вечора, вслуговуючи гостям. А пани лише танцюють, їдять та гуляють.
Неодружені паничі все біля панночки увивались. Кожному вона увагу приділяла, для кожного знаходила ласкаве слово. І так їздили вони кожного дня. Чи вона їм вже так сподобалась, чи просто не було більше чим розважатись.
VII
Минуло трохи часу, а панночка усе життя перевернула на свій лад.
Бабусі своїй наказала нічого не робити, не плести, бо ще подумають, ніби вона прислужниця. Як побачить її за якоюсь роботою, то просить залишити її. Посадить у крісло, заплете коси і так вимагає сидіти, зустрічати гостей. Пані було нудно без роботи, проте онука вмовляє її то книжку почитати, то вийти на прогулянку.
VIII
З часом панночка стала ще більш сердитішою, кричала на дівчат-служниць, іноді могла їх вщипнути або вдарити.
Устині чимало від неї натерпілась: усе панночці не до вподоби; вона бідну служницю і щипає, і штурхає, і шпильками коле, і водою зливає.
Одного дня чекали полкових (офіцерів) з міста. Підмели двір, у будинку прибрали. Устині треба було зачісувати панночку, і вона ніяк не могла їй догодити. Била її панночка, лаяла, обіцяла на шматки розірвати, а потім почала душити її так, що Устина знепритомніла.
Отямившись Устина, побачила навколо себе білих, як крейда, дівчат. Стара пані лаяла Устину, називала її ледащицею та клялася відправити її в Сибір, за те що насмілилась розгнівати онуку. А панночка сиділа на стільчику і плакала. Інші прислужниці допомогли бідолашній Устині зайти в хату і стали оплакувати свою гірку долю.
IX
Устина, після того, що трапилося, певний час не могла працювати. Поки всі були на панщині, вона думала про молоду панну, яка чомусь була немилосердна та зла.
Дівчата, зайшовши до Устини, розповідали, що онука пані кожного дня б’є когось із прислуги навіть за найменші помилки. Подруги розповіли, що панночка роздратована її відсутністю.
“Чому не йде до свого діла? Що вона ніжиться, мов пані з Басані?”
X
Одного ранку Устину покликали до панночки. Хоч вона ще ледь ходила, пішла, бо переживала, щоб гірше не зробити собі. Ледве дійшла вона до будинку. А на порозі її зустріла панночка.
— Чого се ти ніжишся? Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула…
Панночка так кричала, що страшно було на неї дивитись. На цей крик прийшла і її бабуся, яка теж тепер сварила та лаяла прислугу. Хоча до того, як приїхала її онука, вона ніколи не підіймала руку на робітниць. Зараз же через постійні скарги панночки на дівчат стала більш нетерпляча до бідолашних.
XI
Служниці мали відпочинок лише тоді, коли приїздили паничі. Панночка виходила до них така привітна й мила, що не пізнати. Вони за нею упадали, а вона між ними мов перепеличка звивалась.
Спочатку стара пані тішилась своїми гостями, потім їй це набридло, бо почали вони між собою сваритися. Аж під осінь паничі зникли, бо прийшла “панноччина доля”.
XII
Почав щодня навідувати панночку полковий лікар. Він був красивий, тихий, привітний, навіть і на панича не схожий. Раніше панночка вже чула про нього: приїжджі панночки казали, що цей красень дуже гордий, що ні з ким не спілкувався та ні до кого не ходив.
Панночка вмовила стару пані запросити лікаря до них. Спочатку пані відмовлялася, бо не вважала бідного лікаря гідним кандидатом для онуки, та згодом все ж погодилася.
ХІІІ
В день прийому панночка гарно одяглася і чекала гостей. Скоро приїхали усі полкові, але лікаря не було (він не зміг приїхати через велику кількість хворих). Панночка засумувала, а через декілька днів занедужала та не вставала з ліжка. Стара злякалась, послала по лікаря полкового, який жив найближче. Панночка прибралась якнайкраще і стала чекати лікаря в ліжку.
Лікар приїхав, оглянув дівчину, і на наступний день знову завітав. Він закохався у панночку, а вона у нього. Стара пані зітхала, адже не пара він її онуці, та нічого вдіяти не могла.
XIV
Став лікар кожного дня до панночки у гості приїздити, говорили вони про все на світі. Бабусі ці зустрічі радощів не приносили, адже вона хотіла віддати онуку заміж за багатого пана, при званні високому.
Невдовзі лікар засватав панночку. Стара пані ледь не плакала, а дівчина казала, що він для неї найкращий, хоча чомусь стала журитися. Лікар помітив це і дізнався, що вона боїться людського глумління з їхньої вбогості. Чоловік переконував, що хотів би всі багатства світу їй віддати, проте не має можливості такої. Він намагався її заспокоїти, а потім обоє почали журитись.
XV
Любила панночка його, мабуть, та якось не по-людськи. Вихвалялась перед іншими панночками своєю владою над закоханим в неї лікарем, комизилась, трохи не знущалась з нього. А він терпів усі її примхи, догоджав їй, перепрошував, благав, ледь ноги не цілував їй. Коли її подруги розпитували про нього, показувала їм речі, що мала від бабусі, і казала, що це коханий подарував.
Коли стара пані розказала онуці, що лікар нещодавно у спадок від тітки отримав хутір – дівчина аж розцвіла, так зраділа цій звістці.
“Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його,— хуторець вітають!”
XVI
На Різдво лікар з панночкою заручилися. На свято з“їхалися багато гостей. Панночка була дуже весела, а він ходив і очей з неї не зводив. Святкували до ранку.
Коли наречений і гості пішли з двору, панночка стала плакати й нарікати на свою “сирітську долю”, що буде жити бідно та убого. Стара пані заспокоювала онуку та обіцяла віддати їй все своє майно.
Панночка відразу заспокоїлась і кинулась цілувати бабусю та дякувати їй.
Коли приїхав наречений, панночка порадувала його новиною, що бабуся дає їм маєток в Дубцях. Він спокійно вислухав цю новину і сказав тільки, що коли вона радіє, то й він рад.
XVII
Панночка почала готувати свій посаг, сама займалася організацією весілля. Навезли з міста шевців, кравців, панночка усе купує та складає. Не було спокою і слугам: “…кому, каже, весілля, а курці — смерть!”
На весілля гостей покликали дуже багато, всі веселилися, гуляли. Жінки були захоплені посагом нареченої.
XVIII
За такими клопотами Устина й не попрощалася як слід зі своїми подругами. Тільки встигла обійняти старих і малих.
Молодий приїхав на четверику вороних коней. Пани сіли у візок, а Устину посадили ззаду. Візок рушив, надворі був сильний мороз, верби стояли в інії. Дівчата- прислужниці вибігали на вулицю, прощаючись з Устиною, кланялися їй та бажали удачі.
XIX
Коли вони дісталися до міста, то зупинилися коло заїзного двору. Лікар дав трохи грошей на обід візнику-Назару і пішов з панночкою у справах. Устина залишилася сидіти сама. Тут її покликав чорнявий Назар і запропонував піти їй разом з ним пообідати. Назар був чорнявий, проте дівчина відмовилася, оскільки побоялась піти без дозволу пані.
XX
На морозі Устина довго чекала поки вийшли пани. Пан глянув на Устину і сказав, щоб пішла обідати і зігрітися. Але пані не хотіла чекати, вона стала гніватися на чоловіка, що він так жаліє прислужницю, казала, що вони всі звикли до такого ставлення. Пан хотів заперечити дружині й все ж таки нагодувати бідолашну дівчину, та змушений був сісти у візок, оскільки пані наказала їхати.
XXI
У сутінки доїхали до хутора. Біля будинку молодих зустріли люди з хлібом-сіллю. Але пані не подобалась така зустріч. Вона вихопила у когось із рук свічку і прожогом кинулась у хату. Люди відскочили від тих дверей, нічого панові й не одмовили. Пан засмучений пішов у дім.
Устина оглядала будинок, кімнати були невеликі, але гарні й чисті. Дівчина почула плач пані та слова пана, що її заспокоював. Пані дорікала чоловікові, що в нього люди запанібрата зі своїм паном, всміхалися до неї, трохи не кинулись її обнімати. Вона ридала, а чоловік її заспокоював.
Панночка сказала, що якщо він не буде чинити як вона хоче, то вона помре. Лікар був готовий виконувати всі забаганки дружини.
«— Гляди ж,— каже пані,— як ти не будеш по—моєму робити ,то я вмру!
— Буду, серденько, буду!»
XXII
Устина пройшла по кімнатах та нікого не побачила. Вийшовши на вулицю дівчина задивилася на зорі, коли до неї привітався високий парубок. Хлопець хотів розпочати розмову, проте дівчина засоромилася і пішла до будинку.
XXIII
Панночка почала наводити свої порядки, намагалась все по-своєму влаштувати. Просила чоловіка позбутися речей, які їй не подобались, а він їй не суперечив. Панночка дорікала чоловіку, що він прислугу розпустив. Бо коли той покликав бабусю-прислугу, то вона довго не приходила. Панночка й сама покликала Устину, щоб перевірити, що та ніде не поділася. Устина швиденько прийшла до пані.
XXIV
Тут до кімнати тихенько увійшла старенька згорблена бабуся. Вона була тут раніше прислужницею колишній хазяйці. Пан запитав де вона була і чому не прийшла, коли її кликали. Бабуся пояснила, що допомагала готувати вечерю. Чоловік не міг лаяти стару служницю, проте бачив як гнівається його дружина. Стара жінка запропонувала йти вечерю, але пані відмовилась вечеряти і вибігла з кімнати, грюкнувши дверима. Пан сказав, що й він не буде вечеряти, і суворо наказав старій, щоб йому не доводилось її шукати.
XXV
Пан ходив по кімнаті, і чув як плакала пані. Він не розумів “Чого вона плаче?”. Потім пішов до неї, цілував, вмовляв майже годину, поки перестала. Вечеряти вона все ж таки відмовилась. Вона була засмучена, через поведінку його слуг, що поводили себе як рівні йому.
XXVI
Устина сумувала через те, що опинилася сама в чужій стороні. Думала, що тепер дівчатам добре живеться без її панії. Раптом у її вікно хтось постукав. Це був парубок Прокіп. Вона з ним майже не говорила, бо боялася, щоб пани не почули.
Тут хтось підійшов і спитав, чому це Прокіп стоїть попідвіконню і не йде вечеряти.
XXVII
У сіни зайшла бабуся і ласкаво запросила Устину вечеряти. Дівчина подякувала і пішла до пані запитати дозволу піти повечеряти. Устина пішла до панів, які насолоджувалися і милувалися один одним; пані дозволила повечеряти.
XXVIII
Бабуся провела дівчину до хати, де за столом вже сидів чорнявий Назар та дуже гарна білявенька дружина Катря. Вона встигала і коло столу, і коло печі, де готувались галушки й дитину колихала. Кімната була гарно вбрана, на стінах висіли квіти, на полицях був гарний посуд. У кутку Устина побачила Прокопа, що стукав до неї у вікно. Їй сподобалися ці люди.
XXIX
Чомусь Катря була сумна. Бабуся допитувалась у дівчини, чи давно служить при молодій панії. Було дивно, що така гарна пані дуже неприязна до людей. Говорили і про пана, що ніколи в житті нікого не образив, але отримав за дружину так панночку. Запитали Устину про панночку, і дівчина розповіда, що панночка недобра людина. Катря почала плакати, а чоловік її заспокоював.
Прокіп сидів за столом і нічого не говорив, тільки поглядав на Устину.
XXX
Повечеряла Устина, попрощалася зі всіма і пішла на двір. Прокіп побажав їй доброї ночі, а вона відповіла йому взаємністю. Її серце калатало і вона думала лише про цього хлопця, про його погляд, що весь вечір ловила на собі:
«Сама не знаю, чого душа моя бажає: чи щоб він знову озвався під віконцем, чи щоб не приходив…».
XXXI
Минули тиждень, місяць, пів року. Ніби в хуторі було тихо і спокійно. Пани—сусіди захоплювалися панночкою, вихваляли її, вважали гарною господинею. Але люди на хуторі прокидались і лягали зі сльозами на очах. Всі тяжко працювали, всім молода пані знайшла “роботу тяжку”. Навіть каліки та малі діти в неї не гуляли. І все це супроводжувалося постійними докорами, з якими будь—яка робота здавалась каторгою.
Одного вечора Прокіп сидів зажурений, усе про щось думав із Устиною вже не жартував. Але одного разу взяв дівчину за руку, пригорнув і поцілував і зник.
XXXII
Усі люди на хуторі змарніли, зажурилися. Лише одна стара бабуся не звертала увагу на крики пані, ще й заспокоювала інших служниць.
А Устина думала про коханого. Якось Устина бігла з вечері, аж тут перед нею з’явився Прокіп і почав допитуватись, чи любить вона його. Потім обійняв дівчину, приголубив, поцілував, і все лихо забулось.
XXXIII
З того часу Устина і Прокіп стали щовечора зустрічатись, бо вдень можна було тільки поглядами обмінятися і розійтись.
— На лихо ви покохались! — каже, було, Катря. А бабуся говорила:
— Коли вже покохала, нехай кохає: то їй судьба така судилася.
XXXIV
Пані ставала дедалі лютіша та зліша. Якщо Устина хоч трохи спізниться, одразу починає її лаяти. Проте дівчина намагалася не звертати увагу, бо думала не про це. Нікому не скаржилась, знаючи, що ніхто не допоможе. Прокіп ходив, “наче ніч темна”.
Раптом занедужала дитина у Катрі, а їй треба було і їсти зварити, і на городі упоратись. Бабуся їй в усьому допомагала, дитину до неї виносила, щоб Катрі було легше. Катря все хотіла догодити пані. Якось заснула вона біля колиски, прокинулася — до дитини, а дитина вже мертва. Дуже побивалася Катря за дитиною. Назар намагався заспокоїти її, та і сам став невеселий. Після цього Катря зовсім занедужала. “Не то щоб робити, вже й по світу ходить нездужає”.
Назар хоч і заспокоював дружину, проте більше не жартував так, як раніше. Катря горювала, а пані все змушувала її працювати, проте жінка вже не боялася її гніву.
“Тепер я вже не боюсь вас! Хоч мене живцем із’їжте тепер!”
XXXV
Катрю прогнали з двору на панщину. Пан намагався нишком дати їй гроші, але дівчина не взяла.
Катря не схотіла на світі жити. Щось із нею зробилось після наруги. Бігала по гаях, по болотах, шукаючи своєї дитини, а потім і втопилась.
Пан зажурився, а пані його переконала, що Катря була навіжена. Після цього обидва заспокоїлись.
XXXVI
Пани привезли москаля-куховара з міста. Він був якийсь чудний, мав легку вдачу, прислужував пані, схиляв голову перед нею. Завжди свистів собі під ніс, та щось наспівував. Якось Устина запитала, як він може так поводитися, коли тут горе таке та нещастя. Кухар порадив їй все мовчки терпіти і не тікати. Прокіп аж скипів від обурення:
«Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!»
Назар сказав, що вихід один — тікати, проте всі лише засміялися.
Москаль скрикнув, що коли спіймають, лихо буде. Назар з ним не погодився: можуть і не спіймати.
XXXVII
Невдовзі померла стара пані. Їй не хотілося помирати – молилася, ходила в церкву, свічки ставила, щоб довше прожити. Якось під час молитви в неї погасла свічка і пані наказала висікти дівчину, що не догледіла за нею.
XXXVIII
Панночка сумувала і плакала за бабусею, а чоловік все робив, щоб їй підтримати її. Скоро вона мала народити дитину, тому хвилювалася за турботи, які з цим пов’язані. Вона просила його хазяїнувати добре, не розпускати людей. Пан з усім погоджувався. Пані хотіла, щоб коли народиться дитина, кумом у них був тільки полковник.
Уранці пан поїхав до полковника, щоб просити його бути за кума.
XXXIX
Народився у панії син. На хрестинах зібралося багато гостей.
Устина з Прокопом говорили, коли до них підійшов веселий пан. Прокіп запитав його дозволу на одруження з Устиною. Пан дав згоду, але потрібно було, щоб і пані дозволила взяти шлюб. Пан завів їх у кімнату, де зібралися гості, і запитав привселюдно дозволу у пані на шлюб підданих. В панночки аж посмішка зникла з лиця. Допомогло тільки втручання кума-полковника та інших гостей, які всі визнали, що пара дуже хороша і треба їх одружити. Пані змушена була згодитись.
Молоді в той же день обвінчалися, щоб пані не змогла передумати. Дуже вона потом гнівалась на пана і сварилась на Устину. Та ту це не засмучувало, бо в неї був Прокіп.
XL
Устина залишилась при панії. А вона все їй дорікала, глузливо запитуючи, чи покращало у заміжжі. Коли сходилися удвох із чоловіком, забувалось усе лихо. Але Прокіп сумував і Устина хвилювалася, що хлопець її більше не любить, але він журився, що вони своїм одруженням ще більше розлютили пані і його Устина має терпіти знущання.
XLІ
Восени трапилося нещастя. Слуги збирали яблука в садку і старенька бабуся пригостила ними дітлахів, що стояли під тином. Пані побачивши це і обізвала стареньку злодійкою. Бабуся виправдовувалась тим, що пан ніколи не боронив пригощати дітей і сам обділяв яблуками, адже “Бог для всіх родить”. Та пані не слухала її і щосили вдарила жінку по обличчю. Бабуся захиталась. Устина кинулась до неї, а пані вчепилась їй у коси. Прокіп став на захист дружини і розпочалася бійка. На крики прибіг пан, слухаючи скарги дружини він наказав віддати Прокопа у москалі, бо якраз тоді проходив набір.
Прокопу зв“язали руки, а Устина гірко плакала. Та Назар її заспокоював, адже гірше вже не буде!..
XLII
Поїхали до міста. Устина сидить біля Прокопа, тримає його за руку і журиться.
У міст Прокопа повели до будинку, де відбувався прийом у москалі. Назар сидів поруч і заспокоював Устину. Розважав її, а самого, видно, вже ніхто не міг розважити.
Нарешті вивели Прокопа, він був веселий, як на Великдень, бо тепер його кохана буде вільною.
XLIII
Залишилась Устина з чоловіком у місті. Прокоп служив у старого москаля, який мав навчити його військовій справі. Якось гуляючи містом Прокіп з Устиною побачили хатину, що наймалася, але грошей для оплати у них не було . Порадилися, поговорили із старою, що її здавала, і домовилися за поденну оплату і перебрались до неї.
Устина вирішила піти поденно працювати, так як ні грошей, ні речей у неї не було, все залишилися у панів.
XLIV
Хазяйка була старенька, але привітна стара жінка. Жила вона сама і любила дивитися на молоду сім’ю, що тепер жила в неї, іноді навіть плакала.
Рано—вранці йшла Устина на поденщину. Поверталася пізно. В руці тримала гроші і тому весела поспішала додому.
Її зустрічав чоловік, любо брав за руку і лагідно запитував, чи дуже втомилась.
XLV
Якось сиділи вони з увечері, готувалися до вечері, коли у двері хтось постукав. На порозі стояв Назар, який втік від панів. Запросили втікача до столу, він розповів про життя на хуторі, про люту панночку, дав Прокопу 5 карбованців і попрощався, сказавши, що тепер він вільний чоловік, хоч на пів року, що його «із собаками не піймають».
XLVI
Жити було важко, але радувало їх те, що вони ні від кого не залежали, робили, що хотіли, нікого не боялись. Устина раділа з того, що заробляла гроші на себе.
Настала весна. Пройшла чутка: москалі виходять у похід. Прокіп заспокоював дружину, доводив їй, що вони розлучаються не навіки — він повернеться, і обоє будуть вільні. Поїхали Устина та Прокіп до хутора, щоб попрощатися зі всіма. Панів вдома не було, лише старенька бабуся зустріла їх. Устина обіймала її, як матір рідну, плачучи через те, що стара залишається в цьому пеклі. Жінка зовсім змарніла, але була привітною, як і раніше. Поблагословила вона їх обох, мов дітей рідних. Попрощалися і пішли, довго ще обертаючись.
XLVII
Провела Устина чоловіка аж до Києва. У Києві залишилась служити, а Прокіп із військом пішов кудись на Литву.
Чоловік просив Устину не плакати.
Пройшло 7 років, а вона все чекала коханого. В селі рідному більше не була, але чула від знайомих, що бабця ще жива, а про Назара більше нічого не чули.
Свого чоловіка Устина не забуває ні на хвилину і все його згадує, як він її із пекла визволив. Хоч як переживала та тужила за Прокопом, але жила і дихала легко, бо була вільною.
“Він чоловік мій і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!”
