“Іван Іванович” скорочено читати
Іван Іванович думав про Свіфта, про те, що його постать нагадувала Теккерею, наприклад, величезного гіганта, і про те, що загибель Світа нагадувала йому ж загибель грандіозного царства.
Івана Івановича вигнали з третього курсу юридичного факультету за вільнодумство. Він тоді пообіцяв комусь зробити „Гулліверову подорож” настільною книгою і положити її справа від Рабле.
Але це було дуже давно, і тепер Іван Іванович забув про існування Свіфта.
І
У Івана Івановича була партійна кличка „Жан”. Жив він на вулиці Томаса Мора — в нагірній частині міста. Хмарочос, у якому мешкав герой, було збудовано лише 2 роки назад, і тому його пролетарське походження не підлягає ніякому сумніву.
У квартирі № 38 жила ще й дружина героя — Марфа Галактіонівна (партійна кличка — „товаришка Галакта”) — симпатична жінка середнього зросту, яка відповідала прогресивним прагненням Івана Івановича. Вона не фарбувала нігтів, одягалась просто, але зі смаком. Чорне волосся жінки було підстрижене так, щоб на партзібранні її можна було назвати товаришкою Галактою, а дома — Марфою Галактіонівною. Вона дуже любить читати Леніна і Маркса. Але коли вона іноді сідає читати Леніна й Маркса, рука тягнеться за Мопассаном. Словом, дружина Івана Івановича — зразковий тип дружини нового побуту.
В товаришки Галакти та товариша Жана був син Май і донька Фіалка. Май уже записався в жовтенята, а Фіалка поки що кандидатка. У цієї сім’ї була гувернантка Люсі та радянська куховарка Явдоха.
Іван Іванович був зразковим членом такої-то колегії, такого-то тресту. Правда, матеріальний стан його нижче нормального, коли взяти до уваги бюджет нашого сучасного буржуа чи то курс червінця і особливо той факт, що Іван Іванович людина мало не з вищою освітою.
Товариш Жан завжди ходив по вулиці, як шанована людина, лоб та окуляри протирав білосніжною хусткою і говорив баритональним басом. Його костюм був не з дешевих, бо добре засвоїв англійську мудрість: „Я не такий багатий, щоб купувати дешеві костюми”.
Усі вважали його хорошим робітником і зразковим партійцем. Іван Іванович був цим задоволений. Він завжди вчасно вносив членські внески, щоб бути зразком для інших і особливо для несвідомої позапартійної маси”.
Іван Іванович був членом „Друга дітей”, і членом „Повітрофлоту” та „Доброхіма”, членом якогось клубу мало не політкаторжан, і членом профспілки… і т. д. і т. п. Іван Іванович, очевидно, не мав собі рівних у цій сфері. Він навіть дружину загітував на таке широке членство.
Іван Іванович і Марфа Галактіонівна вдома диспутують щодо опозиціонерів, щодо соціалізму і комунізму, щодо вождів, що вели “позакулісну боротьбу” і зводили особисті рахунки. Дружина просить чоловіка не нерувати так, бо в нього ж “серце!” Тут серце підводить його, він сідає на канапу і просить води.
— Серце!.. Що мені серце, коли справа йде про інтереси пролетаріату? Я не люблю похвалятись своєю самовідданістю, я не вискакую на партзборах та в газетках з красивими словами… Але дозволь мені хоч дома одвести душу і вилити те, що накипіло… Ти думаєш, мені мало накипіло?.. Ого!
Марфа Галактіонівна намагається заспокоїти чоловіка. Потім він іде до свого кабінету.
Приходить сусід Методій Кирилович (колега Івана Івановича) і довго обговорює в кабінеті з Марфою Галактіонівною проблему “полового питання”.
II
Квартира, де жив Іван Іванович, була 4-кімнатною (не рахуючи, звичайно, кухні, клозету і ванної). Незважаючи на те що кухарка спала у коридорі на підлозі, комуністична свідомість не дозволяла йому просити більшу квартиру, тим більше, що в де кого з партійних діячів усього по 3 кімнати. Меблі, килими, рояль, бібліотека колись були реквізовані у якогось поміщика, щось він купував сам. Та коли прийшли переписувати меблі, він “не згадав”, що було державне, а що купив сам, тому попросив переписувати все що є. Агент комхозу засоромився і сказав, що він зовсім не буде нічого писати. Все залишилося у розпорядженні Івана Івановича.
Зранку Іван Іванович і дружиною довго обговорювали меню на обід, чи готувати другу страву чи ні. Вирішили, що собі на друге візьмуть капчушок (копченої риби) з вірменською горілкою, а дітям хай куховарка приготує котлети.
Марфа Галактіонівна прочитує Явдосі “лекцію політграмоти” за запізнення, бо заходила до союзу.
Потім йде до їдальні, і запитує дітей чи вони всім задоволені. Діти не скаржаться. Вона задоволено каже: „Ну й прекрасно! Треба, дітки, завжди бути задоволеним, не треба забувати, що на вулиці бігають сотні безпритульних. Цим дітям ще гірше! Вони не мають кватири і бігають зовсім, як собачатка. Треба, дітки, не забувати і їх”.
Тоді жінка просить Люсі відправити дітей до дитсадка на півгодини — щоб не відривати їх від колективного життя.
Далі товаришка Галакта допиває свій кофе, сідає проти вікна і милується краєвидом.
Іван Іванович після обіду відправляється на якесь засідання. А коли не йде на засідання, то відпочиває. По суботам, Іван Іванович з Мдружиною та другом Методієм Кириловичем йде в кіно, дивитися фільми радянського виробництва.
III
У четвер родина героя переодягається і йде на засідання комуністичної групи. Дружина одягає просту червону хустку і старий жакет, нагадуючи робітницю тютюнової фабрики; він бере старий капелюх і солдатську блузу часів воєнного комунізму. “Щось надзвичайно зворушливе було в цьому переодяганні, ніби це переодягання було подібне до того, що його ми спостерігаємо у вівтаря”.
IV
У залі засідань на стінах висять мало не всі вожді революції, революційні плакати з різними текстами — профспілкового, комсомольського та іншого походження.
Іван Іванович сідає на першому стільці у першому ряду. Поруч його сідає Марфа Галактіонівна, а далі — Методій Кирилович.
Методій Кирилович повідомив сенсаційну новину — в їхній зразковій ячейці з’явився “дискусіонщик”.
V
Збори почалися. Головою засідання обрали Методія Кириловича ( згідно з останньою інструкцією ЦК не можна обирати весь час Семена Яковича та Івана Івановича, “треба ж видвигати й більш нижчі інстанції”).
Семен Якович сказав, що минулого разу виступав про режим економії. Цього має дотримуватися кожен особисто. Так, управділ Климентій Степанович викинув недописаного олівця замість того, щоб взяти наконечник і дописати його повністю. Потім сказав, що є „виливки проти самокритики”, і з цим треба боротися. У залі гучно зааплодували.
Потім виступав “дискусійник” Лайтер. Та його почали ганьбити й прогнали з трибуни. Іван Іванович остаточно розгромив Лайтера, заявивши: „Уберіть, будь ласка, ваші сумнівні руки від досягнень Пролетаріату і не морочте нам голови!” Після цього він зійшов з трибуни під гучні оплески, цілком задоволений собою.
Вдома Іван Іванович знайшов у портфелі невідому книжечку. Це була ще не оголошена стенограма якогось пленуму ЦК. Іван Іванович та його дружина злякалися та зблідніли. Вони почали розмірковувати, хто міг підсунути цю книжечку. Довго думали, хто б міг бути цим ворогом, що вирішив їх скомпрометувати. Та, коли вони зателефонували Семену Яковичу, то дізналися, що то його книжечка, а він переплутав портфелі.
VI
Настала зима. Морози були люті, але будинок героя був теплий, у квартирі було спекотно, душно. Це тому, що їх будинок викликав інший на соціалістичне змагання — який буде тепліше. У Івана Івановича з’явилася геніальна ідея — прислужитися партії якимось винаходом, наприклад, вигадати мухобійку. Він написав заяву до комосередку, щоб його звільнили від перенавантаження, „як наукового робітника, що працює над власним винаходом” , і взявся за мухобійку. Перечитав багато книг він таки винайшов електричну мухобійку. Правда, муха буде вбита тоді, як сяде на цю мухобійку, та ще й у спеціальне місце. А сідає вона не завжди туди. Але нічого, головне — початок, чого він не встигне зробити — синок підростає, допрацює.
Окрилений успіхом Іван Іванович викликав на „соціалістичне змагання” свого колегу — Методія Кириловича. Було вирішено, що Іван Іванович зробить 3 мухобійки, а Методій Кирилович три дні агітуватиме серед службовців тресту за утворення фабрики виробництва його мухобійок.
Після Різдва до Івана Івановича прибув брат Марфи Галактіонівни — товариш Мрачний (псевдонім). Гість цілими днями громив „апаратчиків” і запевняв Івана Івановича, що „це їм так не пройде”. Іван Іванович спочатку заперечував, а потім погодився з гостем. Та, коли товариш Мрачний, отримав посаду, то змінив свої погляди, а Іван Іванович знову зупинився на своїх, що були до приїзду товариша Мрачного, позиціях, тобто він знову захищав „самокритику”, але це показує тільки те, що він, будучи ортодоксальним марксистом, не міг не володіти добре ланцетом матеріалістичної діалектики.
І зовсім не зрозуміло, як могло трапитись з ним таке велике горе, це грандіозне нещастя.
VII
Якось Іван Іванович лежав після обіду на канапі і читав газету „Вісті”. Раптом його очі збільшилися, сам він зблід. Потім підвівся та швидко забігав по кімнаті (чого з ним ще не було). Після цього він запитав куховарку, чи не важко їй працювати, і навіть сам запропонував винести помиї. Коли ж дружина мило не звільнила куховарку за те, що її чоловік до неї залицявся ( гак вона сприйняла цю сцену), то чоловік переконав її, що усе не так. Усе дуже погано! Це крах революції! Товариш Жан дав дружині ту газету, яку прочитав до цього. Там йшлося про велику партійну чистку. Іван Іванович кинувся до Методія Кириловича, потім — до Семена Яковича, головного начальника і члена бюро.
Про що вони там говорили — не відомо. Але відомо, що райком прислав комісію, яка сконстатувала, що товариш Лайтер не опозиціонер і не бузотер, а звичайний активний партієць. Комісія ще до “чистки” запропонувала Івану Івановичу, Марфі Галактіонівні, Методію Кириловичу “вийти з партії”..
Тоді Іван Іванович вперше по-справжньому заплакав.
— Пропав! — скрикнув він. — Боже мій, яке трагічне непорозуміння! Чому саме мені судилося так страждати за революцію? Чим и провинився?
Але ніхто йому не відповів.
