“Іван Підкова” Шевченко аналіз (паспорт)

Аналіз вірша “Іван Підкова” Шевченка – тема, ідея, жанр, художні засоби. Літературний паспорт твору допоможе зрозуміти, яким було відображення історії українського козацтва в поемах Шевченка “Іван Підкова”.

Шевченко “Іван Підкова” аналіз (паспорт) твору

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання – 1839

Рід – ліро епос

Жанр “Іван Підкова”: історична поема

Тема “Іван Підкова”: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.

Ідея “Іван Підкова”: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.

Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі керівники, як І. Підкова; вшановувати їх і пам’ятати.

Композиція “Іван Підкова”

Твір поділяється на дві частини:

1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки);

2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).

У першій частині поеми Шевченко змальовує степ, вкритий курганами, де лежать славні козаки, які боролися за незалежність. Пейзаж нагадує нащадкам про славне минуле.

У другій частині бачимо чорну хмару ворогів з-за Лиману. І відважний ватажок козаків – Івана Підкова сміливо і впевнено веде козацькі чайки на бій. До перемоги.

Художні засоби “Іван Підкова”

• рефрен: «Було колись…»;

• метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала», «серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає», «серце мліє», «човни стали»;

• епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море», “високії могили”, “чорна хмара”, “чорні уси”.;

• порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»;

• звертання: «Ануже, хлоп’ята», «Грай же, море», «Добре, батьку, отамане»;

• риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гості», «Спасибі вам!»;

• риторичні запитання: «Де-то буть роботі?»

• метафори: внук косу несе в росу; синє море звірюкою то стогне, то виє; могили з вітрами говорять; свідок слави розмовляє.

Яким зображено море в поемі “Іван Підкова”? «Синє море звірюкою то стогне, то виє», «кругом хвилі, як ті гори», так що не видно ні землі, ні неба, аж «серце мліє», а «козакам того тільки й треба» — розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород.

Оспівуючи славні перемоги запорожців, Шевченко використовує рефрен «було колись»: “Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося: осталися Могили по полю.”

Могили ці — і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.

Ліричний герой до героя поеми «Іван Підкова» ставиться з радістю, захопленням та гордістю. Це видно зі слів “А попереду отаман Веде, куди знає.”

Чому “Іван Підкова” це поема?

Твору “Іван Підкова” характерні такі ознаки поеми:

• віршована форма,
• значний обсяг
• наявність дійових осіб. Детально змальовані козаки та отаман, їх стосунки перед  походом на Царград.
• тривалий час дії. Поема розказує про історичний похід козаків на чолі з Іваном Підковою

Цей ліро-епічний твір написаний віршованою мовою, складається з двох частин, відображає події (збір у похід, дорога на Царгород, сюжетом є відображення визвольної боротьби козаків, крім ліричного героя, яскраво зображено Івана Підкову та козаків, через діалоги). У творі передані також емоційні переживання: захоплення мужністю козаків, іхнім дружніми стосунками, гордість за звитяжне минуле народу, жива пам’ять про наших прадідів.

Характеристика Івана Підкови

Іван Підкова – відважний, рішучий, впевнений у собі, вміє прислухатися до думки інших, цілеспрямований – має чорні вуса, чуприну. Героя називають батьком , він є прикладом для козаків. Ватажок козаків Івана Підкова ставиться до підлеглих, як до рідних, однодумців, товаришів : « Ануте, хлоп’ята, на байдаки!», з повагою звертається до них: «панове-молодці… спасибі вам». І козаки називають його «батьком отаманом», відповідають взаємністю та розумінням: «висипали запорожці — лиман човни вкрили».

Іван Підкова в однойменній поемі має козацьке звання отамана. Він зібрався пливти до Царграда

Т. Шевченко у поемі оспівує Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців.

Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам’ятає про свої моральні обов’язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.

Шевченко “Іван Підкова” читати

І
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине. /123/

II
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»
Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає…
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

Вірш “Іван Підкова” аудіо

Тестові завдання до твору допоможуть перевірити знання по темі:

Питання та відповіді до твору: