“Кар’єра Ругонів” цитатна характеристика героїв – П’єра Ругон, Аделаїди, М’єтти, Фелісіте та інших персонажів роману наведена в цій статті.
“Кар’єра Ругонів” цитатна характеристика образів
- П’єр Ругон молодший
«…Він відростив пузце, перетворився на шанованого буржуа, якому не вистачало тільки капіталу для повної шани. …Цей селянський син, поблідлий від ділових турбот, розжирілий від сидячого життя, приховував свої низькі бажання під безстороннім від природи виразом обличчя й дійсно володів тією… показною зовнішністю, тою безглуздою самовпевненістю, які надають солідного вигляду на офіційних прийомах. Говорили, що він під каблуком у дружини, і помилилися. Він був упертий, як віслюк; чужа, різко виражена воля доводила його до сказу, він готовий був лізти в бійку».
«Ставши хазяїном у господі, він зразу ж прогнав городника й замінив його надійною людиною. Він узяв на себе керування всіма справами, продавав, купував, забирав усю виручку. Він одразу зрозумів, що спритна людина мусить завжди діяти так, щоб закон був на її боці».
«Пустотливий хлопчисько відразу перетворився на розважливого егоїста».
«П’єр зрозумів, що перший удар треба завдати матері. Він терпляче, вперто, крок за кроком, здійснював план, усі подробиці якого заздалегідь обмірковував. Його тактика полягала в тому, щоб стояти перед Аделаїдою живим докором. Він не дратувався, не осипав її гіркими словами, не докоряв за непристойну поведінку, – ні, він тільки пильно дивився на неї, не кажучи ні слова, і це сповнювало її жахом».
«Минуло кілька місяців, і Аделаїда зовсім підпала під синову владу. Вона тремтіла перед ним, як маленька дівчинка, що завинила й боїться різки. Спритний П’єр зв’язав її по руках і ногах, зробив з неї покірну служницю; він досяг цього мовчки, не вдаючись до важких і неприємних розмов».
- П’єр Ругон-старший
«Грубий, вахлакуватий, незграбний злидар, що ледве розмовляв французькою. Через рік і три місяці після одруження помер наглою смертю від сонячного удару, що спіткав його якось опівдні, коли він полов у городі моркву».
- Сільвер – звичайна дитина, сирота – серйозна, розумна людина. Член таємного товариства монтаньярів -повстанець. Це останній представник роду Ругонів бореться із середовищем, прямо протилежним усьому найкращому, гуманному; але він є скоріше винятком у цьому світі, тому гине Сільвер-гуманіст, людина з високими принципами, готова до боротьби, хоча визначальна її сутність в іншому — у побудові нового, кращого суспільства.
«…Ці шматки вкрадених знань тільки розпалювали його благородний запал. …Він створив для себе святиню з речей, до яких не міг доторкнутися рукою, він глибоко й щиросердно ві-рив у піднесені ідеї та піднесені слова, намагаючись піднятися до них, але не завжди їх розуміючи. Це була проста душа, але душа шляхетна, що зупинилася на порозі храму, вклонившись свічкам, які здалеку здавалися їй зорями».
- Маккар
«Чоловік, який не маючи ніяких прибутків, добре їв, пив і тішився байдикуванням під час своїх недовгих відвідин міста. Наганяв жах на доброчесних жінок передмістя; вони запевняли, що він живцем поїдає немовлят. У тридцять років йому можна було дати всі п’ятдесят». Маккар
- Антуан
«Довготелесий хлопець, у якому втілилися всі вади Маккара та Аделаїди, ніби злиті докупи. Проте Маккарових задатків було більше».
- Фелісіте – донька торгівця олією, дружина П’єра, діяльнісна і честолюбна, мстива.
«Вона встала й повільно обійшла всю вітальню. Тут щойно простягалося до них стільки рук. Вони перемогли; буржуазія схилилася до їхніх ніг. Жовтий салон був ніби освячений цією перемогою. Скалічені меблі, витертий оксамит, люстра, засиджена мухами,— увесь цей мотлох перетворювався в її очах у славетні останки на полі бою. Вигляд Аустерліцької рівнини не міг би сильніше хвилювати її».
«Вона нагадувала цикаду, одне з тих брунатних стрекотливих створінь, що, стрімко злітаючи, вдаряються об гілля мигдалевих дерев. Худорлява, плоскогруда, з гострими плечима, вона не мала віку: їй можна було дати й п’ятдесят, і тридцять років».
- Ежен, син П’єра
Він являв собою цікаве поєднання моральних і розумових рис матері з важковаговою поважністю батька. …Визначався величезним честолюбством, владністю, презирством до дрібних розрахунків та дрібних успіхів».
- Паскаль, син П’єра
«…Скромний служитель науки, жив самітницьким життям закоханого у свою справу вченого в маленькому світлому будиночку нового міста».
- Аделаїда Фук
«На вісімнадцятому році вона залишилася круглою сиротою — батько її помер у божевільні. Дівчина була високою, тонкою, блідою, з розгубленим виразом обличчя й чудними манерами. У дитинстві її вважали просто дикункою. Але, підростаючи, вона ставала ще чуднішою, а деякі вчинки її були такі безглузді, що їх не могли до ладу пояснити навіть люди, яких у місті мали за мудреців».
«Це ви стріляли! Я чула брязкіт золота… Горе мені! Я породила вовків… цілу сім’ю, цілий виводок вовків… Була тільки одна нещасна дитина, й ту вони зжерли… всі накинулись на неї, ще й досі їхні пащі в крові… Ох, прокляті! Вони грабують! Вони вбивають! І живуть собі панами. Прокляті! Прокляті!»
«Ледве минув рік (після смерті чоловіка), як поведінка молодої вдови спричинилася до нечуваного скандалу в передмісті. Стало відомо, що Аделаїда завела коханця, та й вона, очевидно, з цим не крилася… Як! Не побула вдовою навіть і року, а вже полюбовника придбала! Таке нехтування моральності суперечило здоровому глуздові, здавалося жахливою безсоромністю.»
«За рік і вісім місяців вона мала вже двох дітей –хлопчика і дівчинку. Про шлюб між ними (Аделаїдою і Маккаром) не було й мови. Ніколи ще передмістя не бачило такої зухвалої безсоромності».
«Діти її росли, як ті дикі сливи при дорозі, що їх пече сонце і поливає дощ. Тож дички, яких не торкався ніж садівника, яких не підрізували й не щепили, принесли свої плоди. Ніколи ще природні нахили не мали такої волі, ніколи ще маленькі капосні істоти не виростали так вільно, тримаючись своїх інстинктів…» (с. 58 – до слів «…аби лише зняти ревище на цілий куток»).
«Однак Аделаїда їх ніколи не била, навіть не сварилася на них; безтурботна, млява та байдужа, вона не помічала ні галасу, ні колотнечі».
- Урсула
«У цій дівчині переважала фізична та моральна подібність до матері. В ній натури батьків не зливалися в одно, а скоріше протиставлялися у тісному зближенні». (Урсула)
