Казка “Заєць та Їжак” або “Як їжак і заєць бігали наввипередки” є у різних варіантах, але вони дуже схожі. Одна казка українська народна, іншу написав Іван Франко. Обидві казки розповідають про те, як їжачок і заєць наввипередки бігали.
Українська народна казка “Заєць та Їжак”
Якось їжачок вийшов раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ.
— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.
Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць, який теж в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.
– О,– каже їжак,– хто прудкий, то вже й на ниві!
– А ти,– заєць йому,– все кривуляєш, криво лапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!
Їжак здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну відповідь, що й батька його й діда лихим словом пом’янули.
От він зайцеві й каже:
– Ти,– каже,– мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!
Заєць як зарегоче:
– Ти? Наввипередки? Зі мною?!
А їжак спокійно:
– А так, із тобою.
– Ну, добре,– засміявся заєць. – Нумо бігти.
– Ні,– каже їжак,– ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.
А заєць і тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти – краще бігтиму».
Та й пішли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та й каже до жінки:
– Знаєш, жінко, який мені клопіт?
– Який, чоловіче?
– Маю з зайцем бігати наввипередки.
І розповів дружині все, як було.
– То це ти берешся перегнати зайця? – аж зойкнула їжачиха.
– Мовчи, жінко,– каже їжак,– якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.
Ідуть вони, а їжак і вчить жінку:
– Як прийдемо на ниву, то ти станеш з цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»
– Добре! – каже їжачиха.
Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:
– Ну, я вже готовий!
– То біжімо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
– Раз, два, три!
Побігли. Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився. Прибігає заєць да кінця ниви, а там їжачиха :
– Я вже тут!
– Ей,– каже заєць,– а то що таке? Ану біжімо ще раз!
Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукав:
– Ого-го! А я вже давно тут чекаю!
– Ти дивися! Ану біжім ще раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (насправді то була їжачиха!).
Побіг ще раз – а там їжак:
– А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти.
Так бігав він 99 разів, а за сотим разом як упав посеред поля – встати не може, так втомився, сердешний.
– Ніколи не треба сміятися з слабшого,– сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.
Казка “Заєць та Їжак” Іван Франко
Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
«Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».
Буряки були недалеко від його хати. Їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.
Побачивши Зайця, Їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
— Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
— Погуляти вийшов, — відповів Їжак.
— Погуляти? — зареготав Заєць. — А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
Ця насмішка дуже розсердила їжака, бо ноги в нього таки криві.
— Ти, певно, думаєш,— каже їжак до Зайця, — що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
— Авжеж,— відповів Заєць.
— Можемо спробувати,— мовив Їжак.— Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
— Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? — сміявся Заєць.
— Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
— Гаразд! — відповідає Заєць. — Давай руку. А тепер біжім.
— Ну, ну, чого так поспішати, — відповів Їжак. — Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. А Їжак тим часом поплентався додому.
Приходить Їжак додому і каже до своєї жінки:
— Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
— А чого мені в поле? — питає Їжачиха.
— Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
— Чи ти, чоловіче, з глузду з’їхав? — скрикнула Їжачиха. — Ти із Зайцем хочеш наввипередки бігати?
— Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти.
Що мала Їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
А дорогою Їжак і мовить до неї:
— Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»
Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.
Приходить, а Заєць уже там.
— Ну, що ж, біжімо? — питає Заєць.— Ну, раз… два…
Один став в одну борозну, другий — у другу.
Заєць крикнув «три» і рушив сам, як вихор, нивою.
А Їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє перше місце. А Заєць біжить щосили. Та коли добіг на кінець ниви, аж тут їжакова жінка з другої борозни кричить йому назустріч:
— А я вже тут!
Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той Їжак, бо, знаєте, Їжак і Їжачиха однаковісінькі на вигляд.
— А це ж як могло статись? — скрикнув Заєць. — Біжім ще раз, назад!
І, не передихнувши добре, він вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину. Їжачиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там Їжак йому назустріч:
— А я вже тут!
Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий Їжак мене випередив? І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
— Ану, ще раз біжім!
— Про мене Семене, — мовив Їжак, — біжім хоч десять разів, мені байдуже.
Побіг Заєць, а знизу знову чує:
— Я вже тут!
Біжать ще раз угору — знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, а Їжак кожного разу був «уже тут». Чи Заєць добіжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: «Я вже тут». А сімдесят четвертий раз Заєць не добіг. Саме на середині ниви впав на землю і сконав на місці.
А Їжак гукнув на свою жінку, і обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли.
Після того ввесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.
