Кочерга “Ярослав Мудрий” скорочено

Іван Кочерга “Ярослав Мудрий” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет твору про правляння князя, про його дочок та дружину.

 “Ярослав Мудрий” скорочено

Дія перша

“СОКІЛ”
Був 1030 рік. Князь Ярослав повертався із військового походу в Чюді. В княжому теремі сиділи ченці та переписували книги під керівництвом ієромонаха Сильвестра: монах—художник Микита та монах—переписувач Свічкогас.
Сильвестр благословляє князя, який здобув мир та об’єднання для Русі. Але Микита зауважив, що це сталось завдяки Господу та Новгороду, який допоміг Ярославу золотом та мужами. Ієромонах порадив не судити нікого та краще молитись за роботу, щоб не зробити помилок. Художник був не згодний: «З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її». Він звинувачував князя за ув’язнення Новгородського посадника – Коснятина. За такі речі та осуд Сильвестр назначив Микиті провести вночі сорок поклонів в молитві.
До них прийшла з почтом дружина Ярослава – Інгігерда, щоб помолитись за воїнів.

Микита знову показав своє невдоволення: хай краще княгиня молиться за тих, кого убили за її наказом в рік смерті князя Володимира. Обурився Сильвестр та порадив художнику прийти на сповідь в храм.

Свічкогас хотів вийти та випити чашу вина, однак Сильвестр його не відпустив. Хміль, за його словами, перетворює на бісів. Аж тут до галереї завітала сімнадцятилітня князівна Єлизавета, яка спішила до церкви. Їй дуже сподобались малюнки Микити. Вона запитала художника звідки той родом. Виявилось, що з Новгорода. А от їй був ближче Київ.

Старша донька, Анна, також запізнювалась до церкви, бо була на полюванні. Вона швидко пройшла до матері, щоб та не сварила за запізнення. За нею зайшов молодий воїн – Гаральд, норвезький витязь. Він не хотів налякати князівну.
Геральда вразила краса Єлизавети. Коли з церкви повернулась процесія Інгігерди, мати вичитала молодшу доньку за запізнення. До неї підійшов Геральд та розповів свою історію про мандри та війни, а також бажання служити правдою Ярославу та їй. Княгиня представила йому своїх доньок, а воїн освідчився в коханні Єлизаветі.
Раптом задзвеніли сурми. То повернувся додому Ярослав. А Микита роздумував,. що прийшов його час розплати за Новгород. Тільки цікаво, чим Ярослав так причарував людей…

Дія друга

ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ
В Києві ведеться будівництво храму Богородиці десятинної та мармурової статуї лежачого лева. Ярослав вийшов із княжого замку в супроводі Сильвестра, Микити, бояр Мирослава і Слав’яти. Сильвестр доповідає, що поки його не було, переписали п’ять книг: Златая цеп, слова святих отців, мандри Козьми Індикоплова, діянія Дігеніса Акріта і Шестоднев болгарського попа.

В розмову втрутився Микита і Ярослав поцікавився хто це. Сильвестр пояснив, чому він взяв художника на роботу. Дізнавшись, що він не київський, князь велів записати Микиті, що потрібно зробити в першу чергу:

Червенські гради взять;
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда…
До речі — час подумать і про Юр’єв,
Що я оце на Чюді заснував.

Боярину Слав’яту було велено шукати городника для будівництва міста. Важко було вже Ярославу в походи ходити та на коня сідати. Але, що ж поробиш. Раніш закон… а потім благодать… Князь запросив всіх подивитись на будівництво храму.

До статуї лева прибігли дівчата з Єлизаветою і Сильвестр сказав, що його донька навчилася читати й перекладати з грецької мови. Князь був задоволений та відповів, що мудрість також варто здобувати з шукань та помилок. Ярослав тому і вірив, що народ Русі, вихований в трудах та битвах, житиме вічно.
Раптом дівчата зойкнули: п’яний Свічкогас намагався встати з землі. Ярославу не сподобалось, що списувач книг знімав втому вином. Тому він відправив його на хутір пасти свиней. Свічкогасу залишилось тільки підкоритись.

До компанії під’їхав Геральд, який був захоплений красою княжни Єлизавети. Розмову перервав шум і крик з будівництва храму. До них біг, заляпаний глиною, урядовець Ярун і повідомив про бунт: якийсь варяг когось убив. Ярослав послав Слав’яту і Микиту все вияснити.

Князь, помітивши захоплення воїна дочкою, порадив йому спочатку упорядкувати своє життя. Той погодився.

На будівництві таки знайшли винного – то був варяг Турвальд, а інші вимагали княжого суду. Інші варяги намагалися звільнити товариша та оголили мечі. Князь всіх заспокоїв. Муляр Журейко підвів постраждалих: селянина Людомира і його дочку Милушу. Турвальд убив їхнього сина та брата. Старий кинувся в ноги і став просити суду над варягом. Ярослав вагався у своїх рішеннях, тому Інгігерда запропонувала варягу заплатити виру грошову і їхати звідси з Гаральдом. Князь сказав не втручатись.

В справу вмішалась і Єлизавета. Старого селянина попросила не проливати крові, бо сина йому це не поверне. А батька просила таки прийняти виру, про яку говорила мати. Ярослав призначив подвійну виру, а Гаральду так стало соромно, особливо перед княжною.

Варяга відпустили. Той погордо всміхнувся та схопив Милушу в обійми. Журейко підбіг до нього та вбив ножем, зникаючи у натовпі. Варяги накинулись на людей. На щастя, варта княжа встигла обеззброїти та заспокоїти бунт. Ярослав сказав доньці, що мир і благодать не можна нав’язати кроткими руками.

Дія третя

КВІТНЕВИЙ СНІГ
У квітні 1032 року випав сніг і селянин Людомир побачив у цьому недобру прикмету. Він пішов до замкової брами, куди з лівого боку підходили новгородські мужі Давид і Ратибор, шукаючи монаха Микиту.
Милуша розповіла батькові, що бачила чоловіка, який втік із Журейком (нареченим її) тоді, коли варяг до неї приставав. За вбивство його переслідували, щоб покарати. Дівчина мала надію, що князь помилує її коханого перед весіллям Єлизавети з Гаральдом, уже королем Норвегії.

Коли це з-за брами вийшли Анна та Єлизавета Ярославни. Старша сестра намагалась розвеселити Єлизавету, яка була засмучена тим, скільки крові пролив Гаральд, щоб стати королем. Вона тяжко переносила те, скільки людей проклинало і його і її.

Анна відповідала, що всі чоловіки воюють. Можливо, коли вони стануть сім’єю, тяга Гарольда до воєн зменшиться. Але меншу князівну ще бентежив майбутній від’їзд з рідного краю до холодної Норвегії. Анні теж доведеться покинути Київ. Її посватав французький король. Тепер рішення за батьком дівчини. Так за розмовами сестри пішли до замку, а їм услід кинулась Милуша.

З воріт замку вишли Микита, Давид і Ратибор, котрі нагадали монаху про те, що він син Коснятина і має помститися за свого батька. Микита, ціль якого була звільнити Новгород від впливу Ярослава, вже два роки жив з Ярославом. Він бачив його вірність справі Русі. І до того, Новгород за правління князя зміцнів. Тому Микита не хотів уже помсти.

Ратибор і Давид обурились таким словам Микити. Вони сказали, що Новгород тепер йому чужий, на що монах відповів: Новгород стоїть за Ярослава! І варяги пішли геть.

В замку Інгігерда розмовляла з колишнім намісником Ульфом, у котрого Ярослав забрав Новгород. Княгиня обурювалась, бо їй, варязькій принцесі, це місто було дане батьком у посаг. Вона звеліла Ульфу збирати дружину та виступати проти князя, сподіваючись ще на підтримку Гаральда.

Ярослав прийшов зі своїми дочками та почтом. Він був схвильований невдачами у Зиряні та Мстиславом, який готував повстання. Та й доля доньки його бентежила. Не знав, чи відпускати її з Гаральдом, чи залишити їх тут. Про це і говорили з Сильвестром, поки не почули сурми. Ох і розгнівався Ярослав, коли дізнався по чиєму наказу Ульф збирає військо. Інгігерда була невдоволена, що її шлюбне місто Гольмгард було передане іншому. На що князь пригрозив віддати дружину в монастир та не гоже їй, княгині руській забувати славні імена. Нагадав, що часи варягів пройшли, коли вони по золото плили сюди.

Суперечку Ярослава з дружиною перервав боярин Мирослав: він перехопив гінця з листом від Коснянтина, який свідчив про змову проти князя. А от тільки кому мав доставити листа – невідомо. І прийняв правитель рішення: дружину в монастир, а Коснятину голову з пліч.

Приїхав Гаральд та привіз дари. З його зброєносцями був і Свічкогас. Ярослав радо прийняв свого майбутнього зятя. Король Норвегії сказав, що про його «Руську правду» відомо далеко за межами моря. За це його країна шанує Ярослава. Крім багатих дарів Гаральд привіз Єлизаветі терновий вінок з могили Іоанна, покоривши серце княжни. Її батько, Ярослав Мудрий, дає згоду на шлюб.

Дія четверта

КАМЕНЩИК І КНЯЗЬ
Настав день весілля Гаральда та Єлизавети. Свічкогас, який за два роки став варягом-дружинником, бігав за дівчатами. Це побачив Сильвестр та пригрозив кинути його до ями, якщо не перестане.
Свічкогас сказав, що він більше не монах. Спокійно випивши горілку розповів, що знудився за Києвом дуже, бо він син своєї батьківщини.

Раптом із-за дерев з’являється Журейко і просить Свічкогаса покликати Милушу. Наречений розповів дівчині, що має землю та човен. Запропонував їй поїхати з ним у Тьму-таракань. Милуша кохала його, але попросила одну ніч на роздуми.

Весілля Гаральда і Єлизавети у самому розпалі. Монах Микита у думках бажає щастя княжні, бо кохає її. Так і незчувся, коли до нього підійшла рабиня із Сицілії – Джема. Дівчині дуже подобався Микита, хоч він і був монахом.
Із темряви виходять новгородські бояри Ратибор і Давид та доповідають про смерть Коснятина за наказом Ярослава. Нагадали йому про помсту та зникли поки не повернувся весільний похід. Микита став дорікати, що жив і їв хліб кривдника свого батька. Він в думках пішов в глибину саду, де були Інгігерда та Ульф. Варяг повідомляв, що вночі всі піднімуть мечі проти Ярослава і княгиня помститься своєму чоловікові.

В саду була іще одна людина, Журейко, який чекав Милушу. Він став свідком розмови та хотів піти сповістити князю про змову його дружини з Ульфом. Дівчина забороняє робити це. Та Ульф із вартою хапають юнака та намагаються його підставити перед Ярославом. Захищаючи нареченого, Милуша закричала. Ульф ударив її ножем та втік.

Але на крик дівчини вже збігались люди. В тому числі князь з своєю сім’єю. Милуша все розповіла Ярославу та просить врятувати коханого. Раптом з’явився Журейко та сповістив про замисел княгині з Ульфом.
Ярослав у гніві відправляє дружину до монастиря, Гаральда з Єлизаветою просить їхати в Норвегію. Князю була важка утрата доньки, проте Русь для нього понад усе. Милуша померла на руках у Журейка.

За вірну службу князь довіряє Журейкові пильнувати південний край і вручає символ влади князя – князівський перстень. По дорозі у свої палати Ярослав зустрів Микиту, котрий став питати у правителя, за що було вбито його батька. І дістав відповідь: за зраду.

ДІЯ П’ЯТА

Перша відміна Гуслі і меч
У 1036 році Ярославу вдалось об’єднати Русь, про що він доповідає польським та угорським послам. Єдине, що його засмутило, це звістка про смерть улюбленої Єлизавети. Коли він залишився сам, то до нього підійшла дружина: за чотири роки в монастирі вона стала більш м’якою та навчилась цінувати мир в родині. Ярослав мириться з дружиною.

Сильвестр і Свічкогас принесли князю нові книги, видання про святих. Передивляючись грецьке видання Псалтиря з ілюстраціями, Ярослав поклявся збудувати храм мудрості чеснот – храм Софії. Князь запросив грека, який продавав цю книгу, на розмову до себе.

Поки Свічкогас ходив за ним, прийшов син Володимир та подав батьку молитвослов. Він впізнав книгу Єлизавети та попросив привести того, хто її передав. До світлиці зайшли Микита та Джема. Через три роки після весілля колишній монах поїхав у Норвегію. Єлизавета майже постійно сиділа біля вікна та співала пісень про Київ. Перед смертю попросила передати молитвослов батькові та подбати про Джему. Рабиня розповіла Ярославу про життя його дочки в чужій країні та попросила дозволу служити Микиті.

Сильвестр зі Свічкогасом привели грека, який продавав Псалтирь за 100 гривень. Князь дає 50 гривень, але торговець не погодився: така книга тільки в одному екземплярі і таку ціну встановив господар. До зали зайшов воєначальник Мирослав зі звісткою, що за п’ять днів печеніги дійдуть до Києва.

Ярослав велить швидко збирати військо та протриматися хоча б тиждень, поки він нові полки приведе. Але Микита заперечив: дорога тільки в одну сторону займе 12 днів та й навряд чи Новгород захоче допомогти.
Журейко увійшов та повідомив: коли побачив орду печенігів, то поплив до Новгорода просити по допомогу. Новгородські полки вже йдуть на допомогу. Ярослав впевнився, що поставить свого сина Володимира князем у Новгороді.

Князю перев’язали хвору ногу та всі готувались до війни.

Друга відміна Золота брама

Війна триває декілька днів за вікнами замку Ярослава. Інгігерда з Джемою та придворними жінками молились про перемогу. Свічкогас збирається йти захищати місто, бо ще один полк прорвався. Володимиру теж кортить до бою, але мати не відпускає.
Шум битви вже чути в залі. Грек Парфеній пропонує купити Псалтир за 50 гривень, а коли у вікно влетіла стріла – продав вже за 20. До кімнати вбіг Мирослав та запевнив, що ворог буде розбитий. Всі зраділи і під радісні вигуки заходить Ярослав. Дружина і син обнімають його та підіймають чашу за мужніх новгородців.

Давид та Ратибор вносять покриті чорним сукном ноші із сумною звісткою: загинув Микита. Ярослав поклявся звільнити новгородців від данини та послати князювати Володимира. А Київ князь відбудує заново. Із золотими куполами та золотою брамою як символ нового, світлого шляху!

Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту  dovidka.biz.ua.