Костянтин Паустовський біографія
Костянтин Георгійович Паустовський — радянський російський письменник, прямий нащадок гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного по батьківській лінії.
Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 травня 1892 р. у Москві в родині залізничного статистика. Батько постійно міняв місця роботи, а після кількох переїздів сім’я оселилася в Києві. Паустовський навчався в 1-й Київській класичній гімназії. Коли він був у 6-му класі, батько залишив сім’ю, і Паустовський був змушений заробляти репетиторством на життя й навчання.
Перше невелике оповідання Паустовського «На воді» (1912), написане останнього року навчання в гімназії, було надруковане в Київському альманасі «Вогні».
Почалася Перша світова війна, але його як молодшого сина в сім’ї (за тодішніми законами) в армію не взяли. Ще в останньому класі гімназії, надрукувавши своє перше оповідання, Паустовський вирішує стати письменником, але вважає, що для цього треба «піти в життя», щоб «все знати, все відчути і все зрозуміти» — «без цього життєвого досвіду шляху до письменство не було». Служить вожатим московського трамваю, потім санітаром на тиловому санітарному поїзді. Паустовський працював на металургійному Брянському заводі, на котельному заводі в Таганрозі й навіть у рибальській артілі на Азовському морі. У вільний час почав писати повість «Романтики», яка вийшла у світ тільки в 1930-х у Москві. Після початку Лютневої революції виїхав до Москви, працював репортером у газетах, був свідком усіх подій у Москві в дні Жовтневої революції.
Після революції багато їздив країною, бував у Києві, служив у Червоній Армії, борючись «зі всякими несосвітенними отаманами», виїхав до Одеси, де працював у газеті «Моряк». Тут потрапив у середовище молодих письменників, серед яких були Катаєв, Ільф, Бабель, Багрицький. Незабаром ним знову оволоділа «муза далеких мандрів»: живе в Сухумі, Тбілісі, Єревані, поки, нарешті, не повертається до Москви. Кілька років працює редактором РОСТА і починає друкуватися. Першою книгою була збірка оповідань «Зустрічні кораблі», потім повість «Кара-Бугаз». Після виходу цієї повісті назавжди залишає службу, письменство стає його єдиною улюбленою роботою.
У роки Великої Вітчизняної війни Паустовський працював військовим кореспондентом і писав оповідання, серед них «Сніг» (1943) і «Дощовий світанок» (1945), які критики назвали ніжними ліричними акварелями.
У роки «відлиги» активно виступав за літературну та політичну реабілітацію гнаних за часів Сталіна письменників — І. Бабеля, Ю. Олеші, М. Булгакова, О. Гріна, М. Заболоцького.
У середині 1950-х років до Паустовському прийшло світове визнання. Він отримав можливість подорожувати по Європі. Побував у Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Туреччини, Греції, Швеції, Італії та інших країнах; у 1965 довго жив на о. Капрі. Враження від цих поїздок лягли в основу оповідань і подорожніх нарисів 1950-1960-х років: «Італійські зустрічі», «Швидкоплинний Париж», «Вогні Ла-Маншу» тощо.
У 1965-му році шляхом складних дипломатичних інтриг Радянському Союзу вдалося змінити рішення Нобелівського комітету про присудження премії Костянтину Паустовському і вручити її Шолохову. А в Італії та Швеції вже були видані в «нобелівській» серії однотомники К. Паустовського. Паустовський написав серію книг про творчість і про людей мистецтва: «Орест Кипренський», «Ісаак Левітан» (1937), «Тарас Шевченко» (1939), «Повість про ліси» (1949), «Золота троянда» (1956) — повість про літературу, про «прекрасну сутність письменницької праці».
Останні роки життя працював над великою автобіографічної епопеєю «Повість про життя». К. Паустовський помер 14 липня 1968 в Тарусі, де і похований.
