Леся Українка “Лелія” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет казкової історії про життя квітів.
Казка “Лелія” скорочено
Маленький Павлусь хворів і сон ніяк не йшов до нього. Йому хотілось, щоб мама розповіла казку про ельфів з квітів. Проте мама лишень сказала, що головну ельфу звати Лелія і вони живе в найкрасивішій лілеї. А в якій квітці ельф живе, то так і називається. Більше нічого вона не сказала, а сіла в крісло, щоб шити.
Хлопчик дивився на місячну смужку. Йому здалось, що якась маленька дівчинка з’явилась біля нього. У неї були довгі сріблясті кучері, гарні шати, золота корона на голівці та крила. Як у метелика. В руках дівчинка тримала пахучу білу лелію. Павлусь відразу зрозумів хто це.
Лелія сказала, що прийшла тому, бо Павлусь чекав на неї. Вона легенько доторкнулася до нього своєю квіткою та перетворила хлопчика на рожевий мак. Вони полетіли до панського садку з леліями. Там Павлусь побачив, що з кожної квіточки стали виглядати личка. Ельфики почали жалітись, що квіти обривають та несуть до паничів в палати.
Лелії стало шкода своїх сестриць. Вона помітила, що найменшої лелії немає. Виявилось, що її випросила у молодої панни собі дівчина Мар’яна. Павлусь з Лелією полетіли далі у місто. До кам’яниці, де квіти роблять. Посеред кімнати стояв довгий стіл, на якому були дроти, нитки, різні шматки, клей. За ним сиділи дівчата з ножичками, щипчиками, лещатками та колодочками.
Хтось витискав пелюстки та листя, хтось вправляв дроти в листі, інші фарбували, хтось крохмалив, клеїв та збирав уже готову квітку. Роботу контролювала старша робітниця. Дві майстрині тихо говорили. Одна розповідала, що спізнилась зранку і нічого не їла, та ще й за роботу не заплатять через спізнення. А друга випадково зачепила миску з фарбою і та розлилася. Наглядачка почала сварити дівчат, голосно кричати. Павлусь попросив Лелію летіти звідси.
Вони полетіли до найменшої лелії, котра тепер росла в садочку дівчини з села. Хлопчик впізнав хатинку Мар’яни, своєї сусідки. На грядочці роли ще чорнобривці, тоя, рута, любисток, м’ята, рожа, барвінок. Та головною на клумбі була біла лелія. Мар’яна водила білоголового братика Івася та пояснювала що і як поливати. Потім вони пішли снідати, бо Мар’яні потрібно було йти працювати до панів.
Лелія з Павлусем підійшли до квітки і вона розповіла як їй тут добре: дівчинка гарно доглядає за нею. Ельф побажала сестрі рости красивою та красною. Раптом маленька лелія виросла висока з світлими сріблясто-рожевими квітками.
Павлусь здивовано оглянувся: він вже лежить на ліжку у себе в кімнаті. У Лелії було багато роботи, тому вона йде далі.
Хлопчик скрикнув і прокинувся. До нього підійшла мама і поцілувала Павлуся. Він вже добре себе почував та розповів мамі, що уві сні бачив справжню Лелію.
«Лелія» переказ
У невеличкій кімнаті на ліжку лежить слабкий хлопчик Павлусь, дивлячись на смужку світла у вікні, заслоненому хустиною. Мама пояснює, що це місяць світить, і пропонує заслонити вікно, але Павлусь відмовляється. Він просить маму розповісти казочку про ельфів, які щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають. Серед ельфів є найстарша, яка зветься Лелія, бо живе у найкращій лелії у світі. В якій квітці ельф живе, то так і зветься, як та квітка. Павлусь просить ще розповісти про ельфів, але мама каже, що уже пізно і треба спати, щоб завтра прокинутися здоровим.
Мама заслонила свічку книжкою, поцілувала Павлуся і сіла біля його ліжка з шиттям, чекаючи, поки він засне. Але Павлусь не спав, дивився на ясну смужку світла і думав про казки та Лелію.
Раптом йому здалося, що смужка затремтіла, і він побачив маленьку постать дівчинки з крильцями.
Дивиться на ту дівчинку, а вона така гарнесенька: очиці ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білій прозорій шаті, на голівці малесенька золота коронка, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика, які так і міняться різними барвами, немов веселка. В рученятах у дівчинки довге стебло, квітка білої лелії, і пахне вона на всю хату. Павлусь глянув на дівчинку і зрозумів, що це цариця Лелія.
Лелія усміхнулась йому, торкнула хлопчика квіткою своєю, і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку, притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок. Всі квіти в садочку схилилися перед нею і захитались, з них почали вилітати маленькі діточки — ельфи. Лелія сказала, що сьогодні не зможе бути з ними й вони повлітали знов у квітки, квітки постулялися і поснули.
Лелія принесла Павлуся у панський садок, де росли її сестри, молодші лелії. У саду стояв пишний палац, і в деяких вікнах було світло, пани ще не спали. Лелія стала серед квітів і звернулася до них, щоб вони прокинулися. Лелії захиталися, з кожної квітки виглянули сонні ельфики і почали скаржитися на своє життя: їх полють, руками займають, листя обривають, а часом і гострим ножем стинають, ставлять у вази, а вночі вони часто спати не можуть через гучні музики.
Лелія журливо вислухала їхні скарги. В цей час з палацу вийшла молода панна, яка також нарікала на нудьгу і головний біль, викликаний запахом білих лілій. Вона вважала садок і квітки нецікавими і пішла назад у палац.
Лелія пошкодувала своїх погордованих сестриць, що залишилися в саду, і побачила, що її наймолодша сестра зникла. Інші лілії розповіли, що її у панів випросила дівчина Мар’яна, за щиру роботу.
Лелія подумала, що потрібно буде навідати наймолодшу сестру, перевірити, як їй в іншому саду живеться. Вона хотіла ще про щось розпитати сестриць, але Павлусь попросив її летіти далі, бо йому стало сумно від розповідей квітів. Вони полинули у велике місто.
Лелія піднялась високо, і Павлусь побачив велике місто з широкими світлими вулицями, розкішними крамницями, де метушилося багато людей. Вони з Лелією линули понад юрбою, розглядаючи крамниці з безліччю чудових речей. Лелія зупинилась біля крамниці з красивими квітами. Павлусь був вражений їх красою та різноманітністю, хотів побачити ельфів всередині, але Лелія пояснила, що квіти неживі, а зроблені людьми, а у таких ельфи не живуть.
Лелія знялася вгору з Павлусем, аж на четвертий поверх крамниці, де працівниці виготовляли квіти.
Вони побачили кімнату, з голими та брудними стінами, де вбого убрані дівчата робили ці квіти.
Дівчата працювали мовчки, не одриваючись од роботи. Вони не зважали, що кругом був бруд і безлад, що одежа і руки їх були забруднені фарбою та клеєм. Вони не зважали на втому, на сморід фарби та клею, вони не мали часу на це зважати, бо платили їй за кількість зроблених квіток. Біля дівчат ходила найстарша робітниця, яка дивилась аби хто чого не зіпсував чи не вкрав, аби робота йшла справно.
В кінці стола дві дівчини, жалілися одна одній на важку роботу. У разі запізнення їх не відпускали на обід, ще й за робочий день не платили. А якщо ти випадково хто із дівчат щось зіпсував, то зароблених грошей теж не отримував.
Павлусь був засмучений умовами, в яких працювали дівчата, і захотів додому, до мами. Лелія погодилася, але попросила відвідати свою сестру в селі. Вони швидко долетіли до знайомого села, і спустилися додолу біля якоїсь маленької, низенької, похилої хатинки. Цю хату Павлусь одразу впізнав – це була домівка його сусідки Мар’яни. Павлусь не раз у неї бував. Он і грядочка з квітками, там і чорнобривці, і тоя, і любисток, і рута, й канупер, і м’ята кучерява, ще й повної рожі кущик, та все те барвінком хрещатим обплетено. Посередині росте біла лелія. Видко, що господиня за лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту.
Між квітками ходила дівчина Мар’яна з молодшим білоголовим братиком. Вони поливали квіти.
Мар’яна сама полила лілію, яку нещодавно посадила. Вони з братом насолоджувалися приємним ароматом квітки. Дівчина попросила брата наглядати за її квітами поки вона буде на роботі, щоб там кури не греблися, щоб хлопці не зламали. Мар’яна пообіцяла за це брату принести щось смачне від панів. Хлопчик пообіцяв наглядати за лілією і вони пішли в хату снідати. Тоді Лелія з Павлусем приступили до білої лелії. Лелія поговорила зі своєю сестрою, розповіла їй про сестер, які за нею сумують.
Біла молоденька лілія розповіла, що їй у Мар’яни, краще, ніж у княгині чи цариці, адже дівчина її поливає, поле, доглядає. А поливаючи її, ще й співає. А увечері, втомлена після роботи на чужих городах дівчина насолоджується красою квітки.
Цариця Лелія слухала та всміхалася, вона раділа, що її сестриця така щаслива і така мила своїй господині. Приступила вона до сестри, торкнула її своєю квіткою, що мала в руках, і промовила:
— Рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була доля щасна!
Раптом та молоденька лелія виросла висока, висока, квітки на ній дивно розцвілися і спалахнули світлом сріблясто-рожевим, на листі засвітилася діамантова роса і різними барвами замиготіла.
Павлусь глянув, аж він у своїй кімнатці, лежить на ліжку. Він хотів знову з Лелією у той садок потрапити. Але цариця сказала, що має багато роботи.
Лелія торкнула його квіткою, потім нахилилася, поцілувала, кивнула голівкою і зникла. Павлусь простяг до неї руки, хотів голосно гукнути і… прокинувся.
Теплий сонячний промінь світив йому в очі, поруч стояла мама. Вона поцілувала його в чоло і запитала, як він себе почуває.
Павлусь сказав, що все добре і розповів що бачив гарний сон про Лелію.
