Леся Українка «Лелія» аналіз

Леся Українка «Лелія» аналіз казки допоможе зрозуміти твір, чого він навчає, визначити, яка тема, ідея, головна думка, хто головні герої.

Леся Українка «Лелія» аналіз твору

Автор – Леся Українка

Рік видання – 1891 (написання – 1890)

Збірка – «Добрий чародій»

Жанр – казка

Тема – розповідь про хворого хлопчика та царицю ельфів – Лелію, яка знайомить його із чарівним світом квітів та деталями панського і селянського побуту.

Чого навчає казка “Лелія”? Навчає нас цінувати красу,  жити в злагоді з природою, не боятися труднощів, сумлінно працювати, вміти почувати себе щасливим.

Головні герої та їх характеристика

• Павлусь – добрий хлопчик, який познайомився із царицею ельфів.
• Лелія – найстарша ельфа. Вона гарна та добра. (“…вона така гарнесенька: очиці ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білих, прозорих шатах, на голівці малесенька золота корона, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика, котрі так і міняться різними барвами, немов та веселка. В рученятах у дівчинки довге стебло, квітка білої лелії, і пахне вона на всю хату”. “Лелія усміхнулась, та так любо, аж в хаті ясніше стало і місячна смужка порожевіла”).
• панночка. В її образі показано людей, які не цінують того, що в них є,  і не помічають свого щастя.
• Мар’яна – сусідка Павлуся. В її образі показано тих, хто важко працює і не має багатства, але при цьому не втрачає почуття краси і вміє бути щасливими за будь-яких обставин, цінуючи кожен момент життя і найдрібніші, на перший погляд, речі.  «Моя люба Мар’яночка краща мені, як сестричка,– як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся. А дівчинонька Мар’яна щовечора і щорана мене підливає, поле, доглядає. Ще сонце не сходить, а вже моя господиня з хати виходить. Вийде, моє серце, ухопить відерце, біжить до криниці, набере водиці, щоби було чим поливати квіточки в квітниці»; «Мар’яні вдень не до гуляння,– на роботі з ранку до смеркання».

Леся Українка «Лелія» скорочено читати

Хлопчик Павлусь хворів. Він лежав у ліжку і не міг заснути. Павлусь попросив маму розповісти йому казку про ельфів (істот, які живуть у квітах). Мама розповідає, що ельфи кожну ніч виходять з квіток і грають, танцюють, співають. Найстаршою серед них є Лелія, яка мешкає у найгарнішій лелії в світі. Хлопчик уважно слухав казку, а в його уяві оживали всі персонажі. Невдовзі він заснув і йому здалося, що маленька ельфійка з барвистими крилами залетіла до його кімнати. Павлусь чомусь був впевнений, що це ельфа Лелія.

Цариця ельфів запропонувала Павлусю відправитися у панський садок, де росли її сестри-лілеї. Коли чарівна гостя торкнулася до нього квіткою, хлопчик перетворився на рожевий мак. Лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок.

Разом вони прилетіли у панський сад. Там росло багато прекрасних квітів. Але хлопчика там чекали неочікувані відкриття.  Раптом всі лелії захитались і заговорили, з кожної квітки виглянуло бліденьке личко ельфика

Садові лелії скаржилися на своє життя – їх зрізали , щоб віднести у панські покої. Після цього вони гинули.

Павлусь став свідком того, як гарна панна у саду нарікала на одноманітність життя: їй обридли і сад, і дім, і квіти, які росли у кожному холопському садку.

Лелія мало не плакала чуючи розповідь сестер, але допомогти їм ніяк не могла. Дізнавшись, що її найменшу сестру панна віддала дівчині Мар’яні, Лелія вирішила провідати її.

Вони летіли над містом і зупинилися лише біля великої крамниці. Через вікно хлопчик побачив багато прекрасних штучних квітів. Павлусь був у захваті. Коли вони піднялися на 4 поверх того ж будинку, хлопчик побачив, як з’являються ті прекрасні штучні квіти.

За столом, на лавках, сиділи вбого одягнені дівчата, запнуті брудними хвартушками. Це вони і виготовляли квіти.

  Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі вправляють дроти в те листя, треті фарбують, четверті крохмалять, завивають та розправляють, п’яті роблять серединки з бавовни та ниток, а останні вже клеять пелюсточки докупи і роблять з них квітку, востаннє підмальовують, поправляють, закручують — і квітка готова.

   Дівчата роблять мовчки, хутко, не одриваючись од роботи. Вони не зважають на бруд, руки в них забруднені фарбою та клеєм. Вони не зважають, що важко потомились, поблідли від сидні в душній хаті за марудною роботою, що в хаті тхне фарбою та клеєм, аж дихати важко, — їм нема часу на це уважати. Аби робота йшла хутко, аби їм більше зробити, бо яка робота, така й плата!

Робітниці були бліді, голодні та втомлені. За ними спостерігала найстарша робітниця, вона наставлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав, аби робота йшла сквапно та справно.

Павлусю від побаченого стало дуже погано, бридко. Наляканий хлопчик попросив Лелію швидше покинути місто.

Разом вони повернулися у рідне село хлопчика. Там вони зупинилися  біля якоїсь маленької похилої хатки. Це був будиночок Мар’яни (сусідки Павлуся). Біля низенької хатки була невелика грядочка з квітками: чорнобривцями, любистком, рутою, м’ятою,  рожею та барвінком. Посередині грядки росла біла лелія. Мар’янка про неї дбала, а квітка віддячувала тим, що пишно квітнула.

Мар’яна з маленьким братиком Івасем ходила між квітами й поливала їх. Коли дівчинка з братиком повернулися в хату, Лелія підійшла до молодшої сестриці. Вона була щаслива побачити її. Менша сестра розповіла, що у Мар’яни їй жити дуже добре, навіть краще, ніж у княгині або цариці.

Лелія раділа, що її сестрі так пощастило, що про неї добре турбуються.  Лелія торкнула її своєю квіткою: «Рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була доля щасна!». І мала лелія одразу виросла і перетворилася на прекрасну розкішну квітку.

Потім Лелія торкнулася до Павлуся…. і він прокинувся. Біля нього була мама. Павлусь сказав, що йому вже краще, і що йому наснилася Лелія.