Леонід Миколайович Вишеславський (1914— 2002) — радянський і український поет, писав російською й українською мовами, літературознавець, перекладач, педагог. За весь час творчої діяльності видав понад 60 книг віршів, прози та перекладів.
Леонід Вишеславський біографія
Народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інженера. Перший вірш написав в одинадцять років.
В 1930 році Л. Вишеславський закінчив школу і пішов працювати на ХЕМЗ (Харківський Електро- механічний завод), далі вчився на робфаці при Електротехтічному інституті.
Перші вірші надрукував у 1931 у харківському журналі «Красное слово» та у московському журналі «Молодая гвардия»
1933 — закінчив робфак і вступив до Харківського електротехнічного інституту, а потім перейшов на біологічний факультет Харківського університету.
У 1935 перевівся на філологічний факультет Харківського університету, згодом факультет перевели до Києва. У 1936 він одружився з Агнесою Костянтинівною Балтага (1905–1991), з якою вони прожили у любові й злагоді все життя.
1938 – перша збірка поезій Вишеславського «Здравствуй, солнце».
У 1938 році закінчив філологічний факультет Київського університету. 1938 — 1939 — працював завідувачем відділу літератури у газеті «Юный ленинец». 1939–1941 — викладав літературу у Київському педагогічному інституті. З 1939 року став членом Спілки письменників.
Під час Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Тривалий час був відповідальним редактором журналу «Радуга». Поет писав російською мовою.
Збірка «Чайка» (1946) (кращі вірші фронтових років). Збірки «Подвиг мрійників» (1949), «Пісня з Дніпра» і «Молодість світу» (1951), «Шляхами правди» (1952), «Спорідненість» (1955), «Простір» (1956), «Єдність землі» (1958), «Щедрість» (1960) — вірші післявоєнного часу відтворюють трудовий ентузіазм, героїку мирної праці.
У книгах «Зоряні сонети» (1962), «Садівник» (1968), «Лоно» (1972), «Сковородинівське коло» (1980), «Сніжна весна» (1981) та ін. головна увага звернена на сучасність і моральні проблеми епохи.
Книги «Піонерська таємниця» (1950), «Марусин букет» (1953) написані для дітей.
Він є автором літературознавчих досліджень про творчість В. Маяковського, статей з питань сучасного літературного процесу, передмов до збірок молодих поетів, рецензій.
За двотомник віршів «Основа» (1974) і збірку «Поезії» (1974) удостоєний премії імені П. Г. Тичини «Чуття великої родини» (1975).
За збірку «Близька зоря» (1983) удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Зробив переклад російською мовою твори Т. Шевченка (поеми «Мар’яна — черниця», «Царі», «Псалми Давидові» таін.), М. Старицького (вірш «Дивлюсь на тебе і минуле…»), кілька сонетів I. Франка, Лесі Українки, вірші М. Рильського, М. Бажана, П. Тичини. У його перекладі окремими книжками вийшли твори В. Ткаченко, М. Гаска, О. Сороки, В. Бровченка.
Українською мовою окремі твори Л. М. Вишеславського переклали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра, В. Бровченко, А. Кацнельсон, О. Ющенко та ін.
Член Національної спілки письменників України (1939). Помер Вишеславський Леонід Миколайович 26 грудня 2002 р., похований в Києві на Байковому кладовищі.
