Ольга Кобилянська “Людина” скорочено
Цей твір присвячено Наталі Кобринській.
Події відбуваються на Галичині кінця ХІХ ст. Пан Епамінондас Ляуфер був цісарсько-королівським радником, шанованою та заможною людиною. Проте він мав слабкість – пристрасть до алкоголю. У нього було чотири доньки та улюблений син Герман-Євген-Сидор, якого він обожнював і бачив у майбутньому видатною особистістю. Матір теж плекала великі надії щодо сина, мріючи про його кар’єру радника чи лікаря. Навчався він в університеті, але вчитися йому зовсім не хотілося. Матір це не засмучувало, вона постійно виправдовувала його лінощі, навіть ненавиділа “висушених тверезих професорів”, які мучили її синочка, називали упертим і злим.
Крім сина у Ляуферів було чотири доньки, які сиділи вдома і мали займатися господарством. Всі дівчата були гарні, і не обділені увагою женихів, всі вивчали французьку та музику.
Одна з доньок Ляуферів Олена дотримується феміністичних поглядів і вірить, що жінки теж повинні мати право здобувати освіту і самі утримувати себе. Її погляди ідуть наперекір традиційним уявленням її родини про місце жінки в суспільстві. Товаришки пані радникової говорили, що така поведінка Олени є небезпечною, і відлякує від дівчини та “від других сестер женихів”. Вони радили жінці заборонити доньці читати книги і висловлювати такі крамольні думки. Сміялися: “Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина?”
Коханий Олени, медик Стефан Лієвич, підтримує її погляди, через що викликає незадоволення її батьків. Він навчався у Швейцарії, де жінки вчаться в університетах, прагнуть бути самостійними та рівноправними з чоловіками. В Україні ж, коли яка жінка повстане проти несправедливості до жінок, то інші кидаються на неї за це. Цього прогресивний хлопець не розумів та засуджував.
Мати ненавиділа Лієвича ще й за те, що він ніколи не знаходив доброго слова для її сина, а, навпаки, при кожній нагоді “читав нотації” за його недостойну поведінку і лінощі.
Стефан і Олена мріють одружитися, але змушені приховувати свої заручини від родини Олени. Стефан їде за кордон, де за 2 роки має завершити навчання. Закохані обіцяють чекати одне одного і писати листи. Але невдовзі після від’їзду Стефан помирає від тифу. Олена дуже тяжко переживає смерть коханого.
Тим часом Герман-Євген-Сидор продовжував вести безтурботне життя, погано вчився, випивав, програвав гроші, а батьки виправдовували його поведінку, продовжували балувати його, сподіваючись, що він зміниться. Йому купували дорогі речі, збільшували кишенькові гроші, поки нарешті не віддали на військову службу. Тоді ж почали надходити векселі за його борги. Батько все частіше став залишатися в кав’ярнях, віддаючись своїй слабкості — алкоголю.
Одного разу, скаржачись на сина, Ляуфер почув від приятелів, що його дочки повинні вийти заміж і таким чином врятувати родину від фінансових труднощів. Особливо вони наголошували на Олені, яка відмовлялася виходити заміж без любові. Друзі сміялися з батька, адже, на їхню думку, жінка має коритися чоловікові, а не вибирати собі долю.
Батько тільки тоді дізнався про таємні заручини Олени з Лієвичем, який помер від тифу. Донька тяжко переживала втрату, навіть захворіла, і через це довірилася лікарю, який розповів усе її батькові. Тепер пан радник хотів умовити доньку прийняти інший шлюб, який, на його думку, був би “правильним”. На прохання Лієвича лікар відвідав Олену, намагаючись переконати її вийти заміж за К., багатого судового ад’юнкта. Проте дівчина відхиляє його пропозицію, незважаючи на наполегливі прохання родини: вона не може забути Стефана і не хоче виходити заміж без любові, шлюб без любові для неї – це брехня. Вона хоче самостійно заробляти і допомагати родині чесною працею.
Через два тижні радник повернувся додому напідпитку і роздратований. Дружина докоряла йому за пияцтво, а він у відповідь звинуватив її у тому, що вона не може вплинути навіть на доньку. Олена якраз збиралася вийти з дому, щоб віднести замовнику ноти, які переписувала за гроші. Батько розлютився, звинуватив її у безчесті родини, адже вона відмовляється від вигідного шлюбу і працює, як звичайний писар. Він кричав і проклинав доньку, намагаючись примусити її підкоритися. Проте Олена залишилася непохитною, заявивши, що жодна сила не змусить її жити брехнею. Батько називає доньку “невдячною гадюкою!».
Одного дня Олена завітала до старої вчительки Маргарети, у якої часто бувала зі Стефаном Лієвичем. Жінка була для дівчини радше подругою, ніж наставницею. У кімнаті звучала музика Шопена, і Олена згадала, як під таку музику Стефан зізнався їй у коханні.
Олена повідомила Маргареті, що хоче написати листа К—ому, щоб він не приходив свататися, бо вона не зможе відповісти взаємністю. Вчителька намагається переконати дівчину в тому, що їй краще було б покинути ідеалістичні ідеї і вийти заміж, щоб уникнути злиднів, але дівчина стоїть на своєму. Вона не хоче жити з егоїстичним чоловіком, який бачить у дружині лише домогосподарку.
Тим часом у родині Ляуферів сталося нове нещастя: молодший син, Герман-Євген-Сидор, через відмову коханої стати його дружиною, вкоротив собі віку, вистріливши в лоба. Незабаром і пана Ляуфлера усувають зі служби, лишивши йому лише мізерну пенсію.
Родина Ляуферів переживала складні часи. Найстарша дочка вийшла заміж за багатого, але старого чоловіка і жила далеко від родини, рідко надсилаючи листи. Олена, не маючи тісного зв’язку із сестрою, все ж змушена була попросити в неї допомоги, вона попросила дати їй в оренду частину поля, що належала зятеві. Відповідь чекали довго, зять погодився дати їм поле, хоча й на невигідних для Ляуферів умовах.
Відтак колись поважна родина переселяється у бідне пусте село і починає нове життя, а наймолодша дочка Геня залишилася у старшої сестри, яка вирішила зробити з неї добру господиню, позбавивши можливості здобути освіту, що, на її думку, принесла родині лише нещастя.
Минуло п’ять років. Життя родини Ляуферів було бідним, одноманітним і сумним. Батько все більше пиячив і втратив контроль над собою, ставав жорстоким і некерованим. Родиною керувала Олена, яка взяла на себе відповідальність за всіх. Ірина, яка колись вийшла заміж за багатого старого чоловіка, після його смерті повертається до батьків. Геня теж переїздить до них.
Одного осіннього дня, коли більшість селян поїхали на ярмарок, Олена пішла до дубового лісу. Вона була такою ж гарною, як і п’ять років тому, проте її обличчя потемніло, на ньому були сліди втоми та суму. Життя в ізоляції, тяжка праця і постійна боротьба з труднощами виснажували її. Вона боялася, що стане такою ж байдужою, як інші, кого цікавив лише матеріальний достаток.
Олена уже вкотре читала лист від старшої сестри, яка пʼять років тому надала їм в оренду обійстя і поля. У листі сестра написала, що вона з чоловіком продають цю землю з будинком, тому Олені варто домовлятися з новим власником про подальші умови її оренди. Олена, колись горда і сильна, заплакала. Їм і так було важко, Ірина часто хворіла, а молодша сестра важко працювала на полі. Олена не могла сказати рідним, що новий власник землі не погодився залишити їх на ній, і намагалася самостійно знайти вихід з скрутного положення.
Раптом вона почула тупіт кінських копит і побачила лісничого Фельса, якому було 29 років. Чоловік запропонував підвезти її додому, а дорогою розповів, що працює у барона, який купив ще одне село, і похвалився новим конем. Олена зізналася, що теж хотіла б навчитися правити кіньми. Фельс запропонував навчити її, але зауважив, що це важко для жінки з ніжними руками. Олена відповіла, що цими руками вона щодня працює в полі… Лісничий здивувався її силі й наполегливості, а коли довіз додому, то запропонував ще раз покататися.
Через кілька днів Фелікс приїхав до Олени, вони стали бачитися все частіше. Олена спочатку раділа спілкуванню, але все ж була дуже стриманою. Коли випав сніг, лісничий щонеділі запрошував усіх на прогулянку, але найбільше уваги приділяв Олені, яка керувала їхнім спілкуванням. Якщо Фельс висловлював думку, яка йшла врозріз із її поглядами, вона холодно зупиняла його. Йому було боляче, але він усе прощав. Олена ж відчувала відразу до його поступливості, вона намагалася знайти в ньому щось привабливе, але не змогла. Вона розуміла, що він мав обмежений світогляд і бідне духовне життя.
Одного разу Олена жорстко відштовхнула його освідчення, але потім перепросила, бо розуміла, що він добрий і має стабільний достаток.
Настав Великдень. Олена залишилася вдома, заглибившись у сумні думки. Її зустріла стара Катря, яка побажала дівчині нарешті вийти заміж, народити дітей. Жінка розповідала про свою нелегку долю, про те що чоловік бив її, але вона все ж вважала чоловічу владу природною. Ці слова ще більше занурили Олену в роздуми про життя й власний вибір.
На свято до Ляуферів зібралися багато знайомих, Олена цього дня була особливо весела. Вона знала, що сьогодні все вирішиться. Її сестра Ірина зрозуміла задум Олени — вийти заміж за Фельса заради майбутнього родини. Це мучило Ірину, але Олена її заспокоювала.
Після святкового обіду Олена залишилася наодинці з Фельсом. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Фельс цілує її, пропонує одружитися. Проте Олена відштовхує його, бо відчуває фізичну відразу, але згодом все ж вирішує терпіти його дотики та дає згоду на весілля.
Вночі Олена намагалася втішити Ірину, яка плакала через важке рішення сестри. Та раптом Олена гірко засміялася, визнаючи, що принесла себе в жертву. Заснувши, вона побачила сон про море і незнайомця, що усміхався їй, приносячи справжнє кохання.
Через місяць у дворі Ляуферів зібралися селяни на весілля. Стара Катря частувала гостей, а натовп радів пишному святкуванню, яке організував Фельс. Мати Олени почувалася гордою, знову відчуваючи себе значною особою. Її тішило, що доньку взяв за дружину найкращий наречений, а особливо – весільні подарунки, серед яких була дорога срібна скринька від Фельсового барона.
На весілля приїхала і Маргарета. Вона постаріла, посмутніла і мовчки ходила поміж гостей. Пані радникова розповідала їй про нареченого Олени, хвалячись його добротою і подарунком – хатинкою в місті. Маргарета тільки прошепотіла: “Дай Боже…”, бо не могла забути, що Олена відмовила К—ому, який тепер став успішним суддею.
Гості чекали молодих, але наречена не з’являлася. Ірина стривожено сказала, що Олена у своїй кімнаті. Там, у весільній сукні, вона рвала старі листи від Стефана, розуміючи, що тепер заживе лише фізичним життям. Але один вирішила перечитати. Це було останнє послання Стефана, сповнене любові та болю. Вона притиснула листа до уст і подерла його на дрібні кусочки.
Коли під’їхав наречений, Олена відчула хвилю ненависті. Її нерви були напружені, в грудях розгорявся гнів. Вона залилася нервовим сміхом, а потім заридала. Наречений увійшов, підняв її і притис до грудей, промовивши: “Ти плачеш, Олено? Ну, звичайно, як усі дівчата перед шлюбом!”…
1891. Село Димка, на Буковині.
“Людина” дуже скорочено
У повісті “Людина” події відбуваються в родині цісарсько-королівського лісового радника. Сім’я Ляуфлерів веде спосіб життя характерний для середнього класу на Галичині кінця ХІХ ст. У Ляуфера було чотири доньки і один син, якого батьки любили до нестями, і на якого покладали великі надії (мріяли, щоб він став лікарем або й надвірним радником).
Старший син Герман-Євген-Сидор Ляуфлер здобуває освіту в університеті, хоча навчатися йому не хочеться. Матір це не засмучувало, мало хто ж любить навчання, вона навіть ненавиділа “висушених тверезих професорів”, які мучили її синочка, називали упертим і злим.
А в цей час сестри залишаються вдома і займаються господарством. Всі дівчата гарні, і не обділені увагою женихів, всі вивчають французьку та музику.
Старша дочка Олена дотримується феміністичних поглядів і вірить, що жінки теж повинні мати право отримувати освіту і самі утримувати себе. Її погляди ідуть наперекір традиційним уявленням її родини про міце жінки в суспільстві. Товаришки пані радникової говорили, що така поведінка Олени є небезпечною, бо “губить легкодушно свою будучину і відстрашує від себе і віддругих сестер женихів”. Вони радили жінці заборонити доньці читати книги і висловлювати такі крамольні думки. Сміялися: “Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха—ха—ха!”
Коханий Олени, медик Стефан Лієвич, підтримує її погляди, через що викликає незадоволення її батьків. Він навчався в Швейцарії, де жінки вчаться в університетах, прагнуть бути самостійними і рівноправними з чоловіками. Тут же він побачив “сонне царство”, а якщо якась жінка намагається “збудити сонну сестру”, її висміюють і засуджують, як, наприклад, Олену.
Мати ненавиділа Лієвича ще й за те, що він ніколи не знаходив доброго слова для її сина, а, навпаки, при кожній нагоді “читав нотації” за його недостойну поведінку і лінощі.
Стефан і Олена мріють одружитися, але змушені приховувати свої заручини від родини Олени. Стефану необхідно продовжити навчання, тому він повинен поїхати у В. на два роки і розлучитися з Оленою. Закохані обіцяють чекати одне одного і писати листи, але невдовзі після від’їзду до В. Стефан помирає від тифу. Олена дуже тяжко переживає смерть коханого.
Тим часом Герман-Євген-Сидор навчається усе гірше і гірше, п’є і грає в карти, а після вступу на військову службу і від’їзду до В. панові Ляуфлеру постійно приходять рахунки синових боргів. Пана Ляуфлера також усе частіше помічають у кав’ярнях за “шклянкою”. Благополучна родини під загрозою, виходом з тяжкого становища могло б стати одруження Олени з К., багатим судовим ад’юнктом, що сватається до неї. Проте дівчина відхиляє його пропозицію, незважаючи на наполегливі прохання родини: вона не може забути Стефана і не хоче виходити заміж без любові. Подруга Олени, Маргарета, також намагається переконати дівчину в тому, що їй краще було б покинути ідеалістичні ідеї і вийти заміж, щоб уникнути злиднів, але дівчина стоїть на своєму. Олена повідомила, що хоче написати листа К—ому, щоб він не приходив просити її руки, не принижувався, адже вона його не любить і відмовить.
“А подружжя без любові се, по моїй думці, брудні відносини”
Олена пише ноти за гроші. Батько кричить за це. Вона говорить, що буде сама на себе заробляти, а заміж за К…го не піде. «…Невдячна гадюко!» — говорить батько.
Положення Ляуфлерів все погіршується. Герман-Євген-Сидор вчиняє самогубство вистріливши собі в лоб, через відмову коханої стати його дружиною, а пана Ляуфлера усувають зі служби, лишивши йому лише мізерну пенсію. Із чотирьох доньок заміжньою є лише найстарша донька та Ірина. Вона вийшла за старого, однак багатого кавалера і проживає далеко від батьків.
Сестри не були між собою близькі, тому Олені було важко писати листа Ірині з проханням дати в оренду частину поля за містом, що належала зятеві.
Відповідь чекали довго, нарешті зять погодився на невигідних для Ляуферів умовах, але діватися було нікуди. Найменшу сестру старша забрала до себе — доки звикне.
Відтак колись поважна родина переселяється у бідне пусте село і починає нове життя.
Минає п’ятий рік відколи Ляуфлери живуть на селі, відлучені від інтелігентного світу. Пан Ляуфлер просиджує тепер цілими днями п’є у сільських корчмах. Тут його вже ніхто не стримує від такого способу життя. Геня і овдовіла Ірина теж повертаються жити з батьками. Все господарство веде Олена, на її плечах турбота про цілу родину. Старша сестра, що віддала в оренду обійстя і поля, повідомляє, що тепер мусить продати їх, а від нового власника Олена дізнається, що він не збирається продовжувати їм оренду. Таким чином сім’я може опинитися без даху над головою.
Олена прагне знайти вихід, оскільки вона, як найсильніша, взяла на себе весь тягар відповідальності за родичів. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Щоб врятувати родину від злиднів Олена вирішує вийти заміж за пана Фельса. Фельс – лісничий, гарний і сильний чоловік 29 років, проте вони з Оленою зовсім різні люди. Фельс має обмежений світогляд і бідне духовне життя. Олена не любить його, але виходить заміж. Перед весіллям вона плаче і рве листи від Стефана, розуміючи, що тепер заживе лише фізичним життям.
Увійшов Фельс, у неї було лише почуття ненависті чи то до себе, чи до нього. «…І чим вона оправдається? Що вона людина?..»
Олена несамовито засміялася. Фельс притис її до грудей. «-Ха-ха-ха! Ти плачеш, Олено? Ну, звичайно, як усі дівчата перед шлюбом!..»
Дуже дивний твір!