Кобилянська “Людина” скорочено читати
У повісті “Людина” події відбуваються в родині цісарсько-королівського лісового радника.
Сім’я Ляуфлерів веде спосіб життя характерний для середнього класу на Галичині кінця ХІХ ст. У Ляуфера було чотири доньки і один син, якого батьки любили до нестями, і на якого покладали великі надії (мріяли, щоб він став лікарем або й надвірним радником).
Старший син Герман-Євген-Сидор Ляуфлер здобуває освіту в університеті, хоча навчатися йому не хочеться. Матір це не засмучувало, мало хто ж любить навчання, вона навіть ненавиділа “висушених тверезих професорів”, які мучили її синочка, називали упертим і злим.
А в цей час сестри залишаються вдома і займаються господарством. Всі дівчата гарні, і не обділені увагою женихів, всі вивчають французьку та музику.
Старша дочка Олена дотримується феміністичних поглядів і вірить, що жінки теж повинні мати право отримувати освіту і самі утримувати себе. Її погляди ідуть наперекір традиційним уявленням її родини про міце жінки в суспільстві. Товаришки пані радникової говорили, що така поведінка Олени є небезпечною, бо “губить легкодушно свою будучину і відстрашує від себе і віддругих сестер женихів”. Вони радили жінці заборонити доньці читати книги і висловлювати такі крамольні думки. Сміялися: “Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха—ха—ха!”
Коханий Олени, медик Стефан Лієвич, підтримує її погляди, через що викликає незадоволення її батьків. Він навчався в Швейцарії, де жінки вчаться в університетах, прагнуть бути самостійними і рівноправними з чоловіками. Тут же він побачив “сонне царство”, а якщо якась жінка намагається “збудити сонну сестру”, її висміюють і засуджують, як, наприклад, Олену.
Мати ненавиділа Лієвича ще й за те, що він ніколи не знаходив доброго слова для її сина, а, навпаки, при кожній нагоді “читав нотації” за його недостойну поведінку і лінощі.
Стефан і Олена мріють одружитися, але змушені приховувати свої заручини від родини Олени. Стефану необхідно продовжити навчання, тому він повинен поїхати у В. на два роки і розлучитися з Оленою. Закохані обіцяють чекати одне одного і писати листи, але невдовзі після від’їзду до В. Стефан помирає від тифу. Олена дуже тяжко переживає смерть коханого.
Тим часом Герман-Євген-Сидор навчається усе гірше і гірше, п’є і грає в карти, а після вступу на військову службу і від’їзду до В. панові Ляуфлеру постійно приходять рахунки синових боргів. Пана Ляуфлера також усе частіше помічають у кав’ярнях за “шклянкою”. Благополучна родини під загрозою, виходом з тяжкого становища могло б стати одруження Олени з К., багатим судовим ад’юнктом, що сватається до неї. Проте дівчина відхиляє його пропозицію, незважаючи на наполегливі прохання родини: вона не може забути Стефана і не хоче виходити заміж без любові. Подруга Олени, Маргарета, також намагається переконати дівчину в тому, що їй краще було б покинути ідеалістичні ідеї і вийти заміж, щоб уникнути злиднів, але дівчина стоїть на своєму. Олена повідомила, що хоче написати листа К—ому, щоб він не приходив просити її руки, не принижувався, адже вона його не любить і відмовить.
“А подружжя без любові се, по моїй думці, брудні відносини”
Олена пише ноти за гроші. Батько кричить за це. Вона говорить, що буде сама на себе заробляти, а заміж за К…го не піде. «…Невдячна гадюко!» — говорить батько.
Положення Ляуфлерів все погіршується. Герман-Євген-Сидор вчиняє самогубство вистріливши собі в лоб, через відмову коханої стати його дружиною, а пана Ляуфлера усувають зі служби, лишивши йому лише мізерну пенсію. Із чотирьох доньок заміжньою є лише найстарша донька та Ірина. Вона вийшла за старого, однак багатого кавалера і проживає далеко від батьків.
Сестри не були між собою близькі, тому Олені було важко писати листа Ірині з проханням дати в оренду частину поля за містом, що належала зятеві.
Відповідь чекали довго, нарешті зять погодився на невигідних для Ляуферів умовах, але діватися було нікуди. Найменшу сестру старша забрала до себе — доки звикне.
Відтак колись поважна родина переселяється у бідне пусте село і починає нове життя.
Минає п’ятий рік відколи Ляуфлери живуть на селі, відлучені від інтелігентного світу. Пан Ляуфлер просиджує тепер цілими днями п’є у сільських корчмах. Тут його вже ніхто не стримує від такого способу життя. Геня і овдовіла Ірина теж повертаються жити з батьками. Все господарство веде Олена, на її плечах турбота про цілу родину. Старша сестра, що віддала в оренду обійстя і поля, повідомляє, що тепер мусить продати їх, а від нового власника Олена дізнається, що він не збирається продовжувати їм оренду. Таким чином сім’я може опинитися без даху над головою.
Олена прагне знайти вихід, оскільки вона, як найсильніша, взяла на себе весь тягар відповідальності за родичів. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Щоб врятувати родину від злиднів Олена вирішує вийти заміж за пана Фельса. Фельс – лісничий, гарний і сильний чоловік 29 років, проте вони з Оленою зовсім різні люди. Фельс має обмежений світогляд і бідне духовне життя. Олена не любить його, але виходить заміж. Перед весіллям вона плаче і рве листи від Стефана, розуміючи, що тепер заживе лише фізичним життям.
Увійшов Фельс, у неї було лише почуття ненависті чи то до себе, чи до нього. «…І чим вона оправдається? Що вона людина?..»
Олена нНсамовито засміялася. Фельс притис її до грудей. «-Ха-ха-ха! Ти плачеш, Олено? Ну, звичайно, як усі дівчата перед шлюбом!..»
Дуже дивний твір!