М. Петренко «Дивлюсь я на небо…» аналіз

М. Петренко «Дивлюсь я на небо…» аналіз – тема, ідея, віршовий розмір, художні засоби, жанр.

М. Петренко «Дивлюсь я на небо…» аналіз (паспорт)

Автор «Дивлюсь я на небо…» – Михайло Петренко

Рід літератури – лірика

Жанр: ліричний вірш.

Тема: зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бідність, сирітство.

Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страждання.

Основна думка: Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо полинув, / І в хмарах навіки од світа втонув!

Віршовий розмір «Дивлюсь я на небо…»: анапест.

Римування: паралельне.

Рима: чоловіча.

Художні засоби «Дивлюсь я на небо…»

Риторичні запитання: «Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти крилець не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей».

Риторичні оклики: «Я б змелю покинув і в небо злітав!», «І думка далеко, високо літа!..», «І в хмарах навіки од світа втонув!».

Епітети: «ясний світ», «далекеє небо».

Метафори: «втопити горе», «втонути в хмарах од освіта».

Повтори: «чужий…», «чому…».

Історична основа поезії «Дивлюсь я на небо…» 

Зі Слов’янськом пов’язані не лише радощі М. Петренка, але і його особисте горе. Тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Батьки одружили її з багатим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала за кордон. Під впливом цього митець пише вірші про нерозділене кохання. Можливо, це і спонукало М. Петренка створити поезію «Небо». Щодо пісні «Дивлюсь я на небо…», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою. Т. Шевченко цей вірш власноруч записав собі в альбом.

«Дивлюсь я на небо…» образи поезії

Михайло Петренко “Дивлюсь я на небо…” читати онлайн

Дивлюсь  я  на  небо  та  й  думку  гадаю:
Чому  я  не  сокіл,  чому  не  літаю,
Чому  мені,  Боже,  ти  крилець  не  дав?
Я  б  землю  покинув  і  в  небо  злітав.

Далеко  за  хмари,  подальше  од  світу,
Шукать  собі  долі,  на  горе  привіту
І  ласки  у  зірок,  у  сонця  просить,
У  світлі  їх  яснім  все  горе  втопить.

Бо  долі  ще  змалку  здаюсь  я  нелюбий,
Я  наймит  у  неї,  хлопцюга  приблудний;
Чужий  я  у  долі,  чужий  у  людей:
Хіба  ж  хто  кохає  нерідних  дітей?

Кохаюся  з  лихом,  привіту  не  знаю
І  гірко  і  марно  свій  вік  коротаю,
І  в  горі  спізнав  я,  що  тільки  одна  —
Далекеє  небо  —  моя  сторона.

І  на  світі  гірко,  як  стане  ще  гірше,  —
Я  очі  на  небо,  мені  веселіше!
Я  в  думках  забуду,  що  я  сирота,
І  думка  далеко,  високо  літа.

Коли  б  мені  крилля,  орлячі  ті  крилля,
Я  б  землю  покинув  і  на  новосілля
Орлом  бистрокрилим  у  небо  польнув
І  в  хмарах  навіки  от  світу  втонув!

1992

М. Петренко “Дивлюсь я на небо” аудіо слухати