“Маленький горбань” переказ оповідання Спиридона Черкасенка варто читати, щоб згадати сюжет твору про невеликого на зріст та горбатого хлопчака, який своєю щирістю та добротою робить все кращим.
“Маленький горбань” скорочено
Одного квітневого дня на вигоні за шахтарською слобідкою було весело та шумно. Дівчатка грали у крем’яхи, а хлопці ганяли м’яча.
Погода була чудова. Зі свого дому вийшов навіть старий колишній шахтар дід Антип. Він сидів на призьбі з онуком Павликом та спостерігав за грою дітей.
Павлик теж хотів приєднатися до дітей, але дідусь, поглянувши на його горб, зніяковів і сказав, що ті хлопці можуть його образити. Через фізичну ваду (страшний горб) однолітки цуралися Павлика, тому він часто був на самоті. Грався Павлик частіше з дівчатами, яким подобалося слухати його цікаві казки. А казочок Павлик знав багато, бо їх розказувала на ніч мама. Добрий хлопчик слухаючи казки проникася історією героїв, хвилювався за бідолашного зайчика, якого Коза-Дереза вигнала з хатинки. Вночі йому снилися химерні, неймовірні сни, які він потім переказував дівчаткам.
Хлопцям, що ганяли з м’ячем, набридло гратися, й вони посварилися. Власник м’яча хотів його забрати, але Захарко повалив того на землю й придавив коліном. Павлик не зміг лишитися осторонь і заступився за хлопця. Але почув у свою адресу погрози та образи.
Якось дівчата разом з Павликом пішли в степ. Хлопчику подобалося блукати у високій траві, милуватися небом, хмарками, слухати спів жайворонка, вигадувати казочки.
Захарко знайшов гніздечко жайворонка, де були відкладені яєчка. Діти вирішили помітити це місце паличкою, щоб прийти тоді, коли з’являться пташенята, щоб позабирати їх.
Павлик переконував дітей, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко лише посміявся з нього. Коли діти пішли, то Павлик забрав палички й викинув їх. Захарко це побачив, і накинувся на маленького і горбаня. Він жорстоко побив його, Павлик навіть знепритомнів.
Дівчатка побігли за дідом Антипом. Чоловік відніс онука додому. Йому було шкода хлопця, він думав над тим, яка тяжка доля чекає на його онука, який мав добре серце, але не мав вроди. Винним він вважав в усьому батька-п’яницю.
Коли прибігла налякана мати, Павлик уже спав.
Уранці дідусь привів у хату Захарка, й сказав Павликові побити того. Але Павлик заплакав і попросив діда не карати хлопця. Маленький горбань попросив свого кривдника пообіцяти, що той більше не буде битися.
Дідусь пішов за матір’ю розбишакуватого Захарка, а Павлик запропонував розбишаці пограти з ним у крем’яхи. Коли прийшов дід Антип із Захарковою матір’ю діти весело сміялися та грались у крем’яхи.
Павлик, побачивши дідуся, сказав, що Захарко зовсім не злий, а хороший. Тітка Явдоха (матір Захарка) почувши такі слова, сміялася крізь сльози.
“Маленький горбань” переказ
Оповідання розповідає про життя маленького хлопчака Павлика, який через свою фізичну ваду мусить притерпіти домагання довколишніх та залишитися дитиною з відкритою душею та з чистими й благородними помислами.
Розділ 1
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою. [Джерело?]
Павлик жив разом зі своєю мамою та дідусем на окраїні слобідки. Але не це стало причиною його відлюдькуватості, важка хвороба і вроджена вада – горб, ось основна причина чому однолітки цуралися його. Та попри все Павлик знаходив в собі сили не звертати на це уваги й вперто крокував назустріч негодам й, згодом, знаходив все більше собі прихильників.
Помагав Павликові в цьому світі його дід Антип, який дуже переймався долею онука й силкувався, за будь-що, підставити своє плече – підтримуючи хлопчину:
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою…..Старому було ніяково. Не від того він був, щоб потішити онука. Незважаючи на його страшний, химерний горб, дід дуже любив хлопця. Але він гаразд знав вдачу всіх отих Захарків, Проньок та інших, знав, що за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця: вже не раз доводилося йому, йдучи з роботи, рятувати Павлика й скубти за чуба напасників. — Я, дідусю, до дівчат. ….Коли дід Антип з Явдохою, Захарковою матінкою, прийшли до хати, то, здивовані, зупинилися на порозі. Захарко з Павликом сиділи обойко долі й, сміючись весело, любенько грались у крем’яхи…..[1]
Дорікаючи місцевим розбишакам, дід повчав Павлика, як поводитися та спонукав його до пошуків прихильності в дитячому товаристві. І першими, з ким заприятелював Павлик, виявилися дівчатка, яким було цікаво з Павликом, адже:
| « |
| » |
Розділ 2
А казочки-оповідки в Павлика, вдійсності, виходили ладними, адже це були материнські історії – просякнуті любов’ю та добротою.
| « |
| » |
Слухаючи розповіді матері, хлопчак потрапляв у інший світ. І не біда, що цей світ був лише в його снах – хлопчак ним підміняв ту сіру та брудну реальність, яка, чим-раз частіше, стукала в його двері. Тому, Павликові фантазії та материнські казки стали тим оберегом, що берегли хлопчака та формували його добру вдачу.
Розділ 3
Павлик та шахтарські діти йдуть гуляти в степу. Тут же дізнаємося про протирічливі стосунки між дітьми (особливо в середовищі хлопчиків, в яких примат сили – був домінуючим) і спостерігаємо першу сутичку між Захарком (місцевим бешкетником) та Павлусем. І в цьому короткому епізоді автор змалював щирість та співчуття, як Павлика так і дівчаток.
| « |
| » |
Наприкінці розділу автор змальовує шахтарський степ, очима маленької дитини. Разом з Павликом ми бачимо й відчуваємо як співає жаворонковий український степ, піднявшись над ним, в хлопчакових в мріях та казках, і милуючись його безкрайністю та принадами.
Розділ 4 “Маленький горбань” короткий зміст
Якось бавлячись в степу, хлопчаки захопилися пошуками жаворонкових гнізд, адже їх задиркувати верховода Захарко, задумав нову прикрість – вишукувати пташенят жаворонків та знущатися з них та роздирати їх. Павлусю до сліз було шкода пташок, та зупинити розбишаку Захарка він не міг. І хоч цього разу в гніздах були лише яйця. Захарко невгамовувався, він запропонував помітити високими паличками місця гнізд й через кілька днів прийти та понищити їх. Павлусь чув ту розмову та не міг погодитися на такі жорстокі примхи Захарка, тому він зметикував, що тому протиставити:
| « |
| » |
Та, невдовзі, Захарко вислідкував Павлика й накинувся на нього й нещадно побив, що інші хлопчаки заледве відтягли його з Павликового тіла. (Це кульмінація оповідання – сутичка слабкого, боязкого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого Захарка — як сутичка добра і зла.
Розділ 5
Розділ цілком присвячений наслідкам «пташиного конфлікту». Читачі пізнають чергові найкращі сторони характеру Павлика, натомість, Захарко в їх очах постає вже не таким хоробрим, а навпаки – боягузом, що набідокурив. А невдовзі, вже Павлусь відійшов та потеплішав, оскільки одразу відчув щиру турботу дівча, нені та діда:
| « |
| » |
Розділ 6
Це розділ-розв’язка. Уже зранку Павлик прокинувся од ранкового сонечка, що заграло йому на видочку цілим снопом золотистого, сіяючого проміння, ніби віщувало йому хороший день. Все почалося коли дід привів шкодника Захарка та почав гримати на нього. А Захарко таки виявився справжнім боягузом, героєм він був поміж слабкіших, а ось супроти діда у нього аж колінця трусилися:
| « |
|
