Частину “Гуллівер в країні велетнів” скорочено ви можете прочитати в цій статті.
«Мандри Гуллівера» скорочено 2 частина
Частина 2. Подорож до Бробдінгнегу
20 червня 1702 «Адвенчер» вийшов у відкрите море. Корабель йшов на всіх вітрилах до самого мису Доброї Надії. Тут екіпажу корабля довелося зазимувати. Спочатку затримка сталася через те, що корабель почав текти, а потім через хворобу капітана, який не в змозі був продовжувати плавання. Тільки в березні наступного року корабель вирушив у плавання. Одного разу піднявся сильний шторм. Ураган бушував багато днів, однак команда під управлінням капітана мужньо керувала кораблем, борючись з хвилями і вітром. «Адвенчер» вийшов переможцем. Було погано тільки те, що на кораблі закінчувалися запаси води. Під час шторму корабель так далеко віднесло на схід, що навіть бувалі моряки не могли сказати, в яку частину світла їх закинуло. Нарешті юнга, що стоїть на щоглі, закричав, що бачить землю. Незабаром і команда змогла розглянути пустельні скелясті береги, незнайомі навіть досвідченому капітану. Він побоявся вводити свій корабель в невідому бухту, тому наказав кинути якір і послав до берега баркас з десятьма добре озброєними матросами. Гуллівер відпросився на берег у капітана.
На березі було безлюдно й тихо. Матроси розбрелися в надії відшукати прісну воду. Гуллівер залишився один і пішов навмання по новій місцевості. Кругом була тільки безплідна, скеляста пустеля, тому лікар досить швидко повернув назад. Коли він вийшов до води, то з подивом побачив, як матроси що є сили гребуть назад до корабля. Мандрівник хотів голосно закричати, проте немов скам’янів. Із-за скелі несподівано вийшов чоловік величезного зросту і погнався за баркасом. Вода доходила йому до колін. Велетень мало не схопив човен, але завадили підводні гострі камені, і він, махнувши рукою, відправився назад на берег.
Гуллівер впав на землю і поповз між камінням, а потім побіг стрімголов, сам не знаючи куди. Нарешті берег залишився далеко позаду. Мандрівник виявився в гаю і пішов по широкій дорозі. Коли він глянув наверх, то побачив, що гладкі стовбури дерев не що інше, як колосся ячменю величезної величини. Дорога привела Гуллівера до високої огорожі. Потрапити на інше поле можна було тільки по чотирьох щаблях, кожна з яких була значно вище самого Гуллівера. Раптом на найвищій сходинці з’явилася людина ще більш висока, ніж та, яка була на березі. Лікар що було сил кинувся назад в ячмінну хащу. Велетень щось крикнув, і мандрівникові здалося, що це грім грянув з неба. Вдалині у відповідь гримнуло кілька розкатів, і поруч виявилося ще кілька хлопців такого ж зросту. Одягнені вони були бідніше і, швидше за все, були працівниками. Вислухавши господаря, велетні стали жати жито недалеко від Гуллівера.
Злякавшись, що його можуть зачепити величезним серпом, лікар кинувся в хащу колосків. Ячмінь ріс густо, і мандрівникові було важко пробиратися між його стеблами. Нарешті дорогу перегородила товста стеблина, притиснута до землі вітром і дощем. Далі було кілька таких колосків, переплетених між собою, і Гуллівер не міг вже пройти. У відчаї він ліг в борозну. Раптом якась темна плита повисла прямо над ним.
Лікар зрозумів, що це башмак одного з працівників. Він закричав, і жнець його почув. Хлопець нагнувся і став розглядати колосся у себе під ногами. Нарешті він схопив Гуллівера двома пальцями за боки і підніс до самих очей, щоб трохи краще розглянути дивного звірка. Мандрівник благально склав руки і заговорив з велетнем тремтячим голосом. Жнець нічого не зрозумів з того, що сказала йому маленька істота, однак почув, що маленький чоловічок розмовляє. Велетень підняв полу жупана і обережно поклав свою знахідку в кишеню.
Уже через кілька хвилин Гуллівера розглядав господар женця. Усі працівники зібралися подивитися на маленького чоловічка. Велетень поставив його на землю, і лікар важливо почав ходити між величезними ногами. Він змахнув капелюхом, вклонився і голосно виголосив привітання на чотирьох мовах. Слухачі переглянулись і здивовано похитали головами. Потім господар, поклавши на долоню носовичок, знаком запропонував лікарю сісти на неї. Щоб не впасти, Гуллівер ліг ниць на цю широку долоню. Велетень бережно загорнув його в хустку, як в ковдру, і поніс додому.
Коли лікаря принесли у величезний будинок, господиня накривала обід на величезний стіл. Спочатку вона злякалася, побачивши маленького чоловічка, але потім заспокоїлася, помітивши, як він обережно ходить між тарілками, знімає капелюх і кланяється. Нарешті вся родина зібралася за столом. Перед Гуллівером теж поклали невеликий шматочок м’яса і скибочку хліба. Він дістав з футляра свій дорожній прилад – вилку, ножик – і заходився їсти. Потім перед лікарем господарі поставили найменшу лікерну чарочку, наповнену якоюсь рідиною. Гуллівер взяв чарку, за розміром схожу надує невеликий глечик, і випив з неї, підійшовши прямо до господині. Це сподобалося велетням, а діти стали навіть плескати в долоні, оглушивши тим самим лікаря. Один з дітей, хлопчик, раптом схопив Гуллівера за ноги і підняв його так високо, що у нього закрутилася голова. На щастя, його батько тут же вихопив у хлопчика з рук маленького чоловічка і поставив того на стіл.
Коли лікар, втомлений від усіх цих пригод, сів на скатертину, притулившись до сільниці, він раптом почув густий рокіт. Озирнувшись, він побачив величезну морду страшного звіра. Це була звичайна домашня кішка, муркотала на колінах у господині. Гуллівер згадав, що хижаки нападають тільки на тих, хто їх боїться. Він спеціально кілька разів безстрашно підходив до морди тварини, яка тільки притискала вуха і пятілось назад. Нарешті, кішка взагалі зістрибнула з колін господині.
Наприкінці обіду годувальниця принесла однорічну дитину, який, побачивши маленького чоловічка, підняла оглушливий рев. Мати поставила Гуллівера прямо навпроти неї. Малюк схопив живу іграшку і потягнув її в рот. Тут вже лікар закричав НЕ тихіше самої дитини. Малюк злякався і впустив іграшку. Гуллівер розбився б на смерть, якби господиня не спіймала його в свій фартух. Вона віднесла чоловічка в свою кімнату і поклала на своє ліжко, укривши чистою хусткою. Прокинувшись через дві години, Гуллівер побачив перед собою довгомордого вусатого звіра завбільшки з велику дворнягу. З іншого боку до лікаря підходила така ж істота. Це виявилися пацюки.
Вони одночасно напали на Гуллівера. Той вихопив свою шпагу і з одного удару розпоров одному з щурів черево. Інша кинулася бігти, проте мандрівник наздогнав її і відрубав їй хвіст. В кімнату увійшла господиня і дуже злякалася, побачивши Гуллівера в крові, але той вказав їй на мертву тварину.
У господарів була дочка – дев’ятирічна дівчинка, яка взяла шефство над маленьким чоловічком. Вона змайструвала для нього постіль і одяг. Саме вона стала вчити Гуллівера розуміти мову велетнів і говорити нею. Уже через кілька тижнів мандрівник міг вже самостійно стерпно порозумітися зі своїми покровителями.
Чутка про те, що господар знайшов у себе в полі дивного звірка, поширився по всіх околицях. Одного разу в будинок, де жив Гуллівер, приїхав в гості старий приятель господаря, який порадив тому показувати свою знахідку за гроші на базарі. Дівчинка підтвердила побоювання лікаря. Спочатку мандрівник засмутився, що його будуть показувати на ярмарку, як вчену мавпу, проте потім йому в голову прийшла інша думка. Він став чекати першої своєї поїздки, сподіваючись, що під час мандрівок з міста в місто його доля може перемінитися на краще.
Через кілька днів господар зі своєю донькою і Гуллівером виїхали в місто. Молода людина нічого не могла побачити по дорозі, тому що перебував в темному ящику, який спеціально сколотив господар. Дівчинка поклала туди стьобану ковдрочку своєї ляльки, проте вона не рятувала лікаря від ударів і ударів при кожному поштовху. Коли кінь зупинився і дівчинка відкрила дверцята у ящику, Гуллівер насилу піднявся на ноги. Все його тіло боліло, а перед очима пливли зелені кола. Однак господар не дав відпочити мандрівникові. Він зняв в готелі найбільшу кімнату, посередині поставив стіл і найняв глашатая, який повинен був оббігти все місто, закликаючи народ прийти на виставу. Публіка валом повалила в готель. За командою дівчинки Гуллівер марширував по столу, виймав з піхов свою шпагу і розмахував нею, проробляв різні вправи з соломинкою. Під кінець лікар взяв наперсток з вином і випив за здоров’я присутніх.
Кімната вміщала всього чоловік тридцять, а подивитися на маленького чоловічка раптом захотіло все місто. Представлення слідували одне за іншим. До вечора, після дванадцятого показу, Гуллівер почував себе розбитим. Він ледве-ледве переставляв ноги, а язик його заплітався від втоми. Відтепер кожен базарний день Гуллівера привозили на ярмарок, де з ранку до вечора він бігав по столу, розважаючи глядачів. Незабаром до господаря прямо додому стали приїжджати сусіди, вимагаючи, щоб той показав їм дивного чоловічка. Досить скоро він вирішив об’їхати з Гуллівером всі великі міста велетнів.
Після ряду неприємних і принизливих пригод, Гулівера купує королева Бробдінгнегу і залишає при дворі як кумедну розумну іграшку. Між невеликими, але небезпечними для життя пригодами — такими, як боротьба з гігантськими осами, стрибки на даху в лапах мавпи і т. д. — він обговорює європейську політику з королем, який іронічно коментує його розповіді. Тут, так само як в I частині, сатирично критикуються людські та громадські звичаї, але вже не алегорично (під маскою ліліпутів), а прямо, вустами короля велетнів.
Мій історичний нарис нашої країни за останнє сторіччя надзвичайно здивував короля; в нашій історії він убачав самі змови, заколоти, вбивства, страти, революції та заслання, що є найгіршими наслідками зажерливості, розбрату, лицемірства, зрадництва, жорстокості, люті, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості… Потім він узяв мене в руки і, ніжно гладячи, звернувся до мене з такими словами, що їх я ніколи не забуду, так само як і тону, яким вони були сказані: «Мій маленький приятелю Грілдріг, ви склали тут чудовий панегірик вашій батьківщині. Ви ясно довели, що найпотрібніші якості для законодавця — неуцтво, лінощі та розбещеність; що найкраще тлумачать і застосовують закони люди, чиї інтереси і здібності спрямовані на те, щоб перекручувати, заплутувати і нехтувати їх. У ваших інституціях я помітив і дещо корисне по своїй суті, але його наполовину занедбано, а наполовину заплямовано й опоганено загальною продажністю. З ваших слів не видно, щоб доброчесність справді винагороджувалась високим становищем у вашому суспільстві; ще менше видно, щоб людині давали титули за її чесноти, щоб священики діставали підвищення за побожність і вченість, солдати — за мужність і вірність присязі, судді — за непідкупність, сенатори — за любов до батьківщини, радники — за мудрість. Самі ви (провадив далі король), проживши більшу частину свого життя в мандрах, уникли, сподіваюсь, багатьох вад вашого народу, але, підсумовуючи все, що я від вас почув, разом з відповідями на мої розпити, яких мені так важко було домогтися від вас, я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем’я гидкої черви, найшкідливішої з усієї, яка лишень будь-коли плазувала по землі».
Король велетнів — один з небагатьох благородних персонажів у книзі Свіфта. Він добрий, проникливий, вміло і справедливо управляє своєю країною. Пропозиція Гулівера використовувати порох для завойовницьких війн він з обуренням відкинув і заборонив під страхом смерті всяку згадку про це диявольському винахід. У главі VII король вимовляє знамениту фразу: «Всякий, хто замість одного колоса або одного стебла трави зуміє виростити на тому ж полі два, надасть людству і своїй батьківщині більшу послугу, ніж всі політики, взяті разом». Країна велетнів носить деякі риси утопії.
Освіта цього народу дуже вузька — вони вивчають тільки етику, історію, поезію та математику; щоправда, в цих галузях досягли досконалості. Але математику там застосовують тільки для практичних потреб — для поліпшення сільського господарства та техніки; отже, за нашою міркою вона стоїть на невисокому рівні…
Жоден закон у тій країні не повинен мати слів більше, ніж літер в їхньому алфавіті, який складається з двадцяти двох знаків, але й таких довгих законів у них небагато. Всі вони викладені в найстисліших та найзрозуміліших виразах; люди там не здатні до таких викрутів, щоб тлумачити один закон по-різному, а за писання коментарів до законів винного карають смертю.
Останній абзац змушує згадати обговорювану майже сторіччям раніше «Народну угоду», політичний проект левеллерів часів Англійської революції, в якому говорилося:
Число законів має бути зменшене для того, щоб усі закони вмістилися в один том. Закони повинні бути викладені англійською мовою, щоб кожен англієць міг їх зрозуміти.
Під час поїздки на узбережжя, коробка, зроблена спеціально для проживання Гулівера в дорозі, була захоплена гігантським орлом, який пізніше упускає її в море, де Гуллівер підібраний моряками і повернений до Англії.
