“Козачка” короткий зміст (переказ) оповідання допоможе згадати історію ппро трагічну долю закріпачених селян.
Марко Вовчок “Козачка” скорочено
У козака Хмари народтлася «дівчинка одна-одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили».
Олеся була дуже доброю, «до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує… Жила в батька-матері, не знаючи горя ані лиха».
Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату приходити. Та батьки не хотіли поки віддавати дочку заміж, не хотіли, щоб вона так рано переймалася сімейними проблемами.
Та прийшло горе до їх сім’ї. Занедужала старенька мати і невдовзі померла. За ненькою й батько помер, дуже страждав через смерть жінки, з якою прожив все життя.
Осталась Олеся сиротою. Навідувати її приходила стара тітка та подружки. Свати теж постійно приходили до хати, але Олеся відмовляла всім, хоча тітка вмовляла прийняти пропозицію.
Коли завітали свати від Iвана Золотаренка, то Олеся їм рушники подала. Iван Золотаренко був крiпаком. “Такий-то виходився хороший, моторний, i не пiзнати його, що в гiркому крiпацтвi зрiс.”
Всі тоді зрозуміли, кого Олеся чекала, але ніхто не схвалював її вибір: Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вiльна козачка за крiпака оддавалась!
Як не намагалася тітка і всі козаки відмовити Олесю від одруження з кріпаком, вона була непохитна.
«Шкода шукати, коли мені Бог уже послав такого, що й до любові, й до пари. Яка мені доля судилась, така й буде, не жалкуватиму ні на кого»
На весілля та на дівич-вечір до молодих ніхто з селян йти не хотів. Закохані Олеся і Іван сподівалися, що разом вони зможуть подолати всі труднощі і будуть щасливо жити.
«Другого дня пішли панам поклонитись. Не почула Олеся ні привіту, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила. Пани такі якісь сердиті, а горді – аж надимаються. «Будь покірна, – наказують, – та до роботи панської щира!» І чудно, і сумно було Олесі таке слухати! А далі й страшно стало. Се справдішня невольниця вона буде!.. І марно її літа молодії перейдуть! Марно пишная краса зов’яне в щоденній тяжкій роботі – у неволі!..»
Піся весілля Олеся стала кріпачкою – найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою в кріпосницькому суспільстві.
ЇЇ життя вже не буде щасливим. Батьківський спадок (гроші) швидко закінчилися. Олеся та Іван були весь час на роботі, бачилися рідко. Згодом, ще й пан хату їх забрав: десь прикупив сiм’ю людей, то треба було хати. Ти, – каже Золотаренковi, – йди у двiр; у тебе невелика сiм’я, а схочеш, то й сам собi збудуєш: ти багату взяв
.
Народилися у Олесі три сини, але бавити їх було ніколи. Жінка була вимушена залишати їх вдома і йти на панщину. Кожного дня повертаючись додому вона не знала чи живі вони, чи здорові, адже доглянути їх було нікому. Іванова мати померла невдовзі після їх весілля.
Йшов час. Діти Олесі підросли їх теж взяли прислуговувати панам. А пан ще й чоловіка від неї забрав, наказав їхати з ним у Москву.
Олеся зосталася з дітьми одна, жили вони бідно, навіть одягу у неї та дітей святкового не було. Так минув рік, а звісток від чоловіка Олеся не мала. Схвильована жінка пішла до пані, щоб хоч щось дізнатися про свого чоловіка, але та її виганала.
Минув ще деякий час і Іван написав Олесі листа. Писав, що грошей не маї, що часто навіть голодує. Олеся попросила дяка написати чоловіку відповідь. Дяк одразу вимагає гроші за написання листа, але дізнавшись про тяжку долю жінки, пише його безкоштовно. Але Олеся так і не дізналася, чи отримав чоловік листа… Бо скоро жінці повідомили, що її чоловік помер.
Скоро ще й двох старших синів теж відправляють служити паничам. Олеся продала останні пожитки, щоб зібрати дітей в дорогу, молила пані, щоб та не лишала її дітей, але пані не звертає уваги на прохання Олесі, а лише сварить на жінку за її сльози.
Ще кiлька лiт Олеся жила з малим Тишком. Про старших синiв вона нічого дізнатися не могла; навіть якщо паничі й листи писали, то панi їй нічого не повідомляла.
Коли пані продала село та поїхала жити у мiсто, Олеся мусила з нею переїздити. Не знала вона , ніхто їй не підказав, що після смерті чоловіка вона знову могла стати вільною…
Тяжко працювала Олеся… швидко постаріла і починала хворіти. Важко їй було працювати, тому жінку вигнали з панського двору, щоб не їла марно панський хліб.
Деякий час Олеся з малим Тишком навіть жила на вулиці. Допоміг жінці один добрий чоловік, який найняв її на роботу. А невдовзі він запропонував Олесі їхати з ним на хутір. Жінка йде просити дозволу у пані, але та дозволу не дає. Пані вимагає плати. Олеся, поговорила з господарем, і той пообіцяв заплатити пані. Але цих грошей пані мало, а чоловік, який найняв Олесю, не може заплатити більше.
Пані не піддається на вмовляння чоловіка і повертає Олесю на панський двір. Тишка теж взяли до покоїв, а до матері, було, й не пустить, хіба нишком прибіжить на годинку.
Там нещасна жінка невдовзі і помирає. Пани навіть не потурбувалися через смерть служниці. В останню путь Олесю проводжали інші слуги.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на переказ належать сайту dovidka.biz.ua
