Микола Вороний біографія (КОРОТКО)

Микола Вороний — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Поет Микола Вороний один із представників Розстріляного Відродження, він увійшов в історію української ліератури як символіст.

Микола Вороний біографія скорочено

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 (на Катеринославщині, сьогодні це Дніпропетровщина) у сім’ї ремісника. Мати походила із роду Калачинських.

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії.

Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Особливий вплив на формування світогляду поета справила творчість Кобзаря.

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», був актором театру. Також працював в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Був літературним та театральним критиком, перекладачем.

Микола Вороний дійсно водив тісну дружбу з Іваном Франком, постійно листувався з ним, вважав його своїм учителем. Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».

З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Член РУП.

Був одружений на доньці Миколи Вербицького Вірі Миколаївні Вербицькій. Батько поета Марка Вороного.

1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

М.Вороний став одним із організаторів Української революції 1917року, тож посів посаду директора і режисера Національного театру.

Микола Вороний один із засновників Української Центральної ради.

1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру.

1920 — емігрував за кордон після більшовицької окупації. Жив у Варшаві, працював „старшим аташе з правами радника” при УНР-івському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій „За Україну” (1921).

Невдовзі переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги „Режисер”, „Драматична примадонна”, мистецтвознавчу — „Пензлем і пером”.

До України повернувася у 1926 році, бо повірив українізації і плідно працював як діяч українского мистецтва. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.

Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у Всеукраїнському фотокіноуправлінні, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав.

1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Микола Вороний був репресований того ж року. Його було засуджено на три роки таборів. Але над ним зглянулися і замінили заслання висилкою на той же термін. М. Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.

У 1937 році оселився у місті Новоукраїнка (Одеська область), працював коректором у районній газеті, але невдовзі його збуло звільнено і знову заарештовано „за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації”. Обвинувачення були вигадані.

7 червня 1938 — був розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян.

10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.

Уже після того вийшли такі його книги: „Вибрані поезії”, „Твори”, „Театр і драма”.

Творчість Миколи Вороного

Творчість Миколи Вороного стала першою декларацією ідей та форм символізму.

Перша публікація М.Вороного “Не журись, дівчино” була у 1893 році.

1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам’яті, усвідомлення своєї національної приналежності.

Згодом вийшла перша збірка віршів „Ліричні поезії” (1911). А у 1913 – друга – „В сяйві мрій”.

М. Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша.

Микола Вороний — автор низки літературознавчих статей, театральних рецензій. У його спадщині значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Збірки Вороного

Ліричні поезії (1911)
В сяйві мрій (1913)
Євшан-зілля (1917)
За Україну! (1921)

Особливості поетичного стилю М. Вороного:

✵ Найхарактерніша риса поезій — музикальність.
✵ Звернення до різноманітних віршових розмірів.
✵ Різноманітна строфічна будова (двовірш, терцети, пяти- і шестирядкова строфи).
✵ Багатство, краса, чистота мови.
✵ Використання образів-символів.

Микола Вороний пишався тим, що став першим у:
– написанні українською мовою статті про малярство
– створенні першої книги про ідеологію українського театру
-у поезії переніс центр уваги зі змісту на виражальні можливості,ритміку, музикальність.