Микола Зеров біографія скорочено українського поета, лідера «неокласиків» розповість про його життєвий та творчий шлях. Розповідь про Зерова можуть доповнити цікаві факти про Миколу Зерова.
Микола Зеров коротка біографія
Микола Костянтинович Зеров був основоположником неокласичної школи поетів, перекладачем, істориком літератури, критиком.
Народився 26 квітня 1890 року в місті Зінькові на Полтавщині в сім’ї вчителя.
По закінченні Зіньківської школи, навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). О. Вишня був однокласником Зерова.
У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
1912 року з’явилися перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада».
До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 — в 2 Київській гімназії. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року).
1920 року одружився із Софією Лободою; вийшли «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
1920–1923 працює вчителем в Баришевці, куди переїжджає з сімєю. Учителюючи у роки розрухи у Баришевській соціально-економічній школі М. Зеров написав багато віршів, що увійшли до збірки «Камена» (1924).
1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.
1923 року створена літературна група, що її стали називати неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.
1924 року надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова, перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство» і монографія «Леся Українка»
Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях. Побачила світ збірка статей «До джерел».
1928-1929 рр.— приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.
У 1929 виходить збірка статей «Від Куліша до Винниченка». Зеров передає свій архів до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.
Наприкінці 1934 Зерова було остаточно звільнено з університету, фактично йому заборонили займатися науковою та літературною діяльністю. Він не мав матеріального забезпечення й був змушений шукати будь-яку роботу або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька.
Переживши ще одну трагедію, — смерть десятилітнього сина — М. Зеров переїжджає до Москви.
У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне за звинуваченням у терористичній діяльності. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
Згодом М. Зерова було засуджено до 10 років виправних робіт у таборі та відправлено до Карелії
9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
