«Модри камень» скорочено – Олесь Гончар

Олесь Гончар “Модри Камень” скорочено читати твір варто перед початком уроку чи перед ЗНО, щоб відновити у пам’яті неймовірну історію кохання у часи війни. Переказ викладено у 2 варіантах – дуже коротко та детально.

Новела “Модри Камень” дуже скорочено

Оповідання “Модри Камень” розповідає про часи Другої світової війни. Події відбуваються на словацькому кордоні, в горах. Оповідь ведеться від першої особи. Оповідач звертається до дівчини, ніби розповідає про події їй.

Вперше він побачив її в Рудних горах. Її звали Тереза.
Він постукав в її вікно. В хаті були вона і мати. Його спочатку не хотіли пускати, боялися. Але зрозуміли, що то “свої – руські” і впустили. Вони були словаки і добре розуміли руських. Дівчина була в білій сорочці і з чорною пов’язкою на руці. Разом з матір’ю вони носили траур по синові і братові. Його звали Францішек. Він постійно слухав радіо – і Прагу, і Москву. Він хвалився всім на роботі, що він чув. За це його назвали партизаном і розстріляли. А батька їхнього погнали з дому “германам рити шанці”. Оповідач покликав зі схованки і свого товариша Іллю. Вони три доби провели в горах без вогню і їжі. Вони були партизаними і своє завдання виконали – розгляділи з гір увесь тил ворога.

Тереза знімала з рук оповідача закривавлені бинти. Йому подобався ніжний доторк її пальців. Перев’язала руки знову. Повечеряли і полягали спати. Оповідач відчув як дівчина “входить до серця”.

Вранці партизани подякували і зазбирались в дорогу. Тереза вийшла їх проводжати. За Модри Каменем гримів фронт. “Мудрий Камінь” називали містечко бійці, бо довго не могли його взяти. Дівчина показала їм кращий шлях. Оповідач попросив її чекати – він повернеться.

Він таки повернувся. На місці її будинку лиш попіл і мати. Вона щось перебирає, шукає. Спочатку не впізнала оповідача, а потім, впізнавши, розповіла як забрали Терезу. Це сталось наступного дня після того як оповідач з товаришем пішли. Довідник цікавих фактів та корисних знать. Прийшли поліціянти шукати батька Терези – він утік з робіт. Вони думали, що він був вдома, бачили сліди партизан на снігу, знайшли закривавлений бинт. Почали допитувати Терезу й матір. Але вони про батька нічого не знали, а про партизан мовчали. Повели Терезу на Мікулов. Дорогою вона все оберталась і дивилась на Модри Камень, прощалась з містом і тим, на кого сподівалась чекати. Мати все йшла за ними, а потім спіткнулась і вдарилась об камінь.

Оповідач не може забути Терезу. Йому все уявляється вона жива. Вони зустрічаються в горах, сідають на камінь, дивляться за Модри Камень, туди, де колись пролягала оборона руських від німців, і багато говорять.

Автор стислого переказу: cup_of_flowers

“Модри Камень” детальний переказ

Оповідання “Модри Камень” розповідає про часи Другої світової війни. Події відбуваються на словацькому кордоні, в горах. Розповідь ведеться від імені радянського бійця-розвідника.

1

На подвір’я з своєї гірської оселі виходить молода дівчина Тереза. Вона дивится вниз, милується весною у Рудних горах, здіймає руки вгору, мов хоч злетіти.

2

У наступному епізоді молодий солдат-фронтовик, пошарпаний війною, підходить до хатинки у горах Словаччини. Було холодно, йшов сніг. Чоловік постукав у вікно. Було чути, що в хаті не сплять, радяться. Солдат постукав ще раз, сказав, що він свій – “руський”, тобто українець, що він уже третій день не їв нічого, крім снігу. Двері відчинили, він побачив молоду дівчину Терезу та її налякану матір. Солдат, тримаючи руку на зброї, хриплим голосом наказує погасити світло та зачинити вікна. Тереза виконує наказ, а герой не може відвести погляду від її білих ніг.

Зачарований вродою Терези герой милується нею, її білою сукнею. Його ж одяг, після дороги через гори і сніги, став пошарпаний.

Герой помічає на руці дівчини чорну хустку. Матір Терези розповідає, що вони скорблять по її сину – Францішеку.

Солдат виходить надвір і кличе свого товариша Іллю. Вони три доби провели в горах без вогню і їжі. Вони були партизаними і своє завдання виконали – розгляділи з гір увесь тил ворога. Солдат згадує як вони плазували в камінні, високо над шосе, забиралися на самий кряж, звідки видно було всі батареї противника. Пороздирали руки, позбивали коліна, подерли халати і пошкодили рацію. Але головне завдання було  виконане, і цієї ночі вони вирішили перебратись до своїх.

Разом вони заходять до кімнати. Мова жінки радує Іллю, бо вона схожа на українську мову, і вони відчувають себе ніби вдома. Мати, побачивши у бійців скриню з рацією, злякалася, прийнявши її за радіо. За її словами, саме воно забрало її сина Францішека. Її син завжди слухав різні передачі з Праги, Москви, а потім розповідав про все на роботі.  За це Францішека назвали партизаном і розстріляли на кар’єрах. А батька їхнього сімейства, звичайного лісника, також як «партизана» забрали з дому й змусили рити шанці німцям. Ілля вирішив винести рацію з хати.

Солдат запевняє, що їх радіо не пренесе неприємностей, бо не працює. Хлопець запевняє, що скоро Радянська армія переможе, і тоді він повернеться до них і подарує радіо, щоб Тереза могла слухати новини з усього світу.

Тереза налила в таз теплої води, щоб гості помили руки. У героя нічого не виходить, його закляклі пальці не слухались. Тоді Тереза ніжно зняла з його рук закривавлені бинти і перев’язала рани. Вони випили кави, погляди Терези і солдата-оповідача постійно зустрічалися, між ними виникають почуття… Дівчина запропонувала солдатам відпочити, а сама вирішила постояти на варті. Та вони мали рухатися далі, хоча не спали вже 60 годин. Мати каже дочці провести солдат, адже всі гірські дороги вона гарно знала.

3

Ілля обіцяє повернутися з “катюшами” та гарматами. Солдати з дівчиною вирушають в дорогу. На вулиці вітряно та холодно, десь внизу, як у підземеллі, гримить, не вгаває фронт. Туманні заграви піднімаються в небо за Модри Каменем. “Мудрий Камінь” називають містечко бійці, бо довгий час його не могли взяти, так як праворуч і ліворуч від міста стоять висоти, як бастіони.

Дорогою солдати дивляться вниз і бачать, що під Модри Каменем (чи розумним каменем) багато німців. Перед тим як попрощатися, оповідач запитує Терезу, чи буде вона його чекати. Дівчина обіцяє дочекатися, адже їх зустріч є доленосною. Тереза розповіла, як краще дістатися до млинів, і попрощалася з солдатами. Оповідач пообіцяв їй, що повернеться.

4

Після війни головний герой повертається до гірської хатини, але застає там лише попелище. По згарищу ходила матір, яка ніби щось там шукала. Жінка одразу не впізнала хлопця. Та коли оповідач нагадав хто він, то старенька похитнулась, вхопившись рукою за кахельний камін – все що залишилося від хати.

Крізь сльози вона розповіла, що наступного ранку прийшли словаки-поліцаї (які були на стороні німців), шукати Терезиного батька, що втік від робіт. Вони стверджували, що втікач був уночі тут, бо помітили сліди на снігу. Обшукали і горище, і кімнати, побили посуд і знайшли закривавлений бинт. На питання, чия це кров, дівчина сказала, що її (мовляв, утяла собі руку). Звісно, ніхто їй не повірив.

Терезу звинуватили у допомозі партизанам і повели в гору, на Мікулов. Вона навіть не плакала. Матері вона сказала іти назад, бо на гору було важко підніматися. Там ворожі солдати, б’ють Терезу, січуть її. Але дівчина не реагує, а просто витирає кров. Тереза постійно оглядалася на Модри Камень, на Руське. Поліцаї допитували її, куди вона дивиться. Вона сказала, що хоче надивитися на Модри Камень, бо має там кавалера. Один із поліцаїв помітив, що вона дивиться не на вєсніцу (словацькою – село), а «на Руське». Поліцаї здогадалися, що вона має жениха серед радянських бійців, і почали бити дівчину канчуками. Вони підганяти дівчину, щоб вона швидше йшла, але вона все одно оглядалася. Її били та погнали бігцем. Так і забили до смерті. Бігши за ними, мати спіткнулася та впала на камінь, де й пролежала до ночі…

Усі надії оповідача обірвалися вмить…

5

Пройшло багато часу після війни…  Але кохання продовжує жити у пам’яті солдата, в його мріях, у яких він розмовляє з Терезою, як із живою і каже: “Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне? Ти — як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Ти виходиш на дерев’яний різьблений ґанок у білій легкій сукні з чорною пов’язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись, пролягала наша оборона. Тепер скрізь уже поросла буйна трава”.

У фантазії оповідача часто виникають зустрічі з Терезою, розмови з нею. Однією з таких уявних розмов і завершується твір. Закохані обіцяють одне одному, що тепер завжди будуть разом.

Вона каже, що з того моменту як вони побачились пройшла ніби тисяча років, а він каже, що йшов до неї тисячу років. Дівчина радіє, що тепер вони будуть цілу вічність разом: “Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!”

Автор детального переказу: Гнатюк Юлія

Авторські права на перекази належать dovidka.biz.ua.

Аудіокнига “Модри камень” скорочено