Монолог Мавки “Лісова пісня”

Монолог Мавки з твору “Лісова пісня” Лесі Українки дуже сумний за настроєм, але оптимістичний. Він має філософське спрямування.

Останній монолог Мавки символізує – утвердження невмирущості духовного, вічності краси.

Леся Українка «Лісова пісня» Монолог Мавки

“О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
вкупі з водою там зростить вербицю —
стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..

Грай же, коханий, благаю!”

…”Лісова пісня”, останній монолог Мавки.

Цей уривок з “Лісової пісні” – надзвичайно чуттєвий. Він розкриває прагнення героїні, у ньому утверджується безсмертя душі.

Аудіокнига “Лісова пісня” скорочено слухати