“На дорогу йду я в самотині” аналіз твору – тема, жанр, ідея, провідний мотив, художні засоби допоможуть підготувати літературний паспорт твору.
“На дорогу йду я в самотині” аналіз (паспорт)
Автор: Михайло Лермонтов
Рік написання: 1841. (Вірш був написаний у травні-червні 1841 року, за кілька днів до дуелі з Мартиновим)
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Тема: роздуми про природу та долю людини
Ідея – Єдність людини та природи.
Провідний мотив: мотив смутку та самотності
Віршовий розмір: хорей
Ліричним героєм вірша – це самотній мандрівник. Його настрій сумний, його «серце з болю завмирає». Герой прагне до волі та спокою («Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»), але їх немає у реальному житті. Драматизм внутрішнього світу героя проявляється завдяки контрасту з природою, там гармонія, а в душі дисгармонія «серце з болю завмирає».
Ліричний герой прагне до гармонії духовного і природного життя. Герой сприймає як щедрий дар безмежність простору, безкінечність часу.
Художні засоби “На дорогу йду я в самотині…”:
- епітети – крем’яна путь, прекрасні, безкраї, холодним, ясний, ніжний.
- метафори – Спить земля в промінні голубім…; зоря з зорею гомонить, Бога слухає пустиня. З живі дрімали в серці сили, дуб зелений схилявся й з листям розмовляв.
- риторичні питання – “Чом же серце з болю завмирає?”;
- інверсія – “Мрією не тішусь я пустою”;
- анафора – “Я жадаю волі та спокою!/Я б хотів забутись і заснуть!”.
- повтори – «Жалію я за чим?»- «Днів не жаль»; «Хотів заснуть!»- «Навік заснути…»
Символічні образи в поезії
- Крем’яна путь — шлях мандрівника у пустелі; місце зустрічі із Всесвітом.
- І зоря з зорею гомонить —символ високого ідеалу, духовного змісту, гармонії.
- Проміння голубе — світло ідеалу, надає земному пейзажу космічної широти.
- Я жадаю волі та спокою —асоціюється із гармонією духовного і природного життя.
- Темний дуб зелений — символ вічності, що втілює думку про вічний зв’язок людини із Всесвітом.
Дорога у вірші «На дорогу йду я в самотині» виступає символом людської долі, життєвого шляху.
Вірш починається з опису прекрасного, таємничого нічного пейзажу, прекрасних та безкраїх небес. Автор змальовує картину Всесвіту — землю, небо, людину, в якій панує гармонія і спокій. Але описана картина природи повністю протилежна стану душі ліричного героя, який бажає спокою: «Я жадаю волі та спокою! Я б хотів забутись і заснуть!»
Але відчувається, що герой не готовий попрощатися з життям: він бажає свободи, спокою і забуття. Він втомився від буденності та метушні, його душа хоче духовного і високого. Але, цього він не може знайти у світі людей, свою мрію про спокій і волю герой знаходить лише у єднанні з природою.
Автор описує узагальнений образ людини, що невдоволена життям у недосконалому суспільстві, яке не має гармонії. Поет міркує про долю особи, яка стає вигнанцем або добровільно віддаляється від такого суспільства. Саме тому шлях героя — самотній і нелегкий.
Закінчується поезія пейзажною замальовкою – картиною бажаної гармонії людини і природи, в якій панує любов.
Лермонтов “На дорогу йду я в самотині…”
На дорогу йду я в самотині;
Крем’яна в тумані путь блищить:
Тихо. Бога слухає пустиня,
І зоря з зорею гомонить.
Небеса прекрасні та безкраї!
Спить земля в промінні голубім…
Чом же серце з боллю завмирає?
Жду чого? Жалію я за чим?
Мрією не тішусь я пустою,
Днів не жаль, що більш не розцвітуть.
Я жадаю волі та спокою!
Я б хотів забутись і заснуть!
Та не тим холодним сном могили…
Я б навік заснути так хотів,
Щоб живі дрімали в серці сили,
Щоб у грудях віддих тріпотів;
Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене
Про кохання ніжний спів лунав,
Наді мною темний дуб зелений
Щоб схилявся й листям розмовляв.
Переклад М.Рильського
Вірш Лермонтова “На дорогу йду я в самотині…” російською (мовою оригіналу)
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит.
Ночь тиха. Пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит.
В небесах торжественно и чудно!
Спит земля в сиянье голубом…
Что же мне так больно и так трудно?
Жду ль чего? Жалею ли о чем?
Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть.
Я ищу свободы и покоя!
Я б хотел забыться и заснуть!
Но не тем холодным сном могилы…
Я б желал навеки так заснуть,
Чтоб в груди дремали жизни силы,
Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь,
Чтоб, всю ночь, весь день мой слух лелея,
Про любовь мне сладкий голос пел,
Надо мной чтоб, вечно зеленея,
Темный дуб склонялся и шумел.
