«Носороги» читати онлайн книгу Ежена Йонеско, яка розповідає про незламність волі людини, що вирішила не капітулювати навіть коли вона опиняється одна проти всіх.
Ежен Йонеско «Носороги» читати повністю
Женев’єві Серрота докторові Т. Френкелю присвячую
П’єса на три дії і чотири картини
Переклав з французької Петро Таращук
«Носороги» ДІЙОВІ ОСОБИ
за порядком виходу на сцену
Картина
Господиня
Бакалійниця
Жан
Беранже
Подавальниця
Бакалійник
Літній Добродій
Логік
Власник кав’ярні
Дезі
Пан Папільйон
Дудар
Ботар
Пан Беф
Пожежник
Пан Жан
Дружина пана Жана
Численні носорожачі голови
Йонеско «Носороги» ДІЯ ПЕРША
Декорації
Майдан провінційного містечка. В глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці, до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: “Бакалія”. На другому поверсі двоє вікон, що виходять з покою бакалійника. Бакалійна крамниця у глибині сцени, але трохи ліворуч, недалеко від лаштунків. Удалині з-за будинку бакалійника визирає церковна дзвіниця. Праворуч від бакалійної крамниці тягнеться вулиця. Ще далі праворуч і трохи навскоси вітрина кав’ярні, над нею ще один поверх, там вікно. На терасі кав’ярні чимало столів і стільців, що висуваються майже до середини сцени. Біля стільців на терасі запилюжене дерево. Небо блакитне, світло яскраве, стіни дуже білі. Це неділя, майже опівдні, влітку. Жан і Беранже прийдуть і сядуть за стіл на терасі. Перед тим, як підняти завісу, починають бамкати дзвони. А коли завісу піднято, вони за хвилю стихають. Коли завіса піднімається, сцену з правого боку в лівий мовчки перетинає жінка, несучи в одній руці порожній кошик для харчів, а в другій — кота. Бакалійниця відчиняє двері крамниці й дивиться, як вона йде.
Бакалійниця. Ох! Оця! (До свого чоловіка, який у крамниці). Ох, ця запишалася. Вже й купувати в нас не хоче. (Зникає).
Кілька секунд сцена порожня.
З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. В Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.
Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з’явилися, Беранже.
Беранже (йдучи з лівого боку). Добридень, Жане.
Жан. І, певне, знову спізнилися! (Подивився на годинник на руці). Ми мали зустрітись об одинадцятій тридцять. А вже й полудень от-от.
Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?
Жан. Та ні, щойно прийшов, ви ж бачили.
Ідуть і сідають за столик на терасі кав’ярні.
Беранже. Тоді я не так уже й винен, бо… Й ви теж…
Жан. Ну, я — це інша річ, я не люблю чекати, я не можу гаяти час. Оскільки ви завжди приходите невчасно, я справді прийшов пізніше, саме тоді, коли й сподівався вас бачити.
Беранже. Воно так… авжеж, але…
Жан. Ще скажіть, що прийшли, як домовились!
Беранже. Звичайно… я не можу такого сказати.
Жан і Беранже вже сидять.
Жан. І нема чого сперечатись.
Беранже. Вип’єте чого-небудь?
Жан. А вас уже зранку сушить?
Беранже. Але ж так жарко, так гаряче.
Жан. Та чим більше п’єш, тим дужче кортить, як каже народна мудрість…
Беранже. Воно б не так сушило, не така була б жага, якби в небі з’явились якісь іще мудріші хмари.
Жан (пильно дивлячись на Беранже). Ну, до того вам уже зась. Бо вашу спрагу, любий Беранже, вода не потамує…
Беранже. Любий Жане, що ви хочете цим сказати?
Жан. А вам ніби невдогад. Я кажу, що у вас горлянка пересохла. Як ота пустеля невситима.
Беранже. Ваше порівняння, на мій погляд…
Жан (уриваючи його). Ну й жалюгідні ж ви, друже.
Беранже. А що, справді жалюгідний?
Жан. Я ж не сліпий. Ви падаєте від утоми, не спали цілу ніч, позіхаєте, вас просто змагає сон…
Беранже. Так щось в голові паморочиться…
Жан. Та від вас горілкою тхне!
Беранже. Мене таки трохи сушить!
Жан. Щонеділі одне й те саме, а за будень і казати нема що.
Беранже. Та ні! На тижні не так уже й часто, я ж у конторі…
Жан. А де ваша краватка? За гульнею вже й загубили!
Беранже (мацаючи рукою груди). Диви, справді нема, сміх та й годі, куди ж вона поділась?
Жан (витягаючи краватку з кишені піджака). Нате ось цю пов’яжіть.
Беранже. Ох! Дякую, ви дуже люб’язні. (Чіпляє краватку собі на шию).
Жан (поки Беранже абияк зав’язує краватку). Але ж ви геть розчохрані!
Беранже рукою пригладжує волосся.
Візьміть ось гребінця! (Витягає гребінця з іншої кишені піджака).
Беранже (беручи гребінця). Дякую.(Недбало зачісується).
Жан. Ви неголені! Подивіться, на кого ви схожі. (З внутрішньої кишені піджака витягає люстерко,дає Беранже, той дивиться, витягаючи й обдивляючись також язика).
Беранже. Мені язик обклало.
Жан (забираючи люстерко й кладучи до кишені). Воно й не диво!.. (Забирає також простягнутого Беранже гребінця й кладе до кишені). Друже мій, так і до цирозу недалеко.
Беранже (занепокоєний). Невже справді?..
Жан (до Беранже, який хоче повернути йому краватку). Залишіть собі, я носив про запас.
Беранже (в захваті). Які ви завбачливі.
Жан (і далі придивляючись до Беранже). Прикро, але ваш одяг обшарпаний, сорочка брудна, аж гидко, черевики…
Беранже намагається сховати свої ноги під стіл.
Ваші черевики не чищені… Ото вже занехаяність!.. Ваші плечі…
Беранже. Що там ще з моїми плечима?
Жан. Поверніться. Ну поверніться. Ви обшурували стіну…
Беранже мляво простягає руку до Жана.
Ні, щітки в мене нема. Від неї кишені відстовбурчуються.
Так само мляво Беранже ляпає по плечах, аби вибити крейду; Жан відвертає голову.
Ой! Ось і ось. Де ви набралися її?
Беранже. Не пригадую.
Жан. Жаль, жаль! Мені соромно мати такого друга.
Беранже. Ви надто суворі…
Жан.А з вами по-людськи й не можна!
Беранже. Послухайте, Жане. Я не маю ніяких розривок, нуджусь у цьому місті, я не створений для… тієї щоденної роботи в конторі, — цілих вісім годин, а влітку лише тритижнева відпустка! А в суботу надвечір утома найбільша, і тоді, розумієте, щоб забутися…
Жан. Любий мій, працюють усі, і я теж, теж, як усі люди, щодня висиджую по вісім годин у конторі, я теж маю лише двадцять один день відпустки на рік, та однак, однак подивіться на мене. Хай йому біс, та треба тільки захотіти!
Беранже. Ох! Такої волі, як у вас, більше ні в кого нема. А я ж нічого не роблю. Так, для життя я нічого не роблю.
Жан. Але ж усі повинні робити. Чи у вас якась вища натура?
Беранже. Я такого не думаю…
Жан (уриваючи). Я ціную вас, та водночас, коли відкинути дурну соромливість, я вартий більше, ніж ви. Вища людина — це та, що виконує свій обов’язок.
Беранже. Який обов’язок?
Жан. Свій обов’язок, скажімо, службовий…
Беранже. Ага! Звичайно, службовий обов’язок…
Жан. Де ви пиячили цієї ночі? Якщо пам’ятаєте, звісно!
Беранже. В Августа, ми відзначали ювілей нашого друга Августа…
Жан. Нашого друга Августа? А мене й не запросили на ювілей нашого Августа…
У цей час звіддаля долинає, проте швидко наближається шалений тупіт і сапання звірини, протяжне ревіння.
Беранже. Я не міг відмовитись. Це було б нечемно…
Жан. А я хіба пішов?
Беранже. Воно й справді, але ж вас не запросили!..
Подавальниця (вийшовши з кав’ярні). Добридень, панове. Що п’ємо?
Звуки стають дуже гучними.
Жан (до Беранже, майже кричить, щоб його можна було чути за отим гармидером, якого він ще не усвідомлює). Еге ж, ніхто й не запрошував. Не пошанували. Хай там як, але запевняю, що якби й запросили, я б туди не пішов, бо…
Шум уже нестерпний.
Що там коїться?
Чути, як дуже близько вчвал біжить важка й могутня тварина, чути, як із свистом виривається повітря.
Та що це?
Подавальниця. Та що це?
Беранже, апатичний і далі, здається, нічого й не чує і спокійно щось говорить Жанові про запросини; його губи ворушаться, а що він каже, не чути.
Жан підскакує, його стілець падає; дивлячись на лаштунки ліворуч, Жан показує пальцем, а розм’яклий Беранже все сидить.
Жан. Ох! Носоріг!
Звуки, створювані твариною, так само швидко й дальшають, так що вже можна розрізнити наступні слова; вся ця сцена має гратися дуже швидко, з повторами: “Ох! Носоріг!”
Подавальниця. Ох! Носоріг!
Бакалійниця (вистромивши голову з дверей крамниці). Ох! Носоріг! (До свого чоловіка, що в приміщенні). Мерщій сюди, подивись, носоріг!
Усі дивляться вслід тварині ліворуч.
Жан. Біжить куди очі спали, мало вітрин не зачіпає!
Бакалійник (у крамниці). Де він?
Подавальниця (хапаючись руками за сідниці). Ох!
Бакалійниця (до чоловіка, який усе ще в магазині). Іди подивись!
І саме тепер бакалійник показує голову.
Бакалійник (висунувши голову). Ох! Носоріг!
Логік (що швидко вийшов на сцену зліворуч). Носоріг, щодуху мчить тротуаром куди очі спали!
Всі ці репліки, починаючи від “Ох! Носоріг”, що сказав Жан, майже одночасні. Чути, як верещить “А!” якась жінка. Вона й з’являється, вибігає аж на середину сцени; це Господиня з кошиком у руці; як тільки добігла, кошик випадає, харчі розсипаються по сцені, розбивається пляшка, але кота в другій руці вона не випускає.
Господиня. А! Ой!
Зліворуч, услід за Господинею, з’являється елегантний Літній Добродій,метнувся до бакалійної крамниці, штовхає господарів і заходить; а Логік іде вглиб і спирається на стіну ліворуч від дверей до крамниці. Жан і Подавальниця,які стоять, Беранже,який сидить, незворушний і далі, утворюють другу групу. Водночас чути, як зліворуч долинають зойки “ох!” та “ах!”, чути тупіт людей, що втікають. По сцені літає курява, знята твариною.
Власник(вистромивши голову з вікна над кав’ярнею). Що сталося?
Літній Добродій (ховаючись за Бакалійниками). Перепрошую!
В елегантного Літнього Добродія білі гетри, м’який капелюх, ціпок з руків’ям із слонової кістки; Логік сперся на стіну, в нього невеличкі сиві вуса, окуляри, на голові плаский брилик.
Бакалійниця (яку штовхнули, а вона пхнула й свого чоловіка, — до Літнього Добродія). Та глядіть ви зі своєю палицею!
Бакалійник. Це вам не жарти, обережніше!
За Бакалійниками видніє голова Літнього Добродія.
Подавальниця (до Власника). Носоріг!
Власник (з вікна до Подавальниці). Та вам приверзлося! (Побачивши носорога). Ого! Отакої!
Господиня. Ах!
Зойки “ах” та “ох” за лаштунками, ніби гучний супровід до її власного “ах”; Господиня, в котрої випав кошик і розбилася пляшка, не полишає кота, якого тримає в другій руці.
Бідний котусь, як він злякався!
Власник (усе дивлячись ліворуч, стежачи за твариною, дослухаючись до дедалі слабшого тупоту й ревіння). Отакої!
Через куряву Беранже лише ледь відвертає голову, він от-от засне, нічого не говорить, а тільки кривиться.
Жан (теж трохи відвертає голову, але жваво). Отакої! (Чхає).
Господиня (серед сцени, але повернулась ліворуч, навколо неї розсипані харчі). Отакої! (Чхає).
Літній Добродій, Бакалійниця, Бакалійник (у глибині, знову відчинивши скляні крамничні двері, які Літній Добродій був причинив за собою). Отакої!
Жан. Отакої! (До Беранже). Ви бачили?
Шум і ревіння носорога вже досить далеко; люди стоять, ще дивлячись услід тварині, сидить лише апатичний Беранже.
Всі (крім Беранже). Отакої!
Беранже (до Жана). Так, здається, то був носоріг! Ну й куряву зняв! (Витягає хусточку, обтирається).
Господиня. Отакої! Як я злякалася!
Бакалійник (до Господині). Ваш кошик… харчі…
Літній Господар, підходячи до Господині й нахиляючись, аби підібрати харчі, розкидані по підлозі, знімає капелюха і галантно їй уклоняється.
Власник. Але ж і не здумати…
Подавальниця. Отакої!
Літній Добродій (до Господині). Чи дозволить ласкава пані, аби я допоміг їй підібрати харчі?
Дама (до Літнього Добродія). Дякую, пане, і прошу, накрийте голову. Ох! Як я злякалася.
Логік. Страх ірраціональний. Розум повинен долати його.
Подавальниця. Вже не видно.
Літній Добродій (до Господині, показуючи на Логіка). Мій приятель Логік.
Жан (до Беранже). Що ви на це скажете?
Подавальниця. Ну й бігають ці тварюки!
Господиня (до Логіка). Дуже втішена, пане.
Бакалійниця (до Бакалійника). Так їй і треба. Вона ж не купувала в нас.
Жан (до Власника й Подавальниці). Що ви на це скажете?
Господиня. А проте я не кинула свого котика.
Власник (стенувши плечима, у вікні). Таке не часто побачиш!
Господиня (до Логіка; а Літній Добродій тим часом підбирає харчі). Може, потримаєте хвилинку?
Подавальниця (до Жана). Зроду ще не бачила його!
Логік (до Господині, беручи кота з її рук). А він не дряпається?
Власник (до Жана). Мов та комета!
Господиня (до Логіка). Та він сумирненький. (До решти). Розбилося, а скільки ж я заплатила!
Бакалійник (до Господині). В мене теж є вино, таке зіллячко скрізь найдеться!
Жан (до Беранже). Не мовчіть, що ви на це скажете?
Бакалійник (до Господині). Ох і добре ж вино!
Власник (до Подавальниці). Ану не баріться! Обслужіть цих добродіїв! (Показує на Жана й Беранже і ховає голову).
Беранже (до Жана). Про що це ви?
Бакалійниця (до Бакалійника). Іди принеси їй пляшку вина!
Жан (до Беранже). Про носорога, таж про носорога!
Бакалійник (до Господині). В мене є чудове вино, і в таких пляшках, що не б’ються! (Зникає в крамниці).
Логік (гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!
Подавальниця (до Беранже та Жана). Що п’ємо?
Беранже (до Подавальниці). Дві ганусівки.
Подавальниця. Гаразд, пане. (Пішла до дверей у кав’ярню).
Господиня (збираючи харчі, їй допомагає Літній Добродій). Ви дуже ласкаві, пане.
Подавальниця. Отже, дві ганусівки! (Заходить до кав’ярні).
Літній Добродій (до Господині). Це пусте, люба пані.
Бакалійниця заходить у свою крамницю.
Логік (до Пана й до Господині, що збирають харчі). Збирайте їх за системою.
Жан (до Беранже). Так усе ж таки, що ви на це скажете?
Беранже (до Жана, не знаючи, що казати). Ну… Нічого. Ну й курява знялася…
Бакалійник (з пляшкою вина виходячи з крамниці, до Господині). В мене є ще й цибуля.
Логік (усе гладячи кота в себе на руках). Мурчику! Мурчику! Мурчику!
Бакалійник (до Господині). Це по сто франків за літр.
Господиня (даючи гроші Бакалійникові, потім звертаючись до Літнього Добродія, який уже все зібрав до кошика). Ви дуже ласкаві. Ах! Французька гречність! Не те, що сучасна молодь.
Бакалійник (беручи гроші від Господині). Треба в нас купувати; і вулиці не треба переходити, щоб не здибатися з якимось лихом! (Заходить до крамниці).
Жан (уже сів, але й далі перейнятий носорогом). Все-таки подія незвичайна!
Літній Добродій (підносячи капелюха, цілує Господині руку). Щасливий був із вами познайомитись!
Господиня (до Логіка). Дякую, пане, що подержали котика.
Логік віддає кота Господині. Виходить Подавальниця з почастунком.
Подавальниця. Ось вам ганусівка, панове!
Жан (до Беранже). Ви невиправні!
Літній Добродій (до Господині). Пані дозволить трохи провести її?
Беранже (до Жана, показуючи на Подавальницю, що знову зайшла до кав’ярні). Я просив мінеральної води, а вона, бач, наплутала.
Жан зневажливо й недовірливо стенув плечима.
Господиня (до Літнього Добродія). Дякую, любий пане, на мене чекає чоловік. Якось іншого разу!
Літній Добродій (до Господині). Люба пані, я сподіваюсь усім серцем.
Господиня (до Літнього Добродія).Я теж! (Очі її м’якнуть, потім вона виходить ліворуч).
Беранже. Вже немає куряви…
Жан знову стенув плечима.
Літній Добродій (до Логіка, дивлячись услід Господині).Чарівна!..
Жан (до Беранже). Носоріг! Отямитись не можу!
Літній Добродій і Логік поволі йдуть управоруч, де вони невдовзі й вийдуть. Стиха перемовляються.
Літній Добродій (до Логіка, востаннє глянувши в той бік, куди пішла Господиня). Еге ж, гарненька?
Логік (до Літнього Добродія). Я вам поясню, що таке силогізм.
Літній Добродій. Ой! Справді, силогізм!
Жан (до Беранже). Отямитись не можу! Це ж неприпустимо.
Беранже позіхає.
Логік (до Літнього Добродія). Силогізм складається з першого засновку, другого засновку та висновку.
Літній Добродій. Якого висновку?
Логік і Літній Добродій виходять.
Жан. Ні, таки не отямлюсь.
Беранже (до Жана). Воно й видно, що не можете отямитись. Це був носоріг, ну, звичайно, це був носоріг!.. Він уже далеко… далеко…
Жан. Але постривайте лишень… Де се видано? Носоріг, що гуляє собі містом, — це вас не дивує? Такого не можна дозволити!
Беранже позіхає.
Та ви хоч рота свого затуліть!..
Беранже. Аякже, ще б пак… Такого не можна дозволити. Це небезпечно. Я про це й не подумав. Не переймайтеся так, він до нас не дістане.
Жан. В міський уряд треба написати скаргу! Навіщо він узагалі в такому разі?
Беранже(позіхаючи, потім квапливо затуливши рота). Ох! Перепрошую… Можливо, носоріг утік із зоопарку!
Жан. Та вам і навстоячки щось сниться!
Беранже. Я ж сиджу.
Жан. Сидите чи стоїте, однаковісінько.
Беранже. Та проте є різниця.
Жан. Не про те йдеться.
Беранже. Але ж це ви кажете, що однаково, сидіти чи стояти…
Жан. Ви не так зрозуміли. Однаково, сидіти чи стояти, якщо ти спиш!
Беранже. Е… Так, я сплю… Життя — це сон.
Жан (ведучи далі).… Оце і є той сон, коли ви кажете, що носоріг утік із зоопарку…
Беранже. Я сказав: можливо…
Жан (ведучи далі).… бо відтоді, як звірі видохли від чуми, в нашому місті вже немає зоопарку… І вже дуже давно…
Беранже (так само байдуже). Тоді, може, з цирку прийшов?
Жан. Про який ще ви цирк говорите?
Беранже. Не знаю… може, якийсь мандрівний.
Жан. Ви добре знаєте, що мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни… Ми ще малі були, а вони вже не їздили.
Беранже (намагаючись не позіхнути, проте марно). То, може, він відтоді ховався десь поблизу в лісовому болоті?
Жан (здіймаючи руки до неба). Болото! Болото! Бідолаха, горілчані випарки таки стуманили вас.
Беранже (простосердо). Воно так… І досі відригуються…
Жан. Таж у вас мозок від них закрутився. Де ви бачили те болото поблизу? На нашу провінцію всі кажуть “мала Кастілія”, така вона суха!
Беранже (роздратовано й досить утомлено). Що я знаю? Може, він ховався під каменем?.. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці?
Жан. Якщо маєте себе за дотепника, то знайте, що помиляєтесь! Та ви зануда із… Із своїми парадоксами! Та з вами й говорити серйозно не можна!
Беранже. Сьогодні, лише сьогодні… Через те… бо я… (Непевним рухом показує на голову).
Жан. Сьогодні, як і завжди!
Беранже. Ні, не так, як завжди.
Жан. Та ваші дотепи анічого не варті!
Беранже. Я аж ніяк не претендую…
Жан (уриваючи його). Я не люблю, коли мене дурять!
Беранже (приклавши руку до серця). Любий мій Жане, я такого б собі ніколи не дозволив…
Жан (уриваючи його). Любий мій Беранже, ви собі вже дозволили…
Беранже. Ні, аж ніяк, я собі такого не дозволяв.
Жан. Та ви й зараз собі дозволяєте!
Беранже. Як ви можете думати…
Жан (уриваючи його). Я думаю те, що є.
Беранже. Запевняю вас…
Жан (уриваючи його). Що ви голову мені морочите?
Беранже. Який же ви упертюх!
Жан. Та я ще, по-вашому, й віслюк. Самі бачите, ви ображаєте мене.
Беранже. І на думку такого не спадало!
Жан. Якби ж у вас були думки!
Беранже. Ще одна причина, що я й не думав про це.
Жан. Та є думки, що приходять і до тих, які їх не мають.
Беранже. Це неможливо.
Жан. Чому це неможливо?
Беранже. Бо неможливо.
Жан. З’ясуйте мені, чому неможливо, бо ви ж усе беретеся пояснювати…
Беранже. Ніколи на таке й не зазіхав.
Жан. Тоді навіщо вдавати з себе казна-кого? Іще раз питаю, чому ображаєте мене?
Беранже. Я не ображаю. Навпаки. Ви знаєте, як я шаную вас.
Жан. Якщо шануєте, то навіщо суперечите, кажучи, що нема небезпеки, коли носоріг бігає самісіньким центром міста, та ще й у неділю вранці, коли на вулицях повно дітей… І дорослих теж…
Беранже. А чимало і в церкві. Вони ж нічим не ризикують…
Жан (уриваючи його). Зачекайте… та ще й базарний день.
Беранже. Ніколи я не казав, що нема небезпеки, коли носоріг бігає по місту. Я просто сказав, що не думав про таку небезпеку. Таке питання переді мною не поставало.
Жан. Та ви ніколи ні про що не думали!
Беранже. Гаразд, я згоден. Носоріг на волі — це зле.
Жан. Цього не повинно бути.
Беранже. Зрозуміло. Цього не повинно бути. Це навіть просто безглуздя. Гаразд. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Чого вам сікатись до мене через якогось товстошкурого, що припадком пробіг перед нами? Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова! Та ще й люте… І вже зникло воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема. Говорімо про інше, любий мій Жане, говорімо про інше, тем для бесіди не бракує… (Позіхає, бере чарку). Будьмо!
В цю мить справа знову виходять Логік та Літній Добродій і, не припиняючи розмови, йдуть і сідають за столик на терасі кав’ярні, досить далеко від Беранже та Жана, праворуч і позаду від них.
Жан. Не чіпайте чарки. Не пийте.
Жан робить добрячий ковток ганусівки й наполовину спорожнілу чарку ставить на стіл. Беранже й далі тримає свою чарку в руці, не ставлячи її і тим більше не зважуючись випити.
Беранже. Що я, господарю залишу? (Робить рух, ніби хоче випити).
Жан. Кажу вам, не чіпайте.
Беранже. Гаразд. (Хоче поставити чарку на стіл).
У цю мить майдан справа наліво перетинає Дезі, молода білява друкарка.
(Помітивши Дезі, Беранже швидко підводиться, незграбно зачепивши чарку, та падає й виливається на Жанові штани).Ох! Дезі.
Жан. Обережніше! Ну й незграба.
Беранже. Це Дезі… пробачте… (Ховається, щоб його не побачила Дезі). Я не хочу, щоб вона бачила мене… в такому стані.
Жан. Ні, я не пробачу, такого нізащо не дарують! (Дивиться вслід Дезі, що зникає). Ви що, дівчини злякались?
Беранже. Тихо, помовчіть.
Жан. Таж вона зовсім не страшна!
Беранже (повертаючись до Жана, як тільки зникла Дезі). Ще раз перепрошую за те…
Жан. Ось що значить пити, підскакуєте й самі не знаєте чого, вже й сили ніякої нема, ви пригнічені, виснажені… Ви самі собі, любий друже, риєте могилу. Ви йдете до загину.
Беранже. Я не так уже й люблю горілку. Звісно, якби не пив, то цього б не було. Мене ніби страх хапає, і я п’ю, щоб не відчувати його.
Жан. Чого ви боїтесь?
Беранже. До ладу й не знаю. Навіть сказати не можу. Почуваю себе таким безпритульним у житті, серед людей, і тоді тягнуся до чарки. Це мене заспокоює, зникає напруження, я забуваюсь.
Жан. Забуття шукаєте!
Беранже. Я втомлений, уже здавна я втомлений. Моє власне тіло стало мені тягарем…
Жан. Та це алкогольна неврастенія, меланхолія пияка…
Беранже (ведучи далі). Щомиті відчуваю своє тіло, ніби воно із свинцю або немов на плечах несу ще когось. Я сам до себе не звик. Не знаю, чи я це я. А коли трохи вип’ю, тягар зникає, я впізнаю себе, стаю собою.
Жан. Що за химери! Беранже, подивіться на мене. Я ж важчий од вас. А проте почуваю себе легким, надзвичайно легким! (Ворушить руками, ніби хоче полетіти).
Літній Добродій і Логік, які знову на сцені, розмовляючи, йдуть собі прямо.
Саме в цю мить вони проходять повз Жана й Беранже. Одна Жанова рука занадто сильно штовхає Літнього Добродія, той падає Логікові на руки.
Логік (проводячи розмову далі). Прикладом силогізму… (Його штовхають). Ой!
Літній Добродій (до Жана). Обережніше. (До Логіка). Перепрошую.
Логік (до Літнього Добродія). Пусте.
Літній Добродій (до Жана). Пусте.
Літній Добродій і Логік сідають за столиком трохи ззаду й праворуч від Жана й Беранже.
Беранже (до Жана). А ви сильний.
Жан. Так, я сильний, і я сильний з багатьох причин. По-перше, я сильний, тому що я сильний, по-друге, сильний, бо маю моральну силу. Я сильний і тому, що не затруєний алкоголем. Не хочу вас дратувати, любий друже, але мушу сказати, що насправді тяжкий тільки алкоголь.
Логік (до Літнього Добродія). Ось, наприклад, такий силогізм. В кота чотири лапи. Ізидор і Фріко мають по чотири лапи кожен. Отже, Ізидор і Фріко — коти.
Літній Добродій (до Логіка). В мого собаки теж чотири лапи.
Логік (до Літнього Добродія). В такому разі це кіт.
Беранже (до Жана). А в мене життєвої снаги зовсім мало. Мабуть, я не відчуваю потягу до життя.
Літній Добродій (до Логіка, після довгих роздумів). Отже, за логікою, мій пес буде котом.
Логік (до Літнього Добродія). За логікою так. Але протилежне теж слушне.
Беранже (до Жана). Мене пригнічує самотність, і товариство теж.
Жан (до Беранже). Ви суперечите собі. Обтяжує самотність чи велелюдність? Маєте себе за мислителя, а логіки аніякої.
Літній Добродій (до Логіка). Так, логіка річ чудова.
Логік (до Літнього Добродія). Якщо не зловживати нею.
Беранже (до Жана). Жити — це щось ненормальне.
Жан. Навпаки. Найприродніше. Ось і доказ: живуть усі.
Беранже. Але мертві численніші від живих. Їх усе більшає. А живих так мало.
Жан. Таж мертві не існують — ще й це треба казати! Го-го! (Гучний регіт). І це вони тягарем для вас? Хіба важить те, що не існує?
Беранже. А я й себе питаю: я існую чи ні?
Жан (до Беранже). Любий мій, ви не існуєте, бо у вас немає думок. Думайте —і будете існувати.
Логік (до Літнього Добродія). Ще один силогізм: усі коти смертні. Сократ смертний. Отже, Сократ кіт.
Літній Добродій. І в нього чотири лапи. Справді, в мене був кіт, що звався Сократом.
Логік. Бачте…
Жан (до Беранже). Але десь усередині ви глузуєте з усього. Брешете. Кажете, що життя не цікавить вас. А проте, здається, хтось вас цікавить!
Беранже. Хто?
Жан. Та, котра щойно пройшла. Ваша приятелька з контори. Ви ж закохані!
Літній Добродій (до Логіка). Так, отже, Сократ був котом!
Логік (до Літнього Добродія). І нам це з’ясувала логіка.
Жан (до Беранже). Ви не хотіли, щоб вас бачили в такому жалюгідному стані.
Заперечний рух Беранже.
Це доводить, що вам не все байдуже. Невже ви сподіваєтесь, що Дезі захопиться пияком?
Логік (до Літнього Добродія). Повернімось до наших котів.
Літній Добродій (до Логіка). Я слухаю.
Беранже (до Жана). Усе ж мені здається, вона вже когось має на прикметі.
Жан (до Беранже). Кого саме?
Беранже. Дудара. Це колега з контори: ліценціат права, юрист із великим майбутнім на службі і з майбутнім у серці Дезі; я з ним і мірятись не можу.
Логік (до Літнього Добродія). Кіт Ізидор має чотири лапи.
Літній Добродій. А звідки ви знаєте?
Логік. Це гіпотеза.
Беранже (до Жана). До нього прихильно ставиться начальник. А в мене ні майбутнього, ні освіти, і немає жодного шансу.
Літній Добродій (до Логіка). Ага! Гіпотеза!
Жан (до Беранже). І тому ви зрікаєтесь…
Беранже (до Жана). А що я вдію?
Логік (до Літнього Добродія). У Фріко теж чотири лапи. Скільки лап у Фріко та Ізидора?
Літній Добродій (до Логіка). Разом чи окремо?
Жан (до Беранже). Життя — Це боротьба, хто не бореться — боягуз!
Логік (до Літнього Добродія). Разом чи окремо — це залежно від обставин.
Беранже (до Жана). Що ж ви хочете, я роззброєний.
Жан. Озбройтеся, мій любий, озбройтеся.
Літній Добродій (до Логіка, після важких роздумів). Вісім, так, вісім лап.
Логік. Логіка привчає рахувати подумки.
Літній Добродій. Так, різнобічна наука!
Беранже (до Жана). Де взяти зброю?
Логік (до Літнього Добродія). Логіка безмежна!
Жан. У самому собі. Силою власної волі.
Беранже (до Жана). Яку зброю?
Логік (до Літнього Добродія). Ви побачите…
Жан (до Беранже). Зброю терпимості, культури, інтелігентності.
Беранже позіхає.
Зробіть свій розум швидким і блискучим. Станьте господарем становища.
Беранже (до Жана). Як стати господарем становища?
Логік (до Літнього Добродія). Я позбавлю наших котів двох лап. Скільки зостанеться лап у кожного?
Літній Добродій. Це важко.
Беранже (до Жана). Це важко.
Логік (до Літнього Добродія). Навпаки, дуже легко.
Літній Добродій (до Логіка). Може, вам воно легко, та мені аж ніяк.
Беранже (до Жана). Може, вам воно легко, та мені аж ніяк.
Логік (до Літнього Добродія). Поміркуйте лишень. Зосередьтеся.
Жан (до Беранже). Поміркуйте лишень. Зосередьтеся.
Літній Добродій (до Логіка). Я не знаю.
Беранже (до Жана). Я й справді не знаю.
Логік (до Літнього Добродія). Ну, тоді я вам усе скажу.
Жан (до Беранже). Ну, тоді я вам усе скажу.
Логік (до Літнього Добродія). Візьміть папірця, порахуйте. Двох котів позбавити шести лап. Скільки зостанеться лап у кожного?
Літній Добродій. Зачекайте… (Витягає з кишені папірця й рахує).
Жан. Ось що треба робити: відповідно вбиратись, щодня голитися, надягати чисту сорочку…
Беранже (до Жана). Таж прання дорого коштує…
Жан (до Беранже). Заощаджуйте на горілці. А ось що поверх: капелюх, отака краватка, елегантний костюм, вичищені черевики.
Згадуючи елементи одягу, Жан пихато показує свого чистого капелюха, незім’яту краватку, охайні черевики.
Літній Добродій (до Логіка). Тут може бути кілька розв’язків.
Логік (до Літнього Добродія). Кажіть.
Беранже (до Жана). А що далі робити? Кажіть…
Логік (до Літнього Добродія). Я слухаю.
Беранже (до Жана). Я слухаю.
Жан (до Беранже). Ви надто несміливі, але у вас є здібності.
Беранже (до Жана). Це в мене є здібності?
Жан. Вам треба скористатися ними. Перейматись усім. Стежити за літературними й культурними подіями нашої доби.
Літній Добродій (до Логіка). Перше припущення: в одного кота може бути чотири, в другого — дві лапи.
