«Ну, скажи — хіба не фантастично» аналіз (паспорт)

 «Ну, скажи — хіба не фантастично» аналіз вірша Симоненко – тема, ідея, жанр, художні засоби

 Аналіз вірша «Ну, скажи — хіба не фантастично»

Кожна людина в поезії Василя Симоненка – це незбагненна, таємнича особистість. І найдивовижніше, найфантастичніше, що вона вміє робити – це кохати.

Рік написання поезії: 1962.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна.

Тема: зображення нерозділеного кохання ліричного героя, його філософські роздуми.

Ідея: переосмислення ставлення ліричного героя до своєї коханої; сум за тим, що не зумів уберегти стосунки.

Головна думка: кохання – це найпрекрасніше почуття, і яким би воно не було, для кожної людини це щось нове та бажане.

Віршовий розмір: змішаний, переважає п’ятистопний хорей.

 «Ну, скажи — хіба не фантастично» художні засоби:

• Епітети – суворе небо; хаос доріг.
• Метафори – доки мерехтітимуть світи; під суворим небом.
• Риторичне питання – я тебе зустрів і не зберіг?
• Риторичний оклик – скільки раз це бачила Земля?
• Анафора – як…як; ми…ми.

 «Ну, скажи — хіба не фантастично» вірш

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

24.09.1962