“Оддавали Катрю” Тютюнник аналіз твору допоможе підготувати літературний паспорт ттвору.
“Оддавали Катрю” Тютюнник аналіз
Автор – Гр. Тютюнник
Рік написання – 1971
Жанр – оповідання
Тема – зображення проблеми українського суспільства середини ХХ століття – масової міграції селян до міста. В пошуках кращої долі жителі села зривалися з рідних гнізд, але що їх чекало далі – не знав ніхто.
Ідея – духовні цінності рідного народу – найсвятіше, що є у людини.
Головні герої:
- Степан – батько
- Катря – дочка
- Степаниха – мати
- Жених Катрі – «Головний інженер на шахті»
Сюжет твору “Оддавали Катрю”
Восени з Донбасу приїздить молодша донька хутірського крамаря Степана Безверхого, щоб сповістити про своє заміжжя. У селі женихів нема, а Катрі пішов третій десяток — то ж батьки мусять оддавати її заміж. Весілля Катря забажала відсвяткувати вдома, у найближчу неділю. Між іншим Катерина просить батьків не дуже з нареченим розбалакувати, щоб, бува, не сказати чогось «не так». Про Катрину вагітність дізнаємося з її втомленості, «недівочої печалі в очах», «білого просторого плаття, що приховувало стан».
Весілля Катря захотіла справити «по-новому»: «Посидять люди, погуляють та й розійдуться». І от весілля. Гості приїхали на «Волзі», що дали у шахті на два дні: наречений, його товариш і мати, «дуже напудрена й з нафарбованими губами», яку селяни одразу нарекли «панською свахою». Ось оцей вихід приїжджих гостей на сцену й позначив водорозділ між «ними» і «нами». Нареченого здивував звичай давати могорич за наречену, проте він пройшов це випробування, відкупивши її за п’ятдесят «ще не згинаних» карбованців. Батькам, які зустрічають молодих, Катря вклоняється тричі, а «молодий лише голову схилив». Після посипання молодих пшеницею і грішми молодий сказав Катрі: «Навіщо ця комедія?» Катрина свекруха, знайомлячись, «ні з ким цілуватися не забажала», на привітання свата вона лишень «пихато склала яскраво-червоні уста», що звичайно ж, помітили хуторяни. Молодий, слухаючи тост вантажника Омельковича, «першого виступала на всіх колгоспних зборах», дивився на промовця «з неприхованим презирством». Спостережливі хуторяни відзначили, що наречений «дуже маніжений». Коли настав час перев’язування молодого хусткою, він «неохоче підставив руку, немовби для укола», а на вигуки «Гірко!» відреагував: «Язичники!» (чи не тут починається ряд таких народжених у Донецьку характеристик, як «нашисти», «фашисти», «нацики», «правосєки», «укри», «бендерівці»?..)
Проте, після весілля, прощаючись біля воріт, молодий знову «кривився», слухаючи плачі Катрі й Степанихи. «Волга» рушила, «а Катря все дивилася й дивилася у заднє віконце, за яким уже ледь бовваніли хати, поблимувало де-не-де світло на стовпах та у вікнах, а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі її дрібно тремтіли…»
“Оддавали Катрю” проблематика
Розкриваючи внутрішній стан героїв, показуючи їхні переживання напередодні весілля, ретельно вимальовуючи характери, поведінку, письменник у такий спосіб порушує низку важливих, актуальних і сьогодні проблем. Серед них найболючіша — стан українського села. З Катрями, які від’їжджають на Донбаси, лишаючи вдома старіючих батьків, село руйнується, відмирають віковічні традиції народу, на які він міг би опертись у своєму відродженні. З цим болючим, складним, суперечливим і водночас неминучим процесом міграції нівелюються, вихолощуються людські душі, вони наче міліють.
