Олена Пчілка “Сосонка” скорочено читати
В хатці неподалік від лісу жив чоловік Максим із чотирма дітьми. Найстаршому Івасеві було 10 років. Ліс був дуже гарний, а сосни веселили око вічнозеленим убранням!
Біля хати Максима росла одна гарна сосонка: круглесенька, не дуже велика, з зеленими глицями та молодими пагонками. Вона пишалась своєю красою. Хоч смутна осінь чи люта зима, а їй байдуже. Берези сусідки та липки стояли сумні та бідні, а вона серед своїх товаришок була, немов ще кращою. Сосонка так запишалась, що відказала їм:
— А що? Де ваші кучері гарні та рясні? Стоїте деркачами! Ох, що то за хороша річ, як хто шляхетного роду! Нема в світі кращих, як ми, сосни! Ой світе мій, яка ж я гарна та велична!
Якось сіла сорока за її гілку та сказала, що бачила як Максим ладив сани та збирається зрубати сосонку, щоб продати. Так і сталось. Приїхав чоловік та й зрубав її. Разом з Івасем повіз деревце на торг. Син сидів на санках та притримував її рукою. А вона й не знала, куди її везуть.
В городі Максим з Івасем стали торгувати. Пани на Різдвяні святки вибирали собі деревця додому. До нашої сосонки підійшла нянька, з двома паненятами. Глянула на Максима та й узнала в ньому свого кума.
Вона купила сосонку та повезла до панів. Внесли її у горницю, а жінка запросила Максима на кухню попити чаю. Ще й Івасеві дала смачного бублика. Хоч вже давно живе в місті, проте не забувала свого села та кума. Максим залишив їй сина, а сам пішов у справах. Надвечір прийшов та журиться, що чобітків ніде не знайшов сьогодні, завтра знову їхати доведеться.
Нянька вмовила його заночувати та й обіцяла попрохати панів, щоб ті дозволили їм подивитись на прикрашання сосонки. Зостались. Івасеві було дуже цікаве те прибирання. А сосонка вже сяяла свічечками та ліхтариками. Її гілочки були обвішані яблучками та іграшками. Під деревцем красувались ляльки, коники й ще щось. Поруч ходили гарно повбирані діти, немов самі є ляльками.
Радості сосонки не було меж. Раділа та хотіла, щоб і липки побачили її красу. Та недовге щастя було: скоро всі прикраси зняли, а вона стояла і дивувалась, чому це все зняли, чому не дбають про неї?
І за правду. Всі були зайняті лакоминками та цяцьками, які познімали з сосонки. Навіть Івасю дісталось декілька червоних яблучок, золотих горіхів, цукерок у кошику маленькому, паперова золота рибка і солодкий коник. Вночі йому навіть снилась чарівна осяяна сосонка.
Наступного дня Івась з батьком вже запрягали коня додому. Хлопчик побачив як двірники виволокли сосонку надвір та кинули біля дровітні: пани мали приймати гостей, тому їм сказали винести це чепірадло. Івасю стало шкода її і він запропонував забрати її додому. В гілках деревця ще були недогарки, золотенькі цяцьки та обривки ланцюжків. А вдома він ще почіпляє те, що йому вчора дали пани і всі в хуторі будуть в захваті.
Вони запитали чи не можна б узяти сосонку? Їм дозволили, адже тепер вона нікуди не годна! Ви уявляєте як було слухати сосонці отаке? Везуть її додому, а дорогою дерева дивуються: що це стовбурець красуні управлений в перехрестя, а на вершині золота зірка сяє.
— Подивіться, — каже берізка, — які на ній ланцюжки рожеві!
— Ет, — цвірінькнув снігирчик, — не хотів би я й ланцюжків, хоч би й рожевих! Нема в світі кращого, як воля!
Коли занесли деревце в хату і такий гомін знявся. Івась показав дітям всі цяцьки, а ввечері ще й недогарки запалив. Така втіха була всім. Але знову ненадовго. Через день її виставили біля порога і вона розповідала горобцям, яку честь їй віддавали у панів на Новий Рік. Згодом вона почала жовкнути та сохнути. Іван сказав батькові порубати сосну на дрова, бо вже пора.
А батько одказує:
— Нащо її рубати! Краще я поставлю її замість віхи, отам, на дорозі, бо тепер раз у раз метелиця дорогу замітає; вже нащо я дорогу знаю, і то вчора блудив. Нехай хоч сосонка для прикмети на дорозі стоїть.
Тепер стоїть вона на полі і дорогу вказує. Одного разу Івась їхав в санках з батьком та попрощався з нею. Сосонка думає чого він прощається. Виявилось, що Івася запросила Максимова кума до панів служити в горницю. Йому і одежі дадуть, і грошей, і в люди вийде може ж. Таки вмовила Максима.
Не дуже йому сподобалось на службі. Пани дали йому вузьку одежину, стали називати Ванька. Хлопчика всі штовхали. Навіть було таке, що старший слуга побив Івася дуже за панові чоботи, а горнична за ножі.
Івась вирішив втекти на масинцю, коли у панів буде бенкет. Ніхто не спохватився спочатку. Не боявся хлопчик йти полем. Навпаки, йому було любо, що він опинився на волі. А вітер здіймався все більший, сніг не припинявся, йти було важко. Збився Івашко з дороги. Сльози покотом пішли. Коли в темноті хлопчик щось побачив… Та це ж його сосонка. Тепер Івась знав куди йти… Невовзі був уже біля батьківської хати.
І вікні світиться, либонь ще вечеряють. Підійшов хлопець під двері, а зайти боїться, щоб не сварили за втечу. Мати почула, що немов плаче хтось і відчинили двері.
До нього, питають:
— Що се таке?.. Звідкіля се він?
А він ледве промовляє за слізьми:
— Я покинув, я не можу там бути, там мене б’ють ycі… Я не можу!
А сам Івась тремтить від холоду. Мама перевдягла сина. Так схуд Івашко у панів. Його нагодували та відігріли, а спати положили на печі. Наступного дня він прокинувся з настроєм, що на волі і вдома. Разом з братом Андрійком побігли з ґринджолятами в лісок та на поле до сосонки.
— Спасибі тобі, сосонко! — каже Івась. — Адже якби не ти, то я був би замерз!
— А бач, — каже сосонка, — а ти казав, щоб мене на дрова порубали! А от якраз я тобі в пригоді стала!.. Та й двірник помилився; казав, що я ні на що не здатна, — а ось дарма, що я пожовкла, проте здаюся на користь!
Так і стоїть сосонка та пишається. Пташкам все передає, щоб розказали своїм сестричкам про її пригодоньку.
