Трагедія Вільяма Шекспіра «Отелло, венеціанський мавр» читати повністю онлайн. Переклад українською мовою – Ірина Стешенко.
«Отелло, венеціанський мавр» читати
переклад Ірини Стешенко
«Отелло» ДІЙОВІ ОСОБИ
Дож Венеції.
Брабанціо, сенатор, батько Дездемони.
Інші сенатори.
Граціано, брат Брабанціо.
Лодовіко, родич Брабанціо.
Отелло[1], мавр, командувач венеціанського війська.
Кассіо, його заступник.
Яго[2], його офіцер.
Родріго, венеціанський дворянин, закоханий в Дездемону.
Монтано, правитель Кіпру, попередник Отелло.
Блазень, слуга Отелло.
Герольд.
Дездемона[3], дочка Брабанціо й дружина Отелло.
Емілія, дружина Яго.
Б’янка, куртизанка, коханка Кассіо.
Військові, дворяни, музиканти, посланці, матроси та слуги.
Перша дія відбувається у Венеції, всі інші — на Кіпрі.
«Отелло» ДІЯ ПЕРША
«Отелло» СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Родріго і Яго.
Родріго
Мовчи! Мені це дуже прикро, Яго,
Що, хазяйнуючи в моїй кишені,
Як у своїй,— ти гроші брав і змовчав.
Яго
О, чорт! Та ви ж не хочете мене
І слухати! Коли б хоч раз подумав
Таке,— гидуйте мною!
Родріго
Ти завжди говорив, що ти його
Ненавидиш…
Яго
То й осудіть мене,
Як це не так. Венеціанців троє
Значних хотіли, щоб його заступник
Був я,— його за мене так просили!
І, присягаюсь вам моєю честю,
Того я вартий місця; тільки ж він,
Закоханий в пиху свою і волю,
Морочив довго їх, удаючись
До різних мудрих термінів військових
Та балачок гучних, зарозумілих,
І зрештою
Відмовив остаточно їм, сказавши:
“Уже собі я вибрав офіцера”.
І хто ж обранець той?
Гай-гай, один великий арифметик[4] —
Звуть Кассіо Мікеле, флорентієць,
Що бог його красунею скарав…
Не вів ще він ніколи й ескадрону
І знає справу бойову не краще
Старих бабів… Лише знання книжкове,
Якого повні й консули у тогах,
Пусте базікання дитяче й жодних
Практичних знань — оце й усе його
Мистецтво військове. Проте, синьйоре,
На ту посаду обрано його;
Мене ж, чиї діла на власні очі
Він бачив сам — на Родосі, у Кіпрі
Та в інших християнських і поганських
Країнах різних,— бачите, мене,
Перехопивши вітер мій погожий,
Цей рахівник нікчемний обскакав.
Заступник він, а я (хай бог простить!),
В їх Маврітанства я лише хорунжий.
Родріго
Волів би я для нього бути катом!..
Яго
Зарадить тут не можуть жодні ліки;
Той має перевагу, хто вельможний,
У кого є зв’язки. Старий порядок,
Де другий після першого ішов,
Тепер недійсний. Отже, мій синьйоре,
Судіть самі, чи маю я причини
Любити мавра?
Родріго
То йому тоді
Я не служив би зовсім.
Яго
О синьйоре,
Не подивуйте! Я йому служу,
Аби йому за кривду відплатити.
З нас кожен буть господарем не може,
І вірних слуг не може мати всяк.
Звичайно, є покірні наймити,
Які, згинаючи нікчемні спини,
За харч працюють, мов осли хазяйські,
І лиш постаріють вони — то геть! —
їх викидають зовсім. Батогами
Хльостав би я тих чесних слуг! Але
Є й інші, є й такі, що ніби служать
І вірою і правдою, на ділі ж —
Приховують, що дбають лиш про себе,
І, догоджаючи своїм панам
Лише про людське око, всі вони
Влаштовують чудово власні справи;
Коли ж, нарешті, в пір’я добре вб’ються,
Тоді вже служать лиш самим собі;
Такі ось люди мають досить глузду,
І я до тих людей належу й сам.
Авжеж, синьйоре,
Коли б я мавром був — не був би Яго;
Це правда, як і те, що ви — Родріго.
Я, служачи йому, служу собі.
І, небом присягаюсь, тут немає
Ані повинності, ані любові,
І ними тільки прикриваюсь я,
Щоб приховать мій особливий замір:
Адже коли я вчинками своїми
Розкрию серця внутрішність і сутність —
Я ніби почеплю на рукаві
Те серце, щоб його клювали галки.
Ні, я не той, яким здаюсь!
Родріго
Якщо
І тут ще переможе товстогубий,-
Велике щастя має й справді він!
Яго
То батечка її мерщій гукайте;
Збудіть його; нехай біжить в погоню!
Його блаженний спокій отруїть!
По вулицях усіх кричіть; скликайте
Її рідню,— підбурюйте усіх…
Хоч мавр живе в країні благодатній,
Замучте мухами його; хоч він
Здобув собі велике щастя, ви ж
Те щастя намагайтесь затруїти,
Аби воно злиняло!
Родріго
Ось дім вітця її, я крикну гучно.
Яго
Авжеж; на ґвалт гукайте, верещіть.
Неначе людне місто запалало…
Родріго
Брабанціо! Брабанціо! Синьйоре!
Яго
Брабанціо! Злодії! Гей, прокиньтесь!
Злодії! Гей, злодії! Уставайте!
Пильнуйте дому, і дочки, і скрині!
Брабанціо з’являється нагорі у вікні.
Брабанціо
Що сталося? Хто там кричить?
Родріго
Синьйоре,
Скажіть, чи вдома ваша вся родина?
Яго
Чи двері на замку?
Брабанціо
А що таке?
Яго
А те, що вас пограбували! Сором!
Вставайте, одягайтесь, не баріться!
У вас украли серця половину…
Ось саме зараз, в цю хвилину, чорний
Старий баран, можливо, покриває
Овечку вашу білу. Гей! Синьйоре,
У дзвони бийте, розбудіть все місто,
Інакше чорт вам подарує внука!
Мерщій, кажу!
Брабанціо
Чи з’їхали ви з глузду?
Родріго
Синьйоре, голос мій знайомий вам?
Брабанціо
Ні, незнайомий. Хто ви?
Родріго
Я — Родріго.
Брабанціо
Та я ж тобі заборонив з’являтись,
Сказавши досить ясно і відверто:
Дочки своєї не віддам тобі!
А ти, усмак наївшись та хильнувши,
Приходиш із відвагою дурною
Порушувати спокій мій зухвало!
Родріго
Синьйоре! О синьйоре…
Брабанціо
Тільки ж знай:
Мені і вдача, й сан мій допоможуть
Віддячити тобі як слід!
Родріго
Чекайте…
Брабанціо
Навіщо ти кричиш на ґвалт нестямно?
Ми — у Венеції, а не в селі.
Родріго
Послухайте, Брабанціо ласкавий,
До вас прийшов я з чистою душею…
Яго
Сто чортів, синьйоре! Ви один з тих, що перестають служити богові, коли на них напосядеться диявол. Ми прийшли сюди, щоб вам прислужитись, а ви маєте нас за бешкетників. Ви, мабуть, хочете, щоб дочка ваша спарувалася з берберійським жеребцем; хочете, щоб ваші онуки іржали до вас; хочете, щоб рисаки були вам кузенами, а іноходці — кревною ріднею?
Брабанціо
Ти хто такий, нахабний безсоромнику?
Яго
Синьйоре, я — той, хто прийшов сказати вам, що цієї хвилини дочка ваша і мавр являють собою тварину з двома спинами.
Брабанціо
Гидкий негідник ти!
Яго
А ви —сенатор!
Брабанціо
За це мені відповіси, Родріго!
Родріго
Синьйоре, відповім за все… Благаю,
Скажіть лише, чи згоду ви дали
(Виходить, ніби так), щоб чарівна
Дочка єдина ваша подалась
Опівночі глухої нишком звідси,
Без охоронців, з човнярем-найманцем,
Щоб мавру кинутись в обійми хтиві…
Як з відома це вашого й призводу,-
То скривдили ви нас нахабно й підло;
Не знали ви — то гнівались на нас
Несправедливо. Ох, прошу, синьйоре,
Не думайте, що я забув пристойність
І глузувати та знущаться з вас
Прийшов. О ні! То ваша доня, пане,
Якщо на те ви не давали згоди,
Страшенно завинила,— знов кажу,-
Зв’язавши розум свій, красу, і долю,
Й свою повинність із чужинцем зайшлим,
Із перекотиполем. Незагайно
Переконайтеся самі. Якщо
Ви знайдете дочку хоч де в будинку,
То в суд мене за наклеп потягніть.
Брабанціо
Вогню сюди! Свічок! До мене, слуги!
Недурно щось таке мені верзлось…
Я вірю вже — і тяжко так мені!
Вогню, кажу!
(Виходить)
Яго
Прощайте! Мушу йти:
Мені негоже й вельми небезпечно
Лишатись тут за свідка проти мавра
(Лишусь — то буду мимоволі свідком).
Адже сенат, я знаю, не скарає
Відставкою його, хіба легку
Догану дасть, бо необхідний він
Сенаторам для Кіпрської війни
І заступить його ніхто не зможе
В майбутньому поході. Тож, хоча
Ненавиджу його, як муки пекла,
Нужда велить піднять любові прапор,-
Нещирої, звичайно. Ви ж ведіть
Загін весь пошуковий до “Стрільця”.
А я там буду з ним. Тож прощавайте!
(Виходить)
Входять Брабанціо в халаті й слуги зі смолоскипами.
Брабанціо
Так, правда все! Страшне злочинство сталось!
Втекла вона! Ну, а мені віднині
Ганьбу гірку нести. Скажи, Родріго,
Де бачив ти її? О нещаслива!
Ти кажеш — з мавром? Горе бути батьком!
Як ти довідався, що то вона?
О дочко, як мене ти одурила!
А що вона тобі сказала? Гей!
Іще свічок! Будіть рідню! Гадаєш,
Вони й побралися?
Родріго
Гадаю — так.
Брабанціо
О небо! Як вона втекла? Це зрада!
Батьки, не вірте дочкам більш на слово,
А вчинкам вірте. Може, й чари є,
Які і молодість, і честь дівочу
В оману вводять? Вам про це, Родріго,
Читати не доводилось?
Родріго
Читав.
Брабанціо
Мого покличте брата! О Родріго,
Чому я не віддав її тобі!
Одні — сюди, а інші йдіть туди!
Скажіть, де їх знайти,— її і мавра?
Родріго
Гадаю, що знайду,— лиш добру варту
Візьміть собі та просто йдіть за мною.
Брабанціо
Ведіть, прошу! Я ж коло всіх будинків
Кричатиму, щоб нам дали підмогу.
Беріть же зброю! Та гукніть дозорців!
Вперед, Родріго,— я віддячу вам.
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА 2
Там же. Інша вулиця.
Входять Отелло, Яго та слуги зі смолоскипами.
Яго
Хоч на війні, траплялося, вбивав я,
Чинити ж обмірковане убивство
Чомусь не дозволяє совість. Часто
Мені жорстокості не вистачало.
Разів із десять так мені кортіло
Штрикнуть його ножем під ребра.
Отелло
Ну,
То й добре, що цього ти не зробив.
Яго
Та він казав такі гидкі й ганебні
Слова про вас, що я,
Не дуже-то сумирний, ледве стерпів.
Проте дозвольте запитати вас,
Ви й справді шлюб взяли? Вам забувать
Не слід, що батечка її всі люблять,
І в цій події має голос він
Удвоє дужчий, аніж голос дожа.
Він вас розлучить; кару накладе
Найтяжчу, що її закон тутешній
(Підсилений його великим впливом)
Віддасть йому на вибір.
Отелло
Що ж, нехай
Лютує він; проте моїм заслугам
Ціну достойну склала синьйорія,-
Вони ж куди гучніше промовляють,
Ніж скарги всі його. Крім того, ще
(Коли побачу я, що похвальба
Дає пошану) скрізь розголошу,
Що з королівського я роду сам,
Що рівні ми і що мої заслуги
Дають мені на горде щастя право…
Тож, Яго, знай: коли б я Дездемони
Так не любив, за всі багатства моря
Я б не замкнув привільного життя
В тісні кордони… Глянь, хто там з вогнями?
Яго
Розгніваний сюди простує батько,
І друзі з ним. Вам раджу заховатись.
Отелло
О ні! На видноті я бути маю;
Заслуги, сан, сумління бездоганне
Мене найкраще виправдати зможуть.
Чи це ж вони?
Яго
Ні, Янусом клянусь,
Мені здається — інші.
Входять Кассіо й кілька військових зі смолоскипами.
Отелло
Слуги дожа
І мій заступник з ними. Хай щастить
Вам, друзі, цеї ночі! Що нового?
Кассіо
Вітає дож вас, генерале, й просить
До нього йти негайно.
Отелло
Що там сталось?
Кассіо
Одержано важливі з Кіпру вісті:
З галер вночі сьогодні надіслали
Послів дванадцять, одного за одним.
Уже багато радників у дожа
Зібралося; й по вас також послали
Відразу, тільки не застали вдома.
Сенат кругом порозсилав гінців,
Щоб розшукати вас.
Отелло
Гаразд, що ви
Мене зустріли тут. Я лиш зайду
В будинок цей сказати кілька слів —
І підем разом.
(Виходить)
Кассіо
Що він тут робив?
Яго
Та гарну взяв на абордаж галеру[5];
Якщо законним визнають цей приз —
На все.життя здобув собі він щастя.
Кассіо
Не розумію.
Яго
Одружився він…
Кассіо
Із ким?
Повертається Отелло.
Яго
Він одружився з… Генерале,
То що, ходім?
Отелло
Ходім.
Кассіо
А ось загін
Сюди по вас іще один прямує.
Входять Брабанціо, Родріго й дозорці зі смолоскипами й при зброї.
Яго
Та це ж Брабанціо. Ну ж, стережіться.
Вони замислили недобре.
Отелло
Стійте!
Хто йде?
Родріго
Ось мавр, синьйоре.
Брабанціо
Взять злодюгу!
З обох боків вихоплюють зброю.
Яго
Родріго, ви? До ваших послуг, пане!
Отелло
Сховайте-но блискучі ваші шпаги,
Бо їх іржею може вкрить роса!
Добродію, своїм поважним віком
Тримаєте ви нас в покорі дужче,
Ніж це зробити може ваша зброя.
Брабанціо
О злодію негідний! Де дочка?
Де ти подів дочку мою, падлюко?
Проклятий, ти її приворожив!
Посвідчить всяк, хто має добрий розум,
Що ти скував її кайданням чарів,
Бо неможливо, щоб щаслива, гожа
І ніжна дівчина, яка на шлюб
Дивилася так неприхильно досі,
Що кучерявим юнакам шляхетним,
Всім землякам своїм лиш відмовляла;
Щоб дівчина така втекла з домівки,
Наважившись на глум себе віддать,
І кинулась на чорні груди мавра,
Який хіба вселити здатен жах,
А не навіять дівчині кохання?!
Нехай мене осудить цілий світ,
Якщо не маю я підстав казати.
Що ти причарував її чаклунством!
Напоями чи зіллям чародійним,
Що збуджують і пристрасть викликають,
Дівочу юність ти занапастив!
Я хочу, щоб досліджено було
Цю справу до кінця; проте вона
Така мені ясна, що я відразу
Візьму і арештую тут тебе,-
Тебе, який дурив весь світ, який
Так добре тямить в клятому чаклунстві
І в ремеслі кохається такому,
Яке суворо наш закон карає.
Беріть його мерщій! Коли ж він опір
Чинитиме,— вживайте сили!
Отелло
Стійте,
Ви, що мене підтримуєте, й решта.
Коли б хотів я битися, цю роль
Я без суфлера виконав би. Тож
Куди ви хочете, щоб з вами я
Пішов відповідать на вашу скаргу?
Брабанціо
Йди до в’язниці, доки не покличуть
Тебе закон і справедливий суд
Дать відповідь.
Отелло
Коли я вам скорюсь,
Як зможу виконать бажання дожа,
Що скрізь гінців по мене розіслав
І наказав з’явитися до нього,
Щоб вирішити дуже пильну справу?
1-й військовий
То правда, найшановніший синьйоре,
У раді дож; я певен, що просили
І вашу милість теж.
Брабанціо
Як? В раді дож?
Вночі? Такої пізньої години?!
Ведіть його за мною! В мене теж
Не малозначна справа; я гадаю,
Що й дож, і всі брати мої державні,
Сенатори, неначе на свою,
Подивляться на кривду цю жахливу.
Якщо давати волю цим злочинствам
І ми не будемо за них карати,-
Почнуть раби й погани панувати!
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА З
Там же. Зала в палаці дожів.
Дож і сенатори сидять за столом; навколо військові, урядовці та слуги.
Дож
Занадто суперечливі новини,
Їм через те не можна йняти віри.
1-й сенатор
І справді, не збігаються вони;
До мене пишуть, що галер сто сім.
Дож
Мене ж сповіщено, що їх сто сорок.
2-й сенатор
Мене — що їх дві сотні. Хоч листи
І подають нам зовсім різну кількість
(Бо здогади, правдиві в головнім,
Різняться у подробицях нерідко),
Проте усі вони одне говорять:
Що флот турецький вирушив на Кіпр.
Дож
Це дуже імовірно; через те
Мене не тішить ця різниця в числах.
Я вірю в суть листа,— вона ж страшна.
Матрос
(за сценою)
Впустіть мене! Мерщій! Мерщій! Мерщій!
1-й служник
Це посланець з галер.
Входить матрос.
Дож
Ну що? В чім річ?
Матрос
Турецький флот уже пливе на Родос.
Сенаторам про це подати звістку
Мені синьйор Анджело наказав.
Дож
Що скажете?
1-й сенатор
Того не може буть —
Це хитрий хід, щоб напустить туману.
Коли самі зміркуємо гаразд,
Яку вагу для турків має Кіпр,
То зрозуміємо, що Родос їх
Цікавить значно менш, бо взяти Кіпр
Багато легше їм. Немає там
Великих і міцних фортець, а також
Немає засобів до оборони,
Яких тепер на Родосі чимало.
Подумаймо про це — і ми збагнем,
Що не такі вже недотепні турки,
Щоб, зовсім залишивши головне
І знехтувавши заміри легкі,
Наважитись на інші — небезпечні
І геть невигідні.
Дож
Авжеж, це так.
Не може Родос їх тепер цікавить.
1-й служник
Ось посланець з останніми звістками.
Входить посланець.
Посланець
Синьйори милостиві й поважані!
До Родосу припливши, оттоманці
З’єднались біля нього з другим флотом.
1-й сенатор
Я так і знав. А скільки їх, відомо?
Посланець
Всіх — тридцять кораблів; а після того
Вони лягли на інший курс і вже
Пливуть тепер до Кіпру. Тож, панове,
Синьйор Монтано, вірний і хоробрий
Слуга ваш, сповіщає вас про це
І просить вірити йому.
Дож
Тепер
Не можемо ми більше сумніватись.
Пливуть вони на Кіпр. Чи Марк Луккезе[6]
Є нині тут, у місті?
1-й сенатор
Ні. Він саме
В Флоренції.
Дож
Послать по нього й вимагать листом,
Щоб повернувся він назад негайно.
1-й сенатор
Ось і Брабанціо, й відважний мавр.
Входять Брабанціо, Отелло, Яго, Родріго, дозорці та слуги.
Дож
Отелло наш хоробрий, ми повинні
Негайно вас послати проти турків,
Цих спільних ворогів…
(До Брабанціо)
Вас не завважив…
Ласкаво просим вас, синьйоре любий!
Ми потребуємо в цей пізній час
І допомоги вашої, й поради.
Брабанціо
А я їх сподіваюся від вас.
Простіть мені, мій найясніший доже,-
Не сан мій і не звістка ця про справу
Мене раптово з ліжка підвели;
І не загальне наше лихо враз
Мене так схвилювало,— то кипить
В мені велике особисте горе
Й шумить таким потоком безупинним,
Що всі скорботи інші поглинає
І не вгамовується!
Дож
В чому річ?
Брабанціо
Моя дочка! О дочко, дочко!
Сенатори
Вмерла?
Брабанціо
Для мене — так! Збезчещено її!
Украдено і збавлено якимсь
Пекельним зіллям і страшним чаклунством!
Бо неможливо помилитись так
Безглуздо і безумно, мавши досі
І світлий зір, і свіжий, ясний розум,-
Без того, щоб не вживано було
Якогось тут чаклунства.
Дож
Хто б не був він,
Цей чоловік, що зважився в такий
Ганебний і огидний спосіб — взяти
У вас дочку, а в неї взяти розум,-
Самі ви розгорніть криваву книгу
Законів наших і знайдіть у ній
Яку захочете найтяжчу кару.
Хай буде він мій рідний син — проте
Ухвали я ніколи не зміню.
Брабанціо
За ласку цю прийміть від мене, пане,
Уклін найнижчий. Ось він — лютий злодій!
Це мавр, якому ви в державній справі,
Здається, наказали тут з’явитись.
Дож і сенатори
Нам прикро чуть таку ганебну звістку!
Дож
(до Отелло)
Що можете відповісти на це?
Брабанціо
Нічого, тільки те, що все це правда.
Отелло
Високі, найшановніші синьйори,
Ласкаві повелителі мої!
Що я забрав дочку в цього ось пана —
То щира правда; також правда й те,
Що з нею я допіру одружився;
Але оце й уся моя провина.
Я грубий на язик — така вже вдача.
До витончених мирних балочок
Не маю хисту, бо руками цими
З семи дитячих літ і до сьогодні,
Крім місяців якихось дев’яти,
Трудився завжди лиш на полі бою.
З усього, що трапляється на світі,
Я вмію говорити про походи,
Про брязкіт зброї та звитяги ратні;
І через те, говорячи про себе,
Навряд чи зможу я прикрасить справу,
Ну, що ж! Я, з ласки вашої, проте
Вам розповім відверто й без прикрас
Весь хід мого кохання; розкажу,
Якими чарами, яким закляттям,
Яким магічним впливом і яким
Чудесним зіллям я (адже у цьому
Обвинувачують мене, здається)
Приворожив дочку його до себе.
Брабанціо
Щоб тиха дівчина така й покірна,
Яка соромилась поривів власних,-
І щоб вона, наперекір природі,
Країні рідній, юності і честі,
Та закохалась в те, на що вона
І подивитися боялась досі!
Ні, тільки той, хто збитий з пантелику
Або навіки втратив ясний розум,-
Той може припустити, що забутись,
На зло всім вічним правилам природи,
Так неймовірно може досконалість…
Ні, пояснить це можна тільки тим,
Що діяв тут якийсь пекельний підступ.
А через те я стверджую, що він
Впливав на неї трунком чарівним
І збуджував їй кров заклятим зіллям.
Дож
Так стверджувати — це іще не доказ.
Обвинувачення своє довести
Повинні ви чимсь певним і ясним.
Це поки що лиш здогади самі
І безпідставні висновки, синьйоре.
1-й сенатор
Скажіть же нам, Отелло,
Чи правда, що шляхом протизаконним,
Насильним ви посміли прихилити
До себе почуття дівочі, в серце
Отруту вливши їй? Чи ви її
Перемогли солодкими словами,
Що сполучають завжди серце з серцем?
Отелло
Прошу вас, до “Стрільця” пошліть негайно
І запросіть сюди мою дружину.
Нехай вона при батькові про мене
Розкаже все; якщо слова її
Мою вину потвердять — о, тоді
Не тільки те довір’я й сан, що ви
Мені дали,— й життя моє візьміть.
Дож
Хай Дездемону приведуть сюди!
Отелло
Вам, мій хорунжий, місце те відоме,
Тож проведіть їх.
Виходять Яго й кілька слуг.
Поки прийде він,
Так щиро, як я небу відкриваю
Моєї крові помилки гріховні,
Я розкажу високим зборам правду,
Як я прекрасної тієї панни
Здобув кохання, а вона — моє.
Дож
Розповідайте нам усе, Отелло.
Отелло
Любив мене отець її і часто
До себе кликав, про життя питав
За роком рік; про битви і облоги,
Що я їх пережив. Я починав
З дитинства й далі аж до наших днів.
Я говорив про всі мої пригоди,
Про злигодні на морі й на землі,
Як був не раз на волосок від смерті,
Як полонив мене жорстокий ворог
І в рабство запродав та як опісля
Я вирвався на волю; потім я
Розказував про всі мої мандрівки,-
Що бачити доводилось мені
В краях печер великих і пустель
Безмежних, неродючих, серед скель,
Що досягають маківками неба;
Казав про канібалів-людожерів,
Про тих людей, що голови у них
Ростуть попід плечима. Слухать це
Любила завжди мила Дездемона;
Щоразу, як її домашні справи,
Було, від нас раптово відкликали,
Вона мерщій закінчувала їх,
І знов приходила, й жадібним вухом
Моє ловила кожне слово. Я
Помітив це й годину вибрав слушну,
І вирвати із серця їй прохання
Вдалось мені: розповісти просила
Вона докладно все, що чула досі
Лише уривками. Тож я й почав —
І часто бачив, що в її очах
Бриніли сльози, як казав я їй
Про злигодні, що змолоду зазнав.
Я закінчив — мені у нагороду
Вона послала цілий світ зітхань,
Заприсяглась, що дивно це, предивно
І гірко, невимовно гірко це,
Що краще вже вона б того й не чула;
Та шкодувала, що сама вона
Не народилась чоловіком; потім
Мені подякувала й натякнула,
Мовляв, коли б я друга мав такого,
Який її полюбить,— хай би він
Їй розповів про себе так, як я,-
І зовсім він скорив би серце їй.
По цих словах освідчився я сам.
Вона мене так щиро покохала
За те, що стільки звідав небезпек,
А я її — за співчуття до мене.
Ось чари ті, що я до них вдавався.
Та ось і пані йде, спитайте в неї.
Входять Дездемона, Яго та слуги.
Дож
Такі оповідання і мою,
Брабанціо, зачарували б доньку;
Що зроблено, того не переробиш,-
Найкраще вам з цим ділом примиритись-
Така моя порада.
Брабанціо
Я прошу —
Послухайте іще її признання:
Якщо при всіх зізнається вона
В співучасті хоча б наполовину,-
Хай смерть впаде на голову мені,
Коли йому закину ще хоч слово!
Наблизьтеся, синьйоро благородна.
Кому у цім поважнім товаристві
Ви перш за все покірні?
Дездемона
Тату любий,
Моя повинність ділиться надвоє:
Від вас — моє життя і виховання;
Життя і виховання вчать мене
Коритись вам, адже ви мій господар,
А я донині вам дочка; та ось
Стоїть мій чоловік; і, як колись
Пішла від батька матінка моя,
Скорившись вам, отак і я повинна
Скоритись чоловікові моєму,
Господарю моєму — мавру!
Брабанціо
Ну,
Бог з вами! Я скінчив. Якщо на те
Є ваша воля, найясніший доже,
То перейдім до справ державних; я б
Волів приймачку мати, не дочку!
Йди ближче, мавре!
Даю тобі щиросердечно те,
Що в тебе вирвав би щиросердечно,
Якби ти ним не володів уже!
А щодо вас, коштовний діаманте,
Радію я, що другої дитини
Немає в мене… Так, бо через тебе
Зробився б я тираном і її
В кайдани закував би… Я скінчив.
Дож
Дозвольте мовити мені за вас
Таке цілюще слово, що змогло б
Щаблями стать закоханим оцим
До ласки вашої.
Коли ніщо нам помогти не може,
То плакати й журитися — негоже!
Геть відлетіти має наша мрія,
Коли ми враз втрачаємо надію.
Журитись лихом, що спливло, не треба,
Бо інше ми накличемо на себе.
Пускаючи, що вдержати не можем,
Лише терпінням ми собі поможем.
Той збитки зменшує, хто з них глузує.
Хто плаче повсякчас — себе грабує!
Брабанціо
Тоді ми можем туркам Кіпр віддати,-
Таж сміючися легко нам втрачати…
Такі слова найлегше говорити,
Кому не гірко і не тяжко жити.
Хто ж мусить біль з втішаннями терпіти,
Тому нелегко біль свій оплатити,
Позичивши терпіння в бідака,
Бо мудрі ці слова — то річ така,
Як цукор або жовч — двозначні речі,
Лиш повернути треба їх до речі.
Слова — лише слова! Я не чував,
Щоб серце хто крізь вухо лікував!
Будь ласка, до державних справ візьмімось.
Дож
Турки наближаються до Кіпру великою силою. Отелло, ви краще за інших знаєте засоби оборони острова; і хоч ми маємо там достойного і мужнього намісника, проте громадська думка — повновладна господиня успіху — більшу надію покладає на вас; через те вам доведеться потьмарити сяйво вашого нового щастя цією суворою та бурхливою виправою.
Отелло
Сенатори вельмишановні, звичка —
Це мій тиран; вона мені моє
Криваве й кам’яне вояцьке ложе
На пухову постелю обернула.
Признаюсь вам, що у тяжкій роботі
Знаходжу я для себе радість щиру
І в бій ладен іти на оттоманців.
А через те, схиляючись покірно,
Я вас прошу уклінно влаштувати
Моїй дружині місце проживання,
Призначить їй утримання і почет,
Також усі вигоди, як то личить
Високому походженню її.
Дож
Якщо бажаєте, нехай у батька
Живе вона.
Брабанціо
Ні, я на це не згоден.
Отелло
Я теж.
Дездемона
Я теж; не хочу жити там,
Щоб сердити вітця і дратувати
Присутністю своєю. Ясний доже,
Послухайте моїх прохань уклінних
І підкріпіть своїм поважним словом
Ви простоту мою.
Дож
Чого бажаєте ви, Дездемоно?
Дездемона
Про те, що мавра покохала я
І з ним живу з любові, хай на світ весь
Сурмить моя буремна доля; так,
Скорилось серце доблесті його,
Лице коханого — в його душі…
Я честі й подвигам його відважним
Свою судьбу і серце присвятила;
А через те, синьйори дорогі,
Якщо я тут зостануся сама,
Немов та міль у тихому кутку,
А він рушатиме в похід військовий,
То втрачу все, за що його люблю.
Тяжка мені розлука з милим — тож
Дозвольте їхати мені із ним.
Отелло
Сенатори, благаю, вдовольніть
Її прохання.
Те бачить бог, прошу я не для того,
Щоб жадібну задовольняти пристрасть,
Чи розпаляти кров (бо юний пал
Погас уже в мені), а лиш для того,
Щоб догодити любій Дездемоні.
Та боже вас, синьйори, борони
Подумати, що справу вашу я,
Велику і поважну, занедбаю,
Дружину взявши,— ні! Якщо мені
В розвазі легкокрилий Купідон
Заплющить очі і затьмарить розум
І лінь якщо рішучу спинить руку,
Якщо від любощів вся справа стане,-
Тоді нехай баби з мого шолома
Собі для кухні горщик зроблять. Хай
Ганьба впаде на честь мою і славу!
Дож
Хай буде так, як вирішите ви —
Зостатись їй чи їхать; наша справа
Кричить на ґвалт, їй відповідь — поспішність.
1-й сенатор
Вам треба виїхати цеї ж ночі.
Отелло
Сердечно радий!
Дож
Ми ранком о дев’ятій зберемось.
Отелло, ви когось тут залишіть,
Він повноваження вам привезе
І всі папери й свідчення, які
Потрібні будуть вам.
Отелло
Дозвольте, пане,
Щоб офіцера я мого зоставив;
Людина він і чесна, і надійна;
Він привезе мені мою дружину
І все, що ваша світлість побажають
Прислать мені.
Дож
Хай буде так! Я всім
Бажаю на добраніч!
(До Брабанціо)
Мій синьйоре,
Якщо чеснота світла і прекрасна —
Не чорний ваш відважний зять, а красень.
1-й сенатор
Прощайте, мавре! Бережіть дружину!
Брабанціо
Пильнуй її, як маєш, мавре, очі,-
Обдурить і тебе, коли захоче!
Дож, сенатори та слуги виходять.
Отелло
Життям ручусь за вірність Дездемони!
З тобою залишаю, чесний Яго,
Мою дружину і прошу — пристав
Твою жону до неї. Згодом їх
Ти привезеш обох у добрий час.
Ходімо, Дездемоно,— лиш година
Зосталась нам для справ і для кохання.
Ми нині мусим часові коритись!
Отелло й Дездемона виходять.
Родріго
Яго!
Яго
Що скажеш, благородне серце?
Родріго
Як ти гадаєш, що я зараз робитиму?
Яго
Мабуть, підеш до ліжка і заснеш.
Родріго
Я зараз піду і втоплюся.
Яго
Ну, якщо ти це зробиш, то розподобаєшся мені. Заради чого, дурний ти паничу?
Родріго
Дурний буде жити, коли життя стає для нього мукою; нам приписано вмерти, якщо смерть — наш лікар.
Яго
О ти, нікчемо! Я дивлюся на світ уже чотири рази по сім років; і відтоді, як навчився відрізняти благодіяння від образи, я не зустрічав ніколи ще людини, яка вміла б сама себе шанувати. Ніж вимовити, що я втоплюся від кохання до якоїсь цесарки, я швидше помінявся б своєю людською гідністю з павіаном.
Родріго
Що ж я маю робити? Мені й самому соромно, що я так закохався, але я не маю сили подолати це почуття.
Яго
Сили? Дурниця! Бути таким чи іншим — залежить тільки від нас. Наше тіло — це наш сад, а наша воля — садівник у ньому: чи ми схочемо посадити там кропиву, чи посіяти салату, чи виплекати гісоп, чи виполоти кмин; чи схочемо ми прикрасити цей сад одним видом зілля, чи різними рослинами; чи схочемо занедбати його лінуючись, чи обробляти його ретельно,— е!.. і сила, і розпорядча влада над цим завжди у нашій волі. Якби на терезах нашого життя не було шальки з розумом, щоб урівноважити шальку чуттєвості, то наша кров і паскудність нашої натури призвели б нас до найбезглуздіших наслідків; але ми маємо розум, щоб охолоджувати наші скажені поривання, наші плотські бажання, наші нестримні похоті; ось чому те, що ви звете коханням, є, на мою думку, простий паросток або штучно прищеплена гілочка.
Родріго
Не може цього бути!
Яго
Це просто бурхання крові й попускання волі. Ну ж, будь чоловіком, а не бабою! Втопитися! Топи краще котів та сліпих цуценят! Я назвався твоїм другом і признаюся, що прив’язаний до твоїх інтересів цупкими линвами; я ніколи не міг би тобі краще придатися, ніж нині. Прихопи грошенят; рушай з нами на війну; зміни своє обличчя фальшивою бородою. Прихопи грошенят, кажу! Не може того бути, щоб Дездемона довго любила мавра,— прихопи грошенят! — ані він її… Все це почалося шалено, і ти побачиш, що воно так само й скінчиться,— ти тільки прихопи грошенят! Ці маври несталі у своїх бажаннях,— прихопи грошенят! Страва, яка нині йому смакує і здається солодшою за солодкі ріжки, скоро стане йому гіркішою за колоквінту! Дездемону неминуче потягне до молодого. Коли вона насититься його тілом, тоді побачить, як помилилась у своєму виборі. Їй треба буде переміни, треба буде! Отож прихопи грошенят! Якщо ти вже за всяку ціну хочеш занапастити свою душу, то вибери для цього делікатніший засіб, ніж топитися. Збери грошей, скільки зможеш; якщо святенництво і нетривалі клятви бездомного берберійця та прелукавої венеціанки не переможуть моєї кмітливості і всіх пекельних сил — ти поласуєш Дездемоною; отже, добувай гроші! Хай його кат візьме,— топитися! Адже це однаково нічому не зарадить; вже краще, щоб тебе повісили після того, як ти поласуєш нею, ніж іти топитися, нічого не здобувши!
Родріго
Але чи виправдаєш ти мої надії, якщо я послухаюся твоєї ради?
Яго
За мене ти можеш бути певний,— іди, добувай гроші! Я казав тобі часто й кажу знов і знов, що ненавиджу мавра; моя на те причина корениться глибоко в моєму серці, твоя — не менш поважна. Об’єднаймося ж проти нього для помсти: якщо тобі пощастить наставити йому роги, то цим ти зробиш собі приємність, а мені забаву. Ще багато в утробі часу лежить подій, які незабаром народяться на світ. Геть! Біжи! Добувай гроші. Завтрашній день принесе нам нові відомості. Прощавай!
Родріго
Де ми зустрінемося завтра вранці?
Яго
У мене вдома.
Родріго
Я прийду рано.
Яго
Йди. Хай щастить! Чуєш, Родріго?
Родріго
Що ти кажеш?
Яго
Ані гадки більш про те, що хочеш утопитися,— чуєш?
Родріго
Я передумав.
Яго
Йди ж; бувай здоров! Набивай же добре грішми твій гаман!
Родріго
Я продам усі свої маєтки,
(Виходить)
Яго
Отак з дурних роблю собі гаман,
А витрачати марно час і досвід,
Морочитися з йолопом таким,
Не маючи користі, я б не став!
Ненавиджу я мавра! Є чутки,
Що він колись в моїй постелі шлюбній
Виконував мою роботу. Правди
Не знаю я; можливо, то й брехня…
Та досить вже й самого підозріння,
Щоб так чинив я, наче те було.
Мене він поважає. Що ж, тим краще.
Тим легше добиватимусь свого.
Взять Кассіо — юнак вродливий… Гляньмо!
Посаду в нього відібрать — по-перше…
По-друге, ще… Та як же?.. Як?.. По-друге…
Подивимось… Подвоєне шахрайство!
Знайшов!.. Я згодом нашепчу Отелло,
Що Кассіо з дружиною його
Люб’язний надто… Він вродливий, спритний
І наче тільки й створений на те,
Щоб спокушать жіноцтво. А Отелло
Така людина щира і пряма,
Що ладен кожного вважати чесним,
Хто прикидається таким. За носа
Водити мавра можна так любенько,
Немов осла…
Готово! Єсть! Здійснилося зачаття!
А пекло й ніч оцей потворний плід
Хай допоможуть виродить на світ.
(Виходить)
