«Ой ти птичко жовтобока» аналіз (паспорт твору)

«Ой ти птичко жовтобока» аналіз Аналіз твору

«Ой ти птичко жовтобока» аналіз твору допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби та підготувати літературний паспорт вірша. У цьому вірші автор розкриває свою філософію «сродної праці» та душевного спокою.

«Ой ти птичко жовтобока» аналіз (паспорт твору)

Автор – Григорій Сковорода
Збірка – «Сад Божественних пісень»

Рід літератури: лірика.

Вид лірики – філософська

Жанр: ліричний вірш

Тема: роздуми автора про вибір життєвого шляху; протиставлення небезпечного «високого» життя та спокійного, гармонійного існування «низько», ближче до природи.

Ідея: возвеличення життя за совістю; утвердження думки, що щастя не в чинах, славі чи багатстві, а в душевній рівновазі.

Головна думка – заклик до простого і смиренного життя.

Ліричний герой: проста, мудра людина, яка свідомо обирає спокійне життя.

Настрій: спокійний, повчальний, роздумливий.

Художні засоби

  • Епітети: «пташко жовтобоко», «зеленім моріжку», «буйні вітри», «щасний чоловік», «милий вік»

  • Метафори: «яструб… пазури сталить», «руки явору ламають» (вітри ламають гілки), «мозок рветься».

  • Звертання: «Ой ти, пташко жовтобоко…».

  • Риторичне запитання: «Нащо ж думати-гадати, що в селі родила мати?»

  • Зменшувальні слова: вербички, потічок

Образи-символи:

  • пташка — людина, яка прагне високих посад,

  • яструб — небезпека, гнобитель

  • висота — влада, кар’єра, небезпечні прагнення

  • лужок, моріжок — просте, тихе життя, духовну чистоту, близькість до народу.

Віршовий розмір: хорей

Римування: перехресне

Чого вчить твір «Ой ти птичко жовтобока»? Сковорода закликає не заздрити тим, хто «високо пнеться», адже чим вища посада чи статус, тим більше шансів «зламати руки», як той явір. Автор обирає шлях «милого віку» в тиші та простоті, що є єдиним способом уникнути лиха та стати справді щасливою людиною.

«Ой ти птичко жовтобока» читати

Ой ти, пташко жовтобоко,
Не клади гнізда високо,
А клади лиш на лужку,
На зеленім моріжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе він кров’ю,
Глянь же! Пазури сталить!
Стоїть явір над горою,
Все киває головою,
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потічок близько,
Видко воду аж до дна.
Нащо ж думати-гадати,
Що в селі родила мати?
То у тих хай мозок рветься,
Хто високо вгору пнеться.
А я буду собі тихо
Коротати милий вік,
Так мені мине все лихо —
Щасний буду чоловік.

Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.

Оцініть статтю
Додати коментар