Борис Пастернак – російський письменник, один з найбільших поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958). Життя і творчість Пастернака скорочено викладена в цій статті.
Борис Пастернак біографія коротко
Відомий письменник “срібної доби” Борис Леонідович Пастернак народився 10 лютого 1890 в Москві, в сім’ї академіка живопису Л. О. Пастернака. У будинку часто збиралися музиканти, художники, письменники, ріс він у творчій атмосфері.
У 1903 році юнак впав з коня і зламав ногу. Через це Пастернак на все життя залишився кульгавим, хоча і приховував як міг своє каліцтво.
Борис стає учнем П’ятої Московської гімназії в 1905 році. Він продовжує займатися музикою і пробує писати твори сам. Крім цього майбутній поет займається живописом.
У 1908 році Борис Леонідович стає студентом Московського університету. Він вчиться на філософському відділенні. Перші несміливі віршовані досліди припали на 1909, але тоді Пастернак не надавав їм значення. Після випуску примкнув до «Мусагетам», потім до футуристичної об’єднанню «Центрифуга». Після революції лише підтримував зв’язок з «ЛЕФом», проте сам більше ні в які гуртки не вступав.
Перша збірка виходить в 1916 році і називається «Поверх бар’єрів».
У 1921 році родина Бориса Леонідовича емігрує до Берліна. Після цього поет активно підтримує зв’язок з усіма творчими діячами, що покинули країну . Рік потому він одружується на Євгенії Лур’є. У них народився син Євген. Тоді ж виходить книга віршів «Сестра моя – життя». У двадцяті роки вийшов ще ряд збірок, з’являються перші досліди в прозі.
Борис Пастернак на початку своєї творчості належав до футуризму.
Наступне десятиліття присвячено роботі над автобіографічними нарисами «Охоронна грамота». Саме в тридцяті роки Пастернак отримує визнання. У середині десятиліття з’являється книга «Друге народження», в якій Борис Леонідович пробує писати в дусі радянської епохи.
У 1932 році розлучається з Лур’є і одружується з Зінаїдою Нейгауз. Через п’ять років у пари народжується син, названий на честь дідуся Леонідом.
Спочатку ставлення радянської влади і зокрема Йосипа Сталіна до поета було прихильним. Пастернаку вдалося домогтися звільнення з в’язниці Миколая та Льва Гумільових (чоловік і син Ахматовой). Він також відправляє вождю збірку віршів і присвячує йому два твори.
Однак ближче до сорокових радянська влада змінює свою милість.
У сорокових роках перекладає зарубіжну класику – твори Шекспіра, Гете та інших. Цим і заробляє на життя.
Вершина творчості Пастернака – роман «Доктор Живаго» – створювався десять років, з 1945 по 1955. Однак батьківщина заборонила друкувати роман, тому «Доктор Живаго» був опублікований закордоном – в Італії в 1957 році. Це призвело до засудження письменника в СРСР, виключенню зі Спілки письменників і подальшого цькування.
1958 – Пастернак отримав за «Доктора Живаго» Нобелівську премію. Союз письменників СРСР відреагував на присудження цієї премії Пастернакові виключенням зі своїх рядів. Цькування стало причиною нервового розладу поета, яке в підсумку призвело до раку легенів і смерті. Борис Леонідович так і не встиг дописати п’єсу «Сліпа красуня».
Помер Пастернак у себе вдома, в ліжку, з якого вже давно не піднімався, в 1960 році, 30 травня.
Сучасники описують Пастернака як людину скромну, по-дитячому довірливу і наївну. Його вирізняла грамотна, правильно поставлена мова, багата цікавими оборотами і афоризмами.
Борис Пастернак є автором поетичних збірок «Близнюк у хмарах», «Сестра моя — життя», «На ранніх потягах».
Важливою ознакою творчості Бориса Пастернака є відчуття музики.
«Високою хворобою» Борис Пастернак назвав поезію.
