Персоналії: Україна в 1929-1938 рр.

Персоналії: Україна в 1929-1938 рр.

Єфремов Сергій (псевд. Ромул, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Липовчанин, Земець, Киянин та ін.; 18.10.1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київської губ., нині Катеринопільського р-ну Черкаської обл. — 10.03.(за ін. даними 31.03) 1939, Вологда, РФ) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, літ. критик, історик л-ри. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту (1901). Член УЦР з моменту її заснування, на Укр. нац. конгресі обраний заст. голови УЦР. Є. був членом першого укр. уряду УЦР Ген. Секретаріату (міжнаціональні справи). З 1919 — академік УАН, 1922-1928 був віце-президентом ВУАН, вів вел. наук, роботу. 1929 Є. був арештований, у березні-квітні 1930 — гол. підсудний у справі «СВУ». Засуджений на 10 років, загинув в ув’язненні.

Кондратюк Юрій (спр. Шаргей; 21.06.1897, Полтава — 3.10.1941, с. Засецький Кіровського р-ну Калузької обл.) — видатний учений-винахідник, один з перших творців ракетної техніки та космічних польотів. Навчався у Петроградському політехнічному ін-ті. У липні 1930 К. був заарештований за звинуваченням у шкідництві групи проектувальників і будівельників зерносховищ у Зах. Сибіру. 1919 написав працю «Тим, хто буде читати, щоб будувати», згодом доопрацьована і видана під назвою «Завоювання міжпланетних просторів» (1929), в якій автор розробив осн. проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання кораблів для міжпланетних подорожей. Ідеї та розрахунки К. використовувалися американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля «Аполлон» на Місяць (1969). Загинув на фронті під час битви за Москву.

Косіор Станіслав (18.11.1889, Венгрув, нині Польща — 26.02.1939, Москва) — більшовицький парт. і держ. діяч. За національністю поляк. Член РСДРП з 1907. Брав участь у більшовицькому русі в Донбасі та на Дону (1907-1918). У березні-квітні 1918 входив до складу Нар. секретаріату. К. з травня до вересня 1919 був секретарем ЦК КП(б)У, у вересні-грудні 1919 очолював Зафронтове бюро ЦК КП(б)У, з грудня 1919 до листопада 1920 — знову секретар ЦК КП(б)У. Липень 1928 — січень 1938 — генеральний (з червня 1930 — перший) секретар ЦК КП(б)У, безпосередній організатор і виконавець політики фізичного і духовного геноциду укр. народу, що проявився в організації Голодомору 1932-1933, проведенні політики русифікації, розгортанні антиукраїнського терору, масовому винищенні укр. інтелігенції. К. — одна з найзловісніших постатей в укр. історії. 1939 репресований.

Кравчук Михайло (27.09.1892, с. Човниця Волинської губ., нині Ківерецького р-ну Волинської обл. — 9.03.1942, РФ) — видатний математик. Закінчив Київський ун-т (1914). К. учителював, очолював комісію математичної статистики у Київському політехнічному ін-ті (1923-1933). Проф. (з 1925), академік ВУАН (1929), завідувач відділу Ін-ту математики Академії (1934-1937). К. — автор наук, праць з алгебри, математичного аналізу, теорії диференційних та інтегральних рівнянь, теорії функцій, наближених обчислень, теорії ймовірності, математичної статистики, історії математики. Репресований, помер у концтаборі на Колимі.

Куліш Микола (5.12.1892, с. Чаплинка Таврійської губ., тепер емт, районний центр Херсонської обл. — 3.11.1937, Сандармох, Карелія, РФ) — визначний драматург. Навчався в Олешківській (нині Цюрупннськ Херсонської обл.) гімназії. Воював на фронтах Першої св. війни, 1919-1920 брав участь у боях з білогвардійцями у складі Червоної армії. Належав до літ. о-цій «Гарт» і ВАПЛІТЕ (листопад 1926 — січень 1928 — президент). Виступив одним з творців нового укр. театру, більшість п’єс К. була поставлена на сцені театру «Березіль» Л. Курбаса. 1934 арештований, згодом розстріляний. Автор драм, творів: «97» (1924), «Зона» (1926), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Патетична соната» (1929), «Маклена Граса» (1933) та ін.

Любченко Панас (14.01.1897, Кагарлик Київської губ., тепер районний центр Київської обл. — 29.08.1937, Київ) — рад. держ. і парт. діяч. З 1917 — член УПСР, один з лідерів лівої фракції. Входив до складу УЦР. Був серед творців УКП(б) — партії боротьбистів, у березні 1920, як і більшість їх провідних членів, вступив до КП(б)У. Л. з особливою жорстокістю ставився до своїх колишніх соратників по партії боротьбистів. 1927-1934 – секретар ЦК КП(б)У. Л. з 1934 обійняв посаду голови РНК УСРР. він виступав гром. звинувачувачем на прцесі “СВУ”, був активним провідником політики Москви, відіграв важливу роль у  проведенні колективізації, що призвело до голодомору 1932-1933. 1937 звинувачений у керівництві контрреволюційною націоналістичною організацією. Передчуваючи репресії щодо себе і членів родини, застрелив дружину і покінчив життя самогубством.

Молотов В’ячеслав (спр. – Скрябін; 9.03.1890, слобода Кукарка В’ятської губ., нині РФ 8.11.1986, Москва) рад- парт. і держ. діяч. З листопада 1920 до березня 1921 обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, проводив політику централізму, зокрема продрозкладки, що призвело до голоду 1921-1923 рр., боровся з укр. повстанським рухом. З 1926 — член Політбюро ЦК ВКП(б), у грудні 1930 призначений головою РНК СРСР. У цей період М. став найближчим соратником Й. Сталіна, був разом з ним головним організатором геноциду укр. народу — політики Голодомору 1932-1933 рр. У жовтні-листопаді 1932 очолив комісію, яка розробила надзвичайні заходи для збільшення хлібозаготівель шляхом проведення масових репресій щодо селянства, які призвели до перетворення штучно створеної продовольчої кризи у широкомасштабний голодомор. М. 1937 відіграв гол. роль у проведенні парт, чистки ЦК КП(б)У, запропонував «судити і розстрілювати за списками».

Петровський Григорій (4.02.1878, Харків — 9.01.1958, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. П. 1905 — один із засновників у Катеринославі (1926 названий на його честь Дніпропетровськом) першої в Україні ради робітничих депутатів. Належав до РСДРП. П. —депутат IV Держ. думи (1912-1914, арештований, звинувачений у зраді й засланий). Нарком внутр. справ рад. Росії (1917-1919). П. — голова ВУІДВК (1919-1937, з перервою, грудень 1919 — лютий 1920 — голова Всеукрревкому), голова Президії Верховної ради УРСР (1937-1938). П. повністю підтримував політику Й. Сталіна, причетний до масових репресій і Голодомору. З 1940 до смерті працював заст. директора Музею революції з госп. частини (Москва). Урна з прахом у кремлівській стіні.

Петрусенко Оксана (спр. Бородавкіна; 17.02.1900, Балаклія, нині Харківської обл. — 15.07.1940, Київ) — визначна співачка (лірико-драм. сопрано) й актриса. Навчалася у Київському муз.-драм. ін-ті ім. М. Лисенка (1923-1924). П. працювала в оперних театрах Росії (1927-1934), Київському театрі опери та балету (1934-1940). Партії; Одарка («Запорожець за Дунаєм С. Гулака-Артемовського), Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Марія, Оксана («Мазепа», «Черевички» П. Чайковського), Тоска («Тоска» Дж. Пуччіні) та ін. Одна з найкращих виконавиць укр. нар. пісень і романсів. Нар. артистка УРСР з 1939.

Постишев Павло (Павел; парт, псевд. Єрмак; 18.09.1887, Іваново-Вознесенськ, тепер Іваново, РФ 1— 26.02.1939, Москва) — рад. парт. і держ. діяч, з 1904 — член РСДРП. Брав участь у рев. русі, перебував в ув’язненні та на засланні. 1918-1922 працював на Далекому Сході, 1923 направлений в Україну, працював до 1930 на керівних парт, посадах. У січні 1933 П. відряджений особистим представником Й. Сталіна в УСРР з необмеженими повноваженнями. Обраний секретарем ЦК КП(б)У, першим секретарем Харківського, а з липня 1934 — Київського обкому партії. П. розгромив укр. нац. відродження, політику українізації, довів до самогубства М. Скрипника, був одним з найголовніших організаторів Голодомору 1932-1933. 1937 переведений на роботу в Куйбишев (тепер Самара, РФ), 1938 арештований і згодом розстріляний.

Рудницький Степан (3.12.1877, Перемишль, тепер у Польщі — 3.11.1937, Сандармох, Карелія, РФ) — видатний географ, засновник укр. наук, географії та географії України. Навчався у гімназіях Тернополя і Львова (1902-1908 працював у них учителем), на філос. ф-ті Львівського ун-ту (з серпня 1908 став його доцентом, викладав географію укр. мовою). Дійсний член НТШ з 1901. Р. 1914-1920 заклав основи укр. політ. та військ. географії, започаткував картографічний напрям в укр. географії. У роки Першої св. війни співпрацював з СВУ. 1918-1919 — експерт і радник при уряді ЗУНР з економіки і політико-географічних проблем. На поч. 20-х рр. жив у Відні, згодом у Празі, один із засновників УВУ, перший декан філос. ф-ту, викладав географію у Кардовому ун-ті (Прага), Укр. госп. академії в Подебрадах. 1926 на запрошення уряду УСРР переїхав у Харків, 1927 створив Укр. науково-дослідний ін-т географії та картографії. З 1929 — академік ВУАН. Р. 1927-1933 здійснив експедиції на Дніпро і в Донбас. У березні 1933 арештований, згодом розстріляний.

Сталін Йосиф (спр. Джуґашвілі; 21.12.1879, Горі, Грузія, тоді в Рос. імперії — 5.03.1953, під Москвою, 1953-1961 у мавзолеї, похований біля нього на Красній площі у Москві) — рад. держ. і політ. діяч. Навчався у Тифліській (тепер Тбілісі) духовній семінарії, відрахований. З 1901 — професійний революціонер, кілька разів арештований, тікав із заслання. У першому більшовицькому уряді (РНК) — нарком у справах національностей (до 1922). Під час громадянської війни часто перебував на фронтах. У квітні 1922 утворена посада ген. секретаря ЦК РКП(б), за пропозицією В. Леніна її посів С. У 20-х рр. переміг у б-бі за владу всіх своїх суперників, домігся абсолютної влади у партії та державі. До України ставився з підвищеною увагою. У 20-х рр. підтримував українізацію, але в обмежених рамках, розправився з націонал-комуністами. С. несе безпосередню відповідальність за о-цію Голодомору 1932-1933, за винищення укр. інтелігенції, за організацію політ. убивств і розправ над опонентами, за хвилі масового терору.

Стаханов Олексій (3.01.1906, с. Лугова Орловської губ., нині РФ — 5.11.1977, Торез Донецької обл.) — шахтар, новатор виробництва. Працював на шахті у Кадіївці, тепер Стаханов Луганської обл. Установив рекорд видобутку вугілля (102 тонни, 31.08.1935), перевиконавши норму в 14,5 раза, застосував нові методи роботи. С. започаткував рух, названий його іменем. Закінчив Промислову академію (1940), працював на корінних посадах у Міністерстві вугільної промисловості. Помер у психіатричній лікарні. Герой Соціалістичної Праці.

Ужвій Наталія (8.09.1898, Любомль, нині Волинська обл. 22.07.1986, Київ) видатна актриса. З 1915 учителювала, з 1916 брала участь в аматорських театральних гуртках. У. стала в 1922 актрисою Першою держ драм. театру УРСР ім. Т. Шевченка в Києві, 1925-1926 в Одеській держ. драмі, 1926-1934 грала в театрі «Березіль», (1934-1936 — Харківський укр. драм, театр ім. Т. Шевченка), з 1936 у Київському держ. академічному укр. театрі ім. І. Франка. Найкращі ролі: Оксана («Гайдамаки» за Т. Шевченком), Лнна («Украдене щастя» І. Франка), Варка («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра) та ін.

Хатаєвич Мендель (22.03.1893, Гомель, тепер у Білорусі — 30.10.1937, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. Здобув поч. освіту в хедері (єврейська нац. школа, 1906). Член РСДРП з 1913, зазнав репресій царської влади (заслання в Сибір, 1915-1917). З 1932 — другий секретар ЦК, з січня 1933 — перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У. X. — один з гол. винуватців Голодомору 1932-1933. З 1937 — наступник П. Постишева на посту другого секретаря ЦК КП(б)У. Репресований і розстріляний.

Чубар Влас (22.02.1891, с. Федорівна Катеринославської губ., тепер с. Чубарівка Пологівського р-ну Запорізької обл. — 26.02.1939, Москва) — рад. парт. і держ. діяч. Навчався в Олександрівському (нині Запоріжжя) механіко-технічному училищі (1904-1911). Член більшовицької партії з 1907. У липні 1923 очолив РНК УСРР. Був слухняним виконавцем авантюрних більшовицьких планів, один з винуватців Голодомору 1932-1933. 1934-1938 Ч. займав посаду заст. голови РНК СРСР, нарком фінансів СРСР з 1937. Репресований.

Читайте тему “Україна в 1929-1938“, щоб краще підготуватися до ЗНО з історії України