Платон Воронько вірші для дітей про Україну, про зиму та весну, про інші пори року, про природу та тварин веселі та повчальні, їх легко вивчити.
Платон Воронько вірші для дітей
Вірші з збірок “Сніжна зіронька горить”, “Ніколи не хвались”, “На рідному порозі” та з інших.
ОБЛІТАВ ЖУРАВЕЛЬ
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!
ЛИПКА
Я, маленька липка,
Виросту велика,—
Не ламай мене.
Я медовим цвітом
Зацвіту над світом,—
Бережи мене.
Тінь тобі я кину
У гарячу днину,—
Ти шануй мене.
Від дощу сховаю
Вранці серед маю,—
Ти полий мене.
Будемо з тобою
Ми рости обоє,—
Ти люби мене.
Виростеш за роки,
Підеш в світ широкий,
Не забудь мене.
В ЛІСІ Є ЗЕЛЕНА ХАТА
В лісі є зелена хата,
Там поснули ведмежата.
А найменший — вереда —
Сивій мамі набрида.
Каже: «Я не хочу спати,
Утечу вночі із хати,
Коли меду не даси,
Риби, сала, ковбаси!»
«Люлі-люлі, треба спати,—
Над синком шепоче мати,—
Як заснеш — тоді усе
Сон в корзині принесе».
КІТ В ЧОБОТЯХ
— «Кіт в чоботях» —
Гарна казка,—
Прочитавши, мовив кіт.
До шевця прибіг:
— Будь ласка,
Чобітки поший як слід.—
Швець пошив.
Узувся Вася,
Підківками стукотить.
Як до мишки він не крався,
Та почує —
Зникне вмить.
Кіт в чоботях — це чудово,
Ще як шпори —
Красень кіт!
Та котові йти на лови,
Мабуть, краще без чобіт.
НІКОЛИ НЕ ХВАЛИСЬ
Хвалився кіт,
Що він убрід
Дніпро перебреде.
Та як пішов —
І не прийшов,
Нема кота ніде.
І ти ніколи не хвались,
Коли не можеш — не берись.
ЇЖАЧОК-ХИТРЯЧОК
їжачок-хитрячок
Із голок та шпичок
Пошив собі піджачок,
І у тому піджачку
Він гуляє по садку,
Натикає на голки
Груші, яблука, сливки.
І до себе на обід
Він скликає цілий рід.
ЧОБІТКИ
В мене є чобітки —
Скороходи.
У садок, до луки,
На городи —
Носять скрізь мене ті чобітки,
Лиш дзвенять по сніжку підківки.
Залетів до ріки
В перегонці,
Замочив чобітки
В ополонці.
Мати лає: «Не йди до ріки!»
Я кажу: «Занесли чобітки!»
КОЖУШОК
Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха.
Як забіг у нім до хати.
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик за мішком
Та й умився кожушком.
КУЧЕРЯВИЙ БАРАНЕЦЬ
Кучерявий баранець
Мекав: «Дайте гребінець.
Я гладеньким хочу стати».
І сказала добра мати:
«Не пригладжуй чуба, нащо,—
Кучерявим бути краще.
Баранцеві до лиця
Не вживати гребінця».
Але ти не баранець —
Треба мати гребінець.
НЕ БУДЬ КОЗОЮ
Іде коза,
Стоїть лоза,
Густа, рясна, зелена.
«Яка краса! —
Кричить коза.—
Ця вся лоза для мене!»
І у кози
Аж дві сльози
У радощах повисли.
Тріщить лоза,
Гризе коза
І всю красу погризла.
І ти, мала,
Що в сад пішла
Ранковою порою,
Не рви квіток,
Не псуй гілок,
Не будь, мала, козою.
* * *
ГОЛІВКА ЯК ДОЛІВКА
Я умилась з милом,
Прилягла на килим,
І моя голівка
Між квіток — мов квітка,
Як ота найкраща,
Що квітчає килим.
А Банько — ледащо —
Не миється з милом.
І тому голівка
В нього як долівка.
Платон Воронько вірші про зиму
ПЕРШИЙ СНІГ
Голуби злетілися біленькі, —
Мабуть, хтось їм хліба накришив.
То вночі пройшов сніжок легенький
І усе довкіл запорошив.
Не спурхне сніжок цей голубами.
Як весняне сонце припече,
Він струмком зів’ється між горбами
І в далеке море утече.
ВІНОЧОК
Сніжний віночок сплітав зима,
Такий, що не можна й помріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,—
Жалко віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який!..
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»
СНІЖНА ЗІРОНЬКА ГОРИТЬ
Сніжна зіронька горить
В мене на віконці.
Як погасне, інша вмить
Спалахне на сонці.
Скільки їх, живих, ясних
Вранці мерехтіло!
Це малята зір нічних
В гості прилетіли.
ПОЛОТНО
Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задасться:
Ось так ширина!
А із того полотна,
Що від лісу до вікна,
Не пошиєш і спіднички.
Сніг того не зна.
* * *
ЯЛИНЯ
Сива матінка зима
Молоду яличку
Одягала крадькома
В снігову спідничку.
Обтрусило ялиня
Снігову спідничку,
Бо зелене убрання
До лиця яличкам.
У своєму убранні
Юні ялинята
Дуже милі, осяйні
В новорічні свята.
ПРО СНІГУРА
Я спіймав у сітку
Снігура,
Посадив у клітку
З ятера.
Їсти він не хоче
Хліба і квасолі,
Ніби каже: «Хлопче,
Випусти на волю».
Відчинив я клітку
З ятера,
Випустив на вітку
Снігура.
Він гукнув на клени
Дочок-снігурят,
Цілий день про мене
Щебетав підряд.
Як відкрив я клітку
З ятера
Й випустив на вітку
Снігура.
ЛЮБИЙ ГРИЦЬ
Снігурики-снігурі
Розлітались на дворі.
Я їм виніс за поріг
Гречки, сім’ячка на сніг.
І тоді, — я чув це сам, —
Закричали птиці:
— Ти завжди був любий нам,
Ти найкращий, Грицю!
ДІДІВ ПОРТРЕТ
Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся:
«Все, як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зліпили діти!»
Вмить зібравсь Омельків рід:
«Справді, з баби вийшов дід!»
КОЖУШОК
Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт купив того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха,
Як набіг у нім до хати,
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик на мішком
Та й умився кожушком.
* * *
ДІД МОРОЗ І ВЕСНА
Дуже хвастав Дід Мороз:
«Я страшніший бур і гроз.
Вже кого полоскочу —
Не до сміху,
До плачу.
Я нікого не боюсь,
Всім дошкулити берусь».
Тут з’явилася Весна,
Уклонилася вона
І сказала:
«А мене?..»
Дід у ліс як дремене
І кричить з кущів:
«Ой Весно!
Зовсім це уже нечесно!
Ти мені, красуне мила,
Сиву бороду спалила!»
А Весна стоїть, сміється:
«Хай Мороз не задається».
* * *
КВІТИ
Герані у хаті —
Їм тепло зимою.
Сніжинки крилаті
Летять за стіною.
Летять під шибками:
«Он квіти в теплі!»
Й замерзли квітками
Сніжинки на склі.
ПОРОША
Казала пороша:
«Я дуже хороша,
Усіх одягаю
За так, не за гроші.
А промені встали
І кажуть: «Порошо,
Ти б швидше розтала,
Як справді хороша».
Образилась біла пороша
Й розтала.
Травиця хороша
Під нею зростала.
Платон Воронько: вірші про тварин для дітей
КІТ ЗБИРАВСЯ ДО РОБОТИ
Кіт збирався до роботи,
Та завадили турботи.
Треба висушить хвоста,
Накрутити вусик
І зчесати з живота
Позапічний трусок.
Цілий день такі турботи,
Що не встигнеш до роботи.
ЖУРАВЛИКИ-ЖУРАВЛІ
— Журавлики-журавлі,
Де літали ви, малі,
Де бували?
— Ми у теплі краї,
У казкові гаї
Мандрували.
— Розкажіть, журавлі,
Як на дальній землі
Зимували?
— Ми в казкових гаях
Все по рідних краях
Сумували.
КАЗКА ПРО РУКАВИЧКУ
Вчора Галочка-сестричка
Казку прочитала,
Як у лісі рукавичка
Звірам домом стала.
Я покинув рукавичку
За городом, там, де ліс.
Та ні зайчик, ні лисичка
Й вовк у неї не заліз.
Мабуть, дуже замала
В мене рукавичка.
Взяв у мами зі стола,
З ліжка у сестрички
Рукавичок, мабуть, з п’ять,
В ліс відніс —
Хай звірі сплять.
Я не знаю, як було.
Що у лісі сталось,
А мені не повезло —
Від усіх дісталось.
ПРО БИЧКА І ЇЖАЧКА
По дорозі біг бичок,
Бачить — лізе їжачок.
Як лизне його бичок,
Поколовся — та в бочок.
Їжачок сміється: «То-то,
Не бери всього до рота!»
ВЕЛИКИЙ ХВІСТ
У кота великий хвіст.
Іде кіт до сіл і міст,
За моря, за океани —
Кожен хай на хвіст погляне.
Всі кричать:
«Оце дива!
Це так хвіст!
А голова?
Щось не видно за хвостом!» —
Отаке було з котом.
КІТ В ЧОБОТЯХ
«Кіт в чоботях» —
Гарна казка»,—
Прочитавши, мовив кіт.
До шевця прибіг:
«Будь ласка,
Чобітки поший як слід».
Швець пошив.
Узувся Вася,
Підківками стугонить.
Як до мишки він не крався,
Та почує, зникне вмить.
Кіт в чоботях — це чудово,
Ще як шпори із дзвінком.
Та котові йти на лови,
Мабуть, краще босіком.
Є У МЕНЕ КИЦЯ МУРКА
Є у мене киця Мурка,
Дуже мудра кішка.
Тільки скажеш:
«Замазурка!» —
Вмиється хоч трішки.
А синок її Васько
Муркне:
«Мила нене,
Поки вип’ю молоко,
Вмийся ти за мене».
КІТ З РЯБКОМ БУЛИ ДРУЗЯКИ
Кіт з Рябком були друзяки.
Котик нишком у собаки
Брав щоразу м’ясо, сало,
Бо котові завжди мало.
А Рябко зітхав у тузі:
«Хай бере, на те ми друзі».
Діти, ви скажіть мені:
Кіт був друг Рябкові?..
НАБІЙКИ
Вовк з’явився до шевця,
Дав копійку з гаманця
І сопе:
«За цю копійку
Ти набий людські набійки.
На снігу мої сліди
Скрізь доводять до біди».
Швець узяв найтовщу швайку
Та у лапу…
Вовк аж айкнув:
«Геть набійки, хай їм біс!» —
І мерщій гайнув у ліс.
Сів під буком і судачить:
«Чув я сам, як люди плачуть,
Все ото через набійки,
Що не варті і копійки».
ХОДИТЬ СОН КОЛО ХАТИ
Ходить сон коло хати,
Сивий сон волохатий.
В нього білі подушки,
Ковдрочка із вати,
Медові дає ріжки
Всім, хто буде спати.
У БІЛОЧКИ, У ЛИСОЧКИ
У білочки, у лисочки
На берізках колисочки,
А сірої козулі
У калині люлі.
Вітер із долини
Гойдає калину
І малій козулі
Він шепоче:
«Люлі!»
Вірші про школу та навчання
ЯК БАГАТО ЗНАЮ Я
В мене є книжок багато —
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.
КИЦЯ–ПЕРШОКЛАСНИЦЯ
Засмутилось кошеня —
Треба в школу йти щодня,
І при кинулося вмить,
Що у нього хвіст болить.
Довго думав баранець
І промовив накінець:
«Це хвороба не проста,
Треба різати хвоста».
Кошеня кричить:
«Ніколи!
Краще я піду до школи!»
КІТ ГРАМОТІЙ
Прочитав у книзі кіт,
Що мишей ловити слід.
Бачить — скаче сіромаха.
Кіт накинувся з розмаху
І подумав:
«Я ж не знаю,
Як ловить, з якого краю —
Із хвоста чи з голови».
Муркнув:
«Мишко, поживи,
Поки я не дочитаю,
Як ловить, з якого краю».
Вірші про сім’ю
У ШИРОКОМУ ВІКНІ
У широкому вікні
Є три зірочки ясні:
Перша зірочка щаслива,
Друга зірочка вродлива,
Третя зірочка правдива —
Вірні подруги вони.
Люба донечко, засни.
І тоді до тебе в сні
Всі три зірочки ясні
Прийдуть у таночку,
В золотім віночку,
Щоб росла щаслива,
Щоб росла вродлива,
Щоб росла правдива
Наша люба дочка.
В ЛІСІ Є ЗЕЛЕНА ХАТА
В лісі є зелена хата,
Там поснули ведмежата,
А найменший — вереда,
Сивій мамі набрида.
Каже: «Я не хочу спати,
Утечу вночі із хати,
Коли меду не даси,
Риби, сала, ковбаси!»
«Люлі-люлі, треба спати,—
Над синком шепоче мати,—
Як заснеш — тобі усе
Сон в корзині принесе».
В ШИБКУ ГОРНЕТЬСЯ ПІТЬМА
В шибку горнеться пітьма,
Ніч підходить крадькома,
Хоче вкрасти з хати сина,
Понести туди, де зимно.
Ми сховаєм сина в ліжко,
Вкриєм ручки, вкриєм ніжки —
Аж до ранку, до світанку,
Поки ніч не піде з ганку.
Я В МЕХАНІКИ ПІДУ
В мене є така машина,
Що дирчить стара пружина,
А машина на ходу.
А у тата дві машини
Все стоять —
Нема пружини.
Я в механіки піду.
СОПІЛОЧКА
В мене є сопілочка-денцівка,
Тато із Гуцульщини привіз.
Як подму у цю грайливу цівку —
Заспіває, мов пташиний ліс.
Як заграю — засумує тато,
Бо на цій сопілці вигравав
Партизан, убитий на Карпатах,
Що життя таткові врятував.
МАЙСТЕР–ЛАМАЙСТЕР
Майстер-ламайстер,
Трощун, розбивайстер.
Крутиться, трудиться
Майстер-ламайстер.
Зламав п’ятитонку
І трактор стосилий,
Бричку-двоконку,
Автобус красивий.
Новий криголам
І ракету зламав,
Розбив пополам
Теплохід, пароплав.
Частини, пружини
Поклав у торбину
І каже:
«Я вигадав
Нову машину!»
ЇДЕ ВЕЧІР НА КОНІ
Їде вечір на коні,
Молодик при стремені,
А на шапці,
На кубанці,
Сяють зорі вогняні.
Люлі, синку, спи до ранку,
Ранок дасть тобі кубанку,
Сам поїдеш на коні
З сонечком при стремені.
Вірші про транспорт для дітей
НА КОРАБЛИКУ
Вееумійко майстер Павлик
Змайстрував швидкий кораблик,
Збіг до річки по городу
Та й пустив його на воду.
У кораблику спочатку
Любо плавало качатко,
Потім жабка в нього сіла,
Синя бабка прилетіла,
І метелик, склавши крила,
Притулився до вітрила.
Так пливуть вони малі
До зеленої землі.
І за руки золоті
Хвалять Павлика в путі.
ТЯГАЧ
У мене є дуже хороший тягач,
Та в нім поламалась пружина.
А Вітя сміється:
«Ти трохи поплач —
Тоді заведеться машина».
Я плакать не буду.
Пружину скріплю
І дам ще й погратися Віті.
А як підросту — на заводі зроблю
Тягач найсильніший у світі!
