Податки й повинності селян Київської Русі
За часів Київської Русі селяни-общинники (т.зв. смерди) сплачували данину натурою, інколи грошима, а також відбували підводну, військову та деякі інші повинності.
Найдавнішою формою податкових зобов’язань перед державою була данина – постійне і регулярне вилучення державою у населення частини його доходів через позаекономічний примус. Збирали данину шляхом “полюддя” – об’їзду князем із дружиною підвладного населення.
Тривалий час данина, що її збирали шляхом полюддя, не мала точно встановлених розмірів. Вони були визначені після Древлянського повстання 945 р.
У 947 р. княгиня Ольга провела податкову реформу. Було визначено постійні пункти – “становища” для приймання данини, строки сплати та обсяги данини, спеціальних представників князівської адміністрації, їхні адміністративні та судові функції (“устави”). Регламентовано повинності (“уроки”) залежного населення: утримання представників княжої адміністрації, надання підвод (повоз), будівництво і ремонт фортець, мостів і доріг, військова повинність (в ополченні).
З розвитком феодальних відносин данина трансформувалась у прямі податки (обов’язкові платежі на користь держави згідно із законодавством) з населення та феодальну ренту, яку сплачували феодально залежні селяни-смерди на користь землевласника.
Оподатковувалися селянські дими (вчені вважають, що податковою одиницею була земля – “плуг” або “рало”); за сплату податків відповідали дворища на основі кругової поруки. Сплачували данину продуктами лісових промислів, рабами, грішми. Державними доходами київського князя були також торговельне і судове мита, судові збори (віра – грошовий штраф за вбивство, продаж – за інші провини), воєнна здобич, доходи з княжої вотчини, подарунки. Казни в сучасному розумінні не було. Приватні доходи великого князя не були відокремлені від державних.
