Перше десятиліття XX в. увійшло в історію російської культури під назвою “срібне століття”. Це був час розквіту різних напрямків в мистецтві, появи плеяди блискучих імен, що стали гордістю не тільки російської, але світової культури. Найбільш показово образ “срібного століття” проявився в літературі. “Срібна доба” російської література об’єднала поетів увійшли в історію назавжди.
Срібна доба російської поезії
Срібна доба російської поезії має такі хронологічні межі: 1880-1920-і рр.
Письменники «срібної доби» російської літератури та поезії: Анна Ахматова, Олександр Блок, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак, В. Маяковський.
Олександр Блок є найяскравішим поетом, який започаткувала «срібну добу» російської поезії.
Найбільш яскраво в історії розвитку російської поезії «срібного віку» виявили себе три напрями: символізм, акмеїзм, футуризм. Також творчість представників Срібного століття може бути представлена поетичною течією імажинізму.
Провідним напрямом “срібної доби” став модернізм, адже в цей період розвинулись модерністські літературні течії.
Поети-символісти: представники
Початок «срібному віку» російської поезії поклав літературний напрям символізм.
Поетами-символістами були Дмитро Мережковський, Костянтин Бальмонт, Валерій Брюсов, Олександр Блок.
Творчість французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме вплинула на розвиток російського символізму. Російські поети-символісти продовжили традиції французьких родоначальників жанру.
Містичність характерна для лірики символістів, адже представники цієї течії шукали духовний смисл серед таємничих символів і знаків, прагнули протиставити трагічній дійсності гармонію вічності.
Використовуючи у своїй творчості символи, недомовленість і натяки, вони створили цілий напрям в мистецтві. Саме їх мистецтво було наповнене таємничістю і загадковістю. Через образи поети створювали свій чуттєвий світ, чужий помилкової риториці. У міру розвитку напрямку стали з’являтися символістичні школи та течії.
Традиційно представників символізму ділять на дві групи: “старших” і “молодших” символістів. “Старші” символісти визначали поезію, як пізнання світу через естетичні цінності. Поет – це творець особистісних цінностей через художню естетику. До “старшим” символістів відносяться:
- Олександр Блок – є найвидатнішим поетом російського символізму.
- Дмитро Мережковський – письменник, критик, поет, історик, «співак символізму», автор знаменитої роботи «Символи. Пісні та поеми». У його творчості явно проглядаються мотиви релігійної та філософської тематики.
- Валерій Брюсов – поет, лідер московських символістів. Як редактор журналу «Терези», популяризував розвиток російського модерністського мистецтва, надавав допомогу в становленні молодим поетам;
- Костянтин Бальмонт – поет, за своє творче життя видав 35 поетичних збірок. У 1923 році був номінований на Нобелівську премію з літератури.
- Зінаїда Гіппіус – поетеса, вважається одним з ідеологів російського символізму. Концепція її поезії спрямована на вивчення внутрішніх протиріч людини, її замкнутості і відторгнення зовнішнього світу, пошуків себе і вольового самоствердження;
- Федір Сологуб – видатний представник російського декадентства, автор роману «Дрібний біс», що став свого часу найпопулярнішою книгою в Росії.
- Микола Мінський – поет. У своїй творчості віддавав перевагу містичним мотивами, алегоричним формам;
Також особливе місце в історії становлення та розвитку символізму займає поезія Марини Цвєтаєвої, але вона не представляла жодну з течій “срібного віку”.
Поети – акмеїсти: представники
Осінь 1911 ознаменувалася розколом в рядах символістів. Після скандалу в салоні В’ячеслава Іванова, де було повністю розкритиковано вірш Миколи Гумільова «Блудний син», група поетів покинула засідання «Академії вірша». Молоді поети вважали, що досягли вершини символістської поезії, і вирішили йти далі. Вони створили товариство «Цех поетів». Об`єднання «Цех поетів», яке відмежовувалося від провідних ідей російського символізму, започаткувало нову модерністську течію акмеїзм.
В основі цієї літературної течії – пропаганда здорового мужнього погляду на навколишній світ, відхід від містичних пояснень явищ природи, ясність викладу поетичної думки.
Акмеїсти проголосили необхідність повороту поезії до реальності, до предметно-чуттєвого, поцейбічного, до самоцінних матеріальних речей.
Акмеїзм об’єднав поетів Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Володимира Нарбута
Яскравими представниками цієї літературної течії є:
- Микола Гумільов – творець і натхненник акмеїстичної поетичної школи;
- Анна Ахматова – найбільш значуща фігура в поезії ХХ століття, номінувалася на Нобелівську премію в галузі літератури в 1966 році; У її творчості виявились естетичні засади акмеїзму.
- Осип Мандельштам – відомий поет ХХ століття, у творчості і літературних роботах просував ідеї акмеїзму;
- Сергій Городецький – поет, письменник, педагог, підтримав ідеї акмеїзму,
- Михайло Зенкевич – російський радянський поет, письменник, перекладач. Після організації «Цеху поетів» випустив першу книгу віршів «Дика порфіру»;
- Володимир Нарбут – адепт зародження ідей «акмеїзму» і «адамізм».
Ознаки акмеїзму:
- відмова від містичної туманності, прийняття земного світу в його розмаїтті;
- чіткість образів, точність деталей;
- перекличка з минулими літературними епохами.
Поети футуристи: представники
Поетами-футуристами були Велимир Хлєбников, Володимир Маяковський, Ігор Сєвєрянін, Борис Пастернак
На відміну від акмеїзму, що з’явився в Росії, футуризм з’явився в Італії, а потім знайшов послідовників по всьому світу. У основі течії – поняття антикультури, антиестетики і антіфілософіі. Адепти футуризму закликали відмовитися від норм, законів і традицій. Вони відрізнялися вкрай ексцентричною і агресивною поведінкою.
Епатажність, радикальний розрив із традицією, формальний експеримент, пошуки нових засобів художньої виразності є характерними ознаками футуризму.
Лідером російського футуризму був Володимир Маяковський.
Футуристам належать гасла: «Минуле затісне. Академія та Пушкін не зрозуміліші за ієрогліфи. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого… з Пароплава сучасності».
У російській поезії літератори футуризму розбилися на угруповання. Найвідоміші з них – це кубофутуристи і егофутуристи:
До групи кубофутуристів себе зараховували Володимир Маяковський, Велимир Хлєбніков, Давид і Микола Бурлюки, Олена Гуро, Василь Каменський, Бенедикт Лівшиць, Олексій Кручених. «Ляпас громадському смаку» – це програмний маніфест кубофутуристів.
Засновником егофутуризму в Росії є Ігор Северянин. У його коло увійшли поети: Петро Ларіонов, Сергій Алімов, Вадим Баян, Василіск Гнедов, Грааль-Квітневий, Георгій Іванов, Рюрик Івнев, Іван Ігнатьєв, Павло Кокорін, Дмитро Крючков, Іван Лукаш, Костянтин Олімп, Георгій Шенгелі, Вадим Шершеневич, Павло Широков.
Головні ознаки футуризму:
- бунтарство, анархічність світосприйняття, вираження масових настроїв натовпу;
- заперечення культурних традицій;
- бунт проти звичайних норм віршованої мови, експерименти в царині ритміки, рими, орієнтація на виголошуваний вірш, лозунг, плакат;
- пошуки «розкріпаченого», «самовитого» слова, експерименти щодо створення «заумної» мови.
Поети – імажиністи: представники
Імажинізм – молода течія поезії «Срібного століття». Взявши за основу символізм, акмеїзм і футуризм, поети – імажиністи використовували в творчості метафоричне розуміння слова. Течія виникла в 1918 році і було революційною.
Поети-імажиністи проголошували пріоритет художнього образу (тобто образ був для них найвищою цінністю поезії)
Яскравими представниками і засновниками російської школи імажинізму вважаються Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Вадим Шершеневич.
Сергій Єсенін розпочав свій творчий шлях як представник “новоселянської поезії”.
Ознаки срібної доби
- посилена увага до особистості, індивідуалістичної і «абсолютно вільної»;
- спроби сформулювати новий ідеал життя і новий ідеал світосприйняття;
- увага до філософії, що пояснює таємниці буття; підвищений містицизм мислення, відчуттів;
- елегантний еротизм поезії;
- зневага до благополуччя і комфортності особистого життя;
- абсолютна свобода форми.
