Про що писав Еразм Роттердамський у своєму найвідомішому творі допоможе згадати «Похвала глупоті» скорочено та її аналіз.
«Похвала глупоті» аналіз (паспорт)
Автор – Еразм Роттердамський
Рік написання – 1509 (виданий 1511).
Твір викладено від імені Глупоти і є критикою укладу суспільного і приватного життя європейського суспільства. Під приціл автор потрапляють переконання, традиції, забобони, а також церковний побут та звичаї сучасників.
Головні герої:
- Глупота – алегоричний образ, сукупність багатьох людських вад.
- Рід людський – всі без винятку люди, які тією чи іншою мірою схильні до глупоти.
Еразм Роттердамський був найяскравішим представником руху гуманізму, який вніс величезний внесок у відродження цінностей Античності. Він відстоював право людини на щастя, радість і свободу. Головною проблемою його філософії були політика, релігія і буденне людське життя. А ось в історію культури Роттердамський увійшов як письменник знаменитої книги «Похвала глупоті». Володіючи сатиричним даром, Еразм критикував дурість у всіх сферах життя людини. Його книга штовхає до роздумів на корінне питання в філософії: що ж являє собою істинна мудрість.
Сатира Еразма Роттердамського висміює, що називається, справжнісіньку Дурість, яка вихваляє себе у всіх аспектах життєвих ситуацій. В одному випадку похвала виступає в ролі сатиричного звинувачення Дурниці, а в іншому критикує мудрість. І тоді дурість може перетворитися в мудрість, а мудрість в дурість.
У своїй сатирі він показує, як мудрець може в самих звичайних, життєвих справах виявитися далекою «тупою колодою». Такий розлад з реальним життям, дійсними вдачами призводить до народження ненависті до навколишнього світу. При цьому мудрець стає противником здорового глузду, звичайного життя і людиноненависником.
У деяких ситуаціях Еразм Роттердамський у своїй сатирі під Дурістю має на увазі протилежність розуму – почуття. А, як відомо без почуттів не може бути щастя, насолоди і самого життя.
Згідно сатирі автора найважливіший принцип філософії – це парадоксальна загальна подвійність буття, головною етичною вимогою якого є «нічого надміру». Еразм Роттердамський, вихваляючи справжню дурість, вважав її обмеженою і односторонньою.
Друга частина «Похвали глупоті» присвячена звинуваченням дурниць в усі верств населення – від вищих знатних кіл до простого народу. Автор викриває государів в порочності і розкладанні суспільства, а також виступає проти війни в будь-яких проявах. Він вважав її найганебнішим і тяжким проявом Дурниці. В даному аспекті Роттердамський побачив у війні деморалізуючу, руйнівну дію на тодішнє суспільство.
Сатиричний гумор філософа торкнувся і схоластів, церковнослужителів і ченців.
“Похвала глупоті” скорочено
1–10
Глупоті немає жодної справи, що про неї говорять смертні. Лише своєю присутністю вона здатна веселити богів і людей. Цього разу вона хоче виступити перед публікою, наслідуючи тих древніх греків, які, уникаючи ганебних прізвиськ мудреців, вважали за краще назватися софістами. Глупота починає себе хвалити, бо люди протягом багатьох століть старанно користуються її благодіяннями.
Батьком Глупоти є Плутос, всемогутній бог багатства та наживи, якому є підвладними і безсмертні боги, і смертні люди, без втручання якого ніщо на світі не діється. На думку Глупоти, у всі часи за бажанням цього бога все відбувалося. Той, кому він допомагає, може не боятися навіть Юпітера з його блискавками та громами. Народжена Глупота на тих островах, де не сіють, не орють, а в житниці збирають. У тих місцях немає ні старості, ні хвороб, ні виснажливої праці.
Вигодували Глупість дві прекрасні німфи – Мете (П’янкість) та Апедія (Невихованість). Її невідступними супутницями й подругами були: Самозакоханість, Улесливість, Забутливість, Лінь, Насолода, Безрозсудність, Обжерливість; надійними чоловічими помічниками — Гультяй та Непробудний Сон. При допомозі такого товариства вона тримає під своєю владою весь рід людський і віддає накази самим імператорам.
11–21
Глупота стверджує, що лише завдяки їй та її вірним помічникам люди погоджуються створювати сім’ї, народжувати та виховувати дітей. Якби чоловіки і жінки добре подумали перед тим, як одружитися, навряд чи вони зважилися б на цей крок.
Також Глупота впевнена, що лише завдяки їй дитинство та юність є найпрекраснішими порами у житті кожної людини. Все тому, що природа огорнула немовлят привабливим покровом дурості, яке, чаруючи батьків та вихователів, винагороджує їх за працю, а малюкам доставляє любов і опіку, для них необхідні.
Особливу принадність має навіть старість, яка має багато спільного з дитинством – те ж біле волосся, беззубий рот, пристрасть до молока, балакучість, безглуздість, забудькуватість, необачність.
Тільки Глупота здатна подарувати щастя та веселощі, завдяки їй жінки подобаються чоловікам, друзі заплющують очі на недоліки своїх товаришів, подружжя мириться після сварки. Словом, дурість є основою будь-якого людського суспільства. Без неї ніяка спільнота, ніякий життєвий зв’язок не був би приємним і міцним.
22–30
Глупота упевнена, що без неї не проживе жодна людина. Якщо її відкинути, то не тільки всі інші люди стануть нестерпними, але й кожен із вас собі самому стане мерзенним і ненависним.
На думку Глупоти, війна є безглуздим змаганням, під час якого кожна зі сторін обов’язково відчуває набагато більше незручностей, ніж набуває вигод. Лише завдяки їй і відбуваються війни землі.
Глупота створює держави, живить владу, суди, релігію. По суті, все життя є забавою глупоти.
31–39
На думку Глупоти, всі науки з’явилися з вини тих, від кого походять усі наші напасті, а саме з вини демонів. Золотим віком вона вважає той період, коли людський рід, не озброєний жодними науками, жив, дотримуючись законів природи. Серед людей найщасливішими є дурні та юродиві. Вони не прагнуть бути богами, їм не страшна смерть та інші небезпеки, вони не мають жодної мети в житті. Безумство є справжнім даром богів.
40–54
Навіть Глупоту дивують ті люди, які вірять у чарівні амулети та наговори, вигадані якимось благочестивим обманщиком для забави чи вигоди, і тішать себе надіями на багатство, почесті, насолоди, надлишок у всьому, гарне здоров’я, довге життя, бадьору старість і, нарешті, місце у царстві небесному.
До особливого розряду людей дурість відносить акторів, співаків, ораторів, поетів. Багато хто з них позбавлений таланту, але при цьому переповнений марнославством. Глупота констатує факт, що чим бездарніша така людина, тим більше у неї шанувальників.
Пальму першості серед самовдоволених дурнів Глупота віддає юристам. Слідом йдуть софісти, діалектики, філософи, богослови. Останні вважають себе небожниками, а на інших смертних дивляться з презирством і якоюсь жалістю, немов на худобу. Найбільше вони дбають про те, щоб не бути схожим один на одного. Завдання своє вони бачать не в тому, щоб можна більше уподібнитися до Христа, їх мета, а в тому, що як можна сильніше відрізнятися від ченців інших орденів.
55–60
Глупота із великим задоволенням обговорює королів та знатних придворних. Життя їх було б нудним і сумним, якби у них була би хоча б капля здорового глузду. Так, монархи, замість того, щоб дбати про загальне добро, думають лише про особисті вигоди та втіхи. Дармоїдами та підлабузниками змальовані придворні сановниких. Вони у всьому прагнуть бути першими, але при цьому є повними нікчемами. Прикрашаючи себе золотом, дорогоцінним камінням та пурпуром, вони намагаються якось виправдати власну нікчемність, але безуспішно. Зі знатними вельможами і государями змагаються у пишноті «папи, кардинали та єпископи». Навряд чи хтось згадає, що «саме слово «єпископ» означає праця, турбота і старанність».
61–68
Дурність заперечує цінність мудрості для людства. Мудреці живуть у бідності, у бруді, голоді. Їх мало хто шанує і любить, а до дурнів пливуть гроші, вони тримають у своїх кермо державного правління і взагалі всіляко процвітають.
У заключній частині тексту Глупота хоче довести парадоксальну тезу: мовляв, ідеальне щастя — це найвища форма безумства. Гідним уваги є те, що об’єктом сатиричних стріл Еразма не стали ані селяни, ані ремісники, очевидно, тому, що ці соціальні верстви Еразм вважав найздоровішими в тогочасному суспільстві, на їхньому боці була його симпатія. Сміх «Похвали Глупоті» багатий своїми інтонаціями: він подекуди добродушний, деколи іронічний, але переважно гостросатиричний, дошкульно-вбивчий.
Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися, чому присвятив свою сатиру Еразм Роттердамський.
