Характеристика поеми О. Пушкіна «Полтава» та її порівняння з поемою Байрона «Мазепа»
«Полтава» Пушкін аналіз
Автор – Олександр Пушкін
Рік написання – 1828-1829
Жанр – поема
Головні герої: Кочубей, Мазепа, Петро I, Карл XII, Марія)
Віршовий розмір – 4-стопний ямб (у оригіналі)
Поема «Полтава» (1829), присвячена одній з традиційних тем європейського романтизму (Україні) й одному з улюблених її героїв (Мазепі), на думку читачів-романтиків, «змінила плюс на мінус» і з байронічного героя – борця за свободу – зробила зрадника.
Пушкін говорить про Мазепу як про одного з «гордих цих людей міцних», вочевидь, маючи також на увазі Карла й Петра. Його Мазепа – союзник, гідний Карла, і ворог, гідний Петра, і чоловік, гідний кохання. Український гетьман – сильний, розумний, хоробрий. Пушкін, який аж ніяк не приховує, що цілком на боці Петра, водночас наголошує на тих рисах, за які юна красуня Марія могла покохати Мазепу. Він робить з Мазепи чи не ідеального романтичного героя. Однак, на відміну від Байрона, Пушкін дивиться і на цього героя, і на його ситуацію не з романтичної, а з якоїсь іншої позиції
Пушкінська «Полтава» теж пов’язана з поемою Байрона «Мазепа», але ця пов’язаність специфічна. Власне, вона є полемікою з Байроном і Рилєєвим, з якими її автор різко розійшовся в трактуванні постаті Мазепи. У своїй поемі Байрон цілком прихильно ставиться до гетьмана, більше того, його образ поетизується і героїзується, що цілком неприйнятне для Пушкіна. Відверто прагнучи «розвінчати» Мазепу, він удається у своїй поемі до чорних фарб і різких звинувачень. Бунтівний гетьман постає в його поемі як утілення всіх можливих пороків (їх поетичний каталог подається вже на початку), як справжнє «исчадие ада», що не має в собі нічого людського. Образи Петра I та Мазепи розміщаються в Пушкіна на полюсах міфічної вертикалі й наділяються протилежною векторністю.
Образ Петра I — це напівбожество, на яке не падає жодна тінь. Зовсім інша міфологічна парадигма образу Мазепи, який пов’язується зі світом зла та мороку й набуває змісту вихідця із потойбічного світу. Пушкін наділяє його демонічними рисами: у нього немає довірливих взаємин з людьми, він самотній, постійно плекає підступні плани й повсюди сіє зло. Навіть природа його не приймає та осуджує. Словом, образ Мазепи створювався Пушкіним за неписаним законом політичної міфології, ще однією обов’язковою складовою якої є репрезентація опозиційної сторони як утілення завершеного зла, руйнівного й історично безперспективного. Усе це доводить недоречність проведення паралелей між образами Мазепи у Байрона і Пушкіна.
