Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація
Права людини — це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.
Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.
Обов’язки — це заходи суспільно необхідної поведінки людини.
Згідно з Конституцією України ми можемо класифікувати права громадян як:
- цивільні,
- соціально-економічні,
- культурні,
- політичні.
Права людини
- Універсальні — належать усім людям в усіх ситуаціях;
- природні — належать людям від народження тільки тому, що вони люди;
- є невідчужуваними — не можна довільно позбавити цих прав.
Чим більше людей будуть знати про права людини і намагатимуться жити за принципами, які містять в собі ці права, тим більша ймовірність, що права людини стануть не просто ідеальною моделлю, але й реальністю.
Наше суспільство не ідеальне, права людини часто порушуються. Їх потрібно захищати. Для цього існують документи щодо захисту прав людини, прийняті в усьому світі.
Права і свободи людини в документах
- Міжнародного рівня — Міжнародний білль про права;
- Загальна декларація прав людини 1948 р.;
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 рік;
- Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права;
- європейського рівня — Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод;
- державного рівня — Конституція України.
Усі права людини є абсолютними. Деякі з них обмежені (в більшості випадків або в деяких випадках) державою в інтересах суспільства.
Права людини, які не повинні обмежуватися ні за яких обставин:
- на життя;
- на рівність у правах;
- на справедливий суд;
- на першу медичну допомогу;
- свобода від тортур;
- свобода від рабства.
Захист прав людини здійснюють:
- суди;
- правозахисні організації;
- Уповноважений з прав людини;
- Європейський суд з прав людини;
- Інститут верховного комісара ООН з прав людини і справ біженців.
Уповноважений з прав людини, або омбудсмен, — людина, яку обирає Верховна Рада України для збирання інформації про порушення прав людини і сприянтим, чиї права порушені.
Випадки, у яких допустимі обмеження прав людини з боку держави:
- національна безпека;
- економічний добробут країни;
- громадський порядок;
- життя і здоров’я людей;
- громадське здоров’я і моральність.
Визначення понять
Хартія (лат. charta, відгрец. χαρτης;— папір, грамота), — за часів Середньовіччя і Нового часу назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій і актів), у яких було відображено політичні вимоги соціальних верств і класів. У наш час в міжнародному праві хартія — це правовий акт, який не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі будь-яких міжнародних домовленостей.
Білль (англ. bill — рукопис, грамота) — у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроект, який вносять у законодавчий орган.
Білль, прийнятий парламентом, називається актом або статутом (в Англії). За деякими актами назва «білль» зберігалася і після прийняття їх парламентом, наприклад Білль про права (1689). Біллі бувають публічні (public) та приватні (private).
Декларація — офіційний державний документ, що містить основоположні принципи зовнішньої або внутрішньої політики держави, основи діяльності міжнародних організацій.
Конвенція (лат. conventio — договір, угода) — різновид міжнародного договору, у якому прописані норми, що є юридично зобов’язувальним для сторін, які підписали цю конвенцію.
Пакт (від лат. pactum — договір, угода) — одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» (1966) або «Пакт про стабільність і економічне зростання країн Євросоюзу» (1997).
