Написати власне продовження твору “Гусенятко”, яке розповідає про щасливе закінчення оповідання Миколи Вінграновського можна за прикладом нижче.
“Гусенятко” продовження твору
Зима була довгою й виснажливою. Гусак і гусенятко ховалися від морозів у старій рибальській хатинці біля річки. Вода замерзла, їжі ставало все менше, і кожен день був випробуванням. Гусак шукав зерна серед снігу, ловив рибу в ополонках, а гусенятко вчилося бути терплячим і сильним. Часто їх оточували небезпеки: голодні лисиці нишпорили вночі, а в небі кружляли хижі птахи. Але гусак завжди був поруч, зігрівав малюка своїм тілом і охороняв його від усіх загроз.
Нарешті настала довгоочікувана весна. Одного ранку, коли лід на річці розтанув, гусак почув у небі знайомий гомін. Він підняв голову й побачив великий табун гусей, що повертався з далеких країв. Гусенятко здивовано розглядало птахів, не розуміючи, чому його батько такий схвильований. І раптом з табуна вилетіла одна гуска й швидко почала знижуватися. Це була його мама! А за нею поспішали інші гуси – його брати та сестри.
Гуска кунулася обіймати гусенятко, не вірячи, що воно вижило. Брати й сестри з подивом дивилися на нього – за зиму він зміцнів, підріс і вже впевнено тримався на лапках. Гусак стояв поруч, знесилений, але щасливий. Він виконав свою обіцянку – зберіг маля й дочекався весни.
Того дня гусенятко ще й вперше відчуло радість польоту. Після пережитого воно знало: попереду ще багато пригод, але тепер йому нічого не страшно, бо поруч завжди буде його сім’я.
“Гусенятко” закінчення твору
Гусак із гусенятком ледве пережили зиму. Вони ховалися серед очерету, знаходили їжу під снігом і трималися разом, гріючись одне біля одного. Коли прийшла весна, вони побачили в небі знайомий ключ – це повертався їх табун. Мама-гуска з братами та сестрами радісно зустріли їх, і вся сім’я знову була разом.
