“Прометей” Байрон аналіз вірша викладено в цій статті.
Поема “Прометей” Байрон аналіз
Рік написання – 1816
У вірші «Прометей» Байрон звернувся до античної міфології. Його увагу привертає постать давньогрецького титана Прометея. Як і більшість героїв Байрона, Прометей — борець, одинокий герой, що викрав у всесильних богів вогонь для людей. Проте за свої подвиги він не отримує винагороди, а мусить потерпати від страшних мук. Байрон переконаний, що Прометей — герой, який повинен бути прикладом для «людських сердець»:
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Лише подвиги в ім’я людства, твердість душі, гіркі муки, навіть героїчна смерть дають герою право на повагу і пам’ять нащадків.Поезія Байрона, з її пристрасністю, волелюбними ідеями, могутнім протестом проти тиранії, відіграла значну роль у формуванні творчих засад поетів-романтиків.
Водночас характерні риси байронічного героя (втеча від жорстокості буття, поза самотності, світова скорбота, постійний пошук гармонії) притаманні багатьом творам письменників першої половини XIX ст.
Таким чином, у своїй творчості Байрон висвітлив тему відчуження особистості в дисгармонійному світі, відкриту романтиками, з найбільшою повнотою.
Образ байронічного героя, який ладен краще загинути в боротьбі, аніж змиритися і підкоритися гнобленню, мав у період феодальної реакції неабияке значення і набув поширення у світовій літературі.
Вірш “Прометей” Байрон на українській мові
Прометей (Переклад Д. Паламарчука)
Титане! Ув очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що Духа гордому уймає…
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І Доля зла — тиран глухий —
І дух Ненависті, який
Істот собі на втіху творить.
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар.
Та навіть ця найважча з кар
Твоєї долі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовладцева од тебе
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогняне твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти, сини людські — півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї.
Надії й віри не страчає,
Тріумфом виклик зустрічає
І владно смерть перемага!
