“Прощавай, зброє” аналіз (паспорт)

“Прощавай, зброє” аналіз твору

Автор – Хемінгуей

Рік написання – 1929

Жанр – роман

Тема – зображення подій Першої світової війни та історія кохання лейтенанта санітарного загону, Фредеріка Генрі та медсестри Кетрін Барклі.

Ідея – викриття жорстокості та нелюдськості війни.

Автор розкриває проблеми – усвідомлення людиною свого місця у світі.

Сюжет

Американський архітектор Фредерік Генрі вирушає добровольцем до Італії на фронт Першої світової війни. Він служить командиром транспортного відділення санітарної частини у званні лейтенанта. Тут Фредерік знайомиться з англійською медсестрою шпиталю Кетрін Барклі. Вони закохуються. Незабаром після серії поразок союзницьких армій та відступу Фредерік змушений дезертувати, щоб не стати жертвою безглуздих звинувачень італійської польової жандармерії у шпигунстві через свій американський акцент. Разом з Кетрін він тікає до нейтральної Швейцарії, де вони знаходять порятунок від жорстокості світу та безглуздих вбивств. Але щастя виявляється недовгим — Кетрін, яка ще в Італії завагітніла від Фредеріко, помирає під час пологів у швейцарському госпіталі.

Роман «Прощавай, зброю!» багато в чому – автобіографічний. Ернест Хемінгуей, як і його головний герой, служив на італійському фронті, був поранений, лежав у міланському шпиталі та мав стосунки із медсестрою.

“Прощавай, зброє” головні герої та їх характеристика

• Фредерік Генрі — головний герой, американський доброволець
• Кетрін Барклі — медсестра
• Рінальді — італійський військовий лікар
• Медсестра Фергюссон — подруга Кетрін
• Полковий священник — був на фронті з Генрі.

Більшість героїв роману «Прощавай, зброє!» ненавидять війну. Вони б і раді з нею покінчити, але не можуть. На тих, хто тікає з поля бою, чекає або розстріл, або сімейна ганьба. Італійський уряд позбавляє сім’ю солдата, що зганьбився, виборчих прав, суспільної поваги та державного захисту. Будь-хто міг прийти до родичів дезертира в будинок та зробити все, що захоче. Ніхто з солдатів не бажає такої страшної долі для своїх рідних, тому і воює, сподіваючись на загострення хронічних хвороб, отримання невеликих поранень або кінець війни.

Головний герой – офіцер за посадою та розумна людина за вдачею – розуміє і тих, і інших. Чому він, американець, опиняється у гущавині європейської війни, здається, не знає навіть він сам. Проживаючи в Італії, він вирішує, що краще йому стати на бік людей, до яких він звик, ніж повертатися на батьківщину і займатися не значущими справами в підготовчому військовому таборі. На реальному фронті він має справжню справу і почувається живішим. Тут у нього – друзі, дівчата, робота. Але все змінюється, коли Генрі закохується в Кетрін. Як тільки у героя з’являється те, заради чого варто жити, він покидає поле бою, щоб бути з коханою.

На рішення Генрі втекти з передової впливає і його поранення. Підлеглі, що переносять пораненого лейтенанта в госпіталь, постійно кидають його, лякаючись пострілів; в машині, на якій Генрі вивозять з поля бою, на нього капає кров померлого солдата – все це виглядає і безглуздо, і страшно одночасно. Найбільше Генрі вражають міркування хірурга Рінальді, про те, яку медаль дадуть пораненому – бронзову або срібну, як проявлену мужність.

Почуття Кетрін до Генрі мають жертовний характер. Дівчині від чоловіка потрібна лише любов і вірність – все інше її не цікавить. Кетрін легко мириться зі становищем коханки, жінки, яка чекає дитину поза шлюбом, дружиною дезертиру тощо. Вона готова робити все, щоб Генрі був щасливим. Дівчина настільки щаслива з ним, що їй не потрібен навколишній світ. І Генрі її у цьому повністю підтримує. Їм так добре один з одним, що навіть прокидаються і засинають разом.

Коли Кетрін помирає під час складних пологів, роман закінчується. Хемінгуей просто і лаконічно описує останню сцену прощання Генрі з Кетрін, що нагадує герою «статую». Перед смертю дівчина залишається вірною собі: вона не хоче, щоб до неї звали ні лікаря, щоб полегшити тілесний біль, ні священника, щоб полегшити біль духовний, все, чого вона хоче – це Генрі.