Читати “Пригоди Робінзона Кукурузо” скорочено варто, щоб згадати сюжет повісті про пригоди двох друзів.
“Пригоди Робінзона Кукурузо” скорочено читати
Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього в школі, дома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки
Розділ 1 “Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич”
Розповідь у творі ведеться від імені хлопчика Павлуші.
Ми з Іваном ховаємось за клунею в бур’янах від його діда. Справа в тому, що ми рили під свинарником метро, а свиня туди провалилась. Дід ледве витяг Манюню та лаявся на дітей.
Мій найкращий друг – Ява Рень (насправді Іван, то він так себе називав, коли йому було півтора роки). Його батько грає на скрипці, мама була депутатом райради, а дід Салимон (той, що витягував Манюню з ями) завзятий мисливець. На його честь навіть назвали польове озеро. Також у нього була менша сестричка Яришка.
Ява постійно вигадував різні забавки. Одного разу після перегляду закордонного кіно «Тореадор» він придумав перший в історії Васюківки бій биків: “На арені тореадори Іван Рень і Павло Завгородній!”
Але ж потрібно знайти бика. Ми перебрали багато варіантів. Зі свого боку я запропонував взяти на роль бика корову Яви – Контрибуцію. А от він свою корову не хотів чіпати. Ми зчепились і покотилися по траві. Вийшов справжній бик дурнів, а не биків. Зате Ява таки погодився.
Наступного ранку ми вигнали корів, а також взяли червоний килимок та дві шпаги з ліщини. Ява почав вимахувати килимком перед очима корови, проте Контрибуція не звертала уваги. Тоді товариш посмикав її за вухо та вдарив по губі. Через секунду я побачив його високо в небі і рвонув за ним. Ми опинились в ставку, який скоріше був болотом та сиділи там доти, доки Контрибуція не перестала мукати свої коров’ячі прокльони.
Ми з товаришем вже вчились в п’ятому класі, тому на носі були випускні екзамени. Я живу по сусідству з Явою. Він запропонував зробити підводного човна із старої напівзатопленої плоскодонки. Раптом біля старого колодязя щось заскімлило. Виявилось, що хтось кинув туди цуценя. Ми кинулись його рятувати. Ява сів у цеберку, а я його опускав і піднімав. Товариш назвав рудого кудлатого знайду Собакевич.
Розділ 2 “Вермахт!.. Двадцять залізних!..”
Ми взяли Собакевича з собою на урок. І коли він почав гавкати, Галина Сидорівна вигнала нас з класу. Виходячи надвір, я взяв шкільного дзвоника. І заховавшись в бузку, Ява прикріпив дзвіночка Собакену. Оскільки ми не мали мотузки, то використали мій пасок від штанів.
Я з Явою прислухались до голосів, які лунали за стіною сараю, що межував зі школою. Там говорили рибалка Бурмило та шофер Книш, а ми так зацікавлено прислухались і не помітили зникнення цуценяти. Воно втекло та побігло за куркою попід шкільними вікнами. Ми хотіли втекти, але я не міг швидко бігти без паска на штанях. Дзвін переполошив усю школу. Галина Сидорівна сказала, що на завтрашню екскурсію до Києва ми можемо не розраховувати.
Розділ 3
Пригоди в Києві. Наші підозри дедалі зростають. Старшина Паляничко
У шкільному дворі стояла автомашина, яка мала відвезти учнів на екскурсію у Київ. Всі радісно метушились, крім нас з Явою. Вчителька не піддавалась на вмовляння і не дозволила нам їхати. Але ми сховались під машинні стільці. Всі це бачили звичайно, окрім Галини Сидорівни, але їй не сказали.
Коли машина рушила, то виявилось, що лежати під стільцями у кузові не так-то легко. Особливо по вибоїстій дорозі. Коли всі затягнули веселу пісню, то ми з Явою також не стримались і заволали на все горло. Нас ніхто спочатку не чув. А потім всі раптом затихли, крім нас. Так вчителька нас знайшла та назвала шпигунами. Нам було соромно і ми вибачились.
Нарешті приїхали Київ. Ми з другом вирішили шпигувати за Книшем і Бурмилом та зайшли за ними у магазин «Динамо». Дорослі купили ласти для підводного плавання і маску з трубкою та пішли далі в метро. Раптом з репродуктора на всю станцію, залунало: «Учні з села Васюківки, що приїхали на екскурсію до Києва, Рень і Завгородній, вас чекають на виході з станції «Дніпро». На виході нас зустрів старшина Паляничко. І ми подумали, що міліціонер посадить нас в тюрму через те, що ми слідкували за Бурмилом та Книшем. Але виявилось, що нас привезли до Історичного музею, де була Галина Сидорівна з класом. Старшина Паляничко не відходив від нас ні на крок, а коли всі посідали в машину, щоб повертитися, він урочисто віддав честь.
Розділ 4
Тренування на плесі. А чи не шукають вони Папушину рушницю?
Ми з Явою підглядали за Книшем і Бурмилом, який тренувався пірнати у воду. Цікаво, навіщо це їм? Друг думав, що вони шукають рушницю Папуші. У його діда Варави зупиняється багато мисливців, котрі приїздять на відкриття полювання. Серед них був немолодий мисливець Папуша. І він втопив свою рушницю.
Поки ми думали, Бурмило знову пірнув, а Книш сказав, що вже потрібно йти, бо його чекають на аеродромі. Ява і я швидко попливли до берега.
Розділ 5
Кишенькова атомна бомба на транзисторах. Хто такий Фарадейович
Ми знову влипли у пригоду, вирішивши слідкувати за Книшем та заховавшись в кузові його машині. На районному аеродромі льотчик дав йому довгасту коробку. З неї стирчала трубка. Назад Книш їхав дуже повільно і ми з Явою злякались: а раптом в коробці атомна бомба? Вискочивши з машини, ми прослідкували за нею до подвір’я Фарадейовича. Він працював бібліотекарем, але був винахідником, за що отримав прізвисько Едісон Фарадейович. Фарадейович був добрим і дуже любив дітей. Своїх з дружиною Оксаною вони не мали. Останнім часом вона хворіла і винахіднику доводилось через день їздити в район. Тому сьогодні його не було вдома.
Книш заніс посилку до хати, яку хазяїн ніколи не замикав. Ми злякались, що він хоче підірвати будинок, тому кинулись всередину. На столі в коробці був синій термос, а з його кришки стирчала скляна трубочка. Друг вже відкривав кришку, а я закричав «Обережно» і гепнувся на підлогу, розбивши глечик з водою. З термоса витікала якась рідина, тому Ява закрив кришку термоса.
Розділ 6
Виявляється, то глобулус! Космічні мрії Фарадейовича. “Життя — заплутана і складна штука!”
Ми весь день думали про вчинену шкоду і зранку побігли до дому Фарадейовича. Там було багато старшокласників і винахідник виніс термос. Дев’ятикласник Гришка Бардадима дав нам по потилиці, а потім всі вирушили на Високий острів.
Добре, що ми знали про вузенькі протоки серед очеретів, тому прийшли першими. Причаївшись в кущах, помітили мисливську базу Бурмила, якого ще не було на місці. Учні з Фарадейовичем прибули на трьох човнах і винахідник розповів, що термос прибув з Сахаліну. А всередині – водорость глобулус, те, що будуть їсти астронавти. Але рослину потрібно виростити в природних умовах. І хто знає кого будуть пригощати нею майбутні астронавти.
Але ж я і Ява вилили половину вмісту термоса. З криком: «Не лити» ми вибігли з кущів і на вухо прошепотіли Фарадейовичу те, що скоїли. На диво, винахідник не став на нас кричати, а сказав усім, що потрібно спочатку очистити плесо, а потім виливати вміст у воду.
Гришка Бардадим знову тріснув нас по потилиці, але від радощів ми цього навіть не відчули та почали азартно розчищати греблю. Коли все стало чисто винахідник вилив вміст термоса в воду. Після цього випадку мені дійшло: потрібно вчитись і вчитись. А невдовзі вже мав бути і перший екзамен в моєму житті.
Розділ 7
Екзамен. Де Ява? Що з ним?.. Переекзаменовка…
Дивлячись на мої хвилювання перед екзаменом, Ява сказав, що двійку йому точно не поставлять. Адже його мама депутат і зараз вони в командировці в Чехословаччині. А в мене були звичайні батьки, тому страх брав верх.
В день екзамену Ява десь зник. Я оббігав все село, але його не знайшов. І дід Варава його не бачив, бо зранку повів його меншу сестричку в садок. На екзамен я пішов сам. Диктант з української мови писав механічно. Коли учні здавали роботи, то в клас залетів весь у болоті Ява з Собакеном. Галина Сидорівна ледве не впала, почувши, що товариш рибалив у плавнях. Вчителька казала, що тепер йому доведеться складати екзамен як двієчник – восени. Брудний Ява вибіг з класу.
Я нову шукав друга по селу, але марно. Книш жив по сусідству з Явою і клав черепицю на недобудованій хаті, коли проходив дід Варава. Він сказав мисливцю про переекзаменовку та як гепнувся на землю, посковзнувшись.
Яву я побачив тільки ввечері. І він готувався до зустрічі з дідом.
Розділ 8
Що трапилось з Явою. “Не поїду я…”. “Дітей б’ють тільки імперіалісти…”
Зранку я прийшов навідати друга, який сидів на призьбі та різав картоплю з буряками для льохи. Навіть стало трохи соромно за свою четвірку за диктант. Він розповів, що почув в день екзамену, як жінка Книша говорила, що боїться, що його посадять, а їй доведеться носити передачі в тюрму.
Ява з цікавості прослідкував за ним, а Собакен побіг поруч. Книш поплив у бік Високого острова, а друг за ним на гнилій плоскодонці. Собакен витягнув із неї кляпа і вони почали тонути. Церез це він запізнився на екзамен.
Ми разом планували поїхати в табір в Одесу, але дід Варава здав Явину путівку назад. Вже вдома я теж сказав, що не поїду відпочивати. Тато був злий і навіть замахнувся ременякою, але тільки подер путівку.
Розділ 9
У якому Павлуша розказує, як він подружив з Явою
До класу четвертого я з ним не товаришував, бо колись він пхнув мене в калюжу. Мої новенькі штани були всі в багні, а Ганька Гребенючка так з мене сміялась. Я дружив з Антончиком Мацієвським. До одного дня.
У вересневий день ми сиділи та їли кавуни. Поки баштанник дід Салимон пішов по цигарки в магазин, ми об’їдались кавунами так, що боки лопались. Він там точно когось зустріне і буде теревенити до вечора. Чого нам тільки в голову не приходило робити на баштаннику. Стьопа Карафолька, якого ми не любили через те, що він був відмінником, запропонував зробити кавунову піраміду, а мене фараоном. Та раптом Антончик закричав: «Хлопці! Тікай! Дід!”» і всі кинулись врізнобіч. Дід Салимон був сильно злий. Ява пожбурив у нього кавуна, але той зловив. Ми ледве втекли.
З того часу наша дружба з Явою стала міцнішою. Дід Салимон розповів нашим батькам про фараонську піраміду з кавунів, а вони надавали по тому місцю, про яке при дівчатах не говорять.
Розділ 10
Ми – кріпаки. Приїзд Явиних батьків. Пістолети
Оскільки я відмовився їхати в табір, то тато дав мені багато роботи. Тому з Явою ми бачились дуже рідко і говорили через тин. Ява сказав, що став кріпаком.
Якось друг прибіг та сказав, що Книш з дружиною все позакривали та пішли в хату. Через хвилину ми вже вилізли на його паркан. Книш працював водієм, а Книшиха наче була дуже хвора. Хоча кожного дня торгувала на базарі. Вони ніколи нікого не запрошували в гості.
Що ж вони та робили? Ми вилізли на горіха і побачили як Книші сиділи їли торт. Ротяки замазані кремом,а в Книшихи навіть обличчя було замурзане. Пфе, гидка картина. Розчаровані ми пішли додому.
Літо минало і Явині батьки мали ось-ось приїхати. Вони понавозили цілу купу подарунків. Нам з Явою вручили по водному пістолету. Ми почали стріляти водою у все, що бачили: кота, курку, діда Салимона. Хоча нам сказали стріляти по неживих цілях, але ми вирішили, що Стьопа Карафолька, Антончик Мацієвський, Гришка Сало, Вася Деркач підходять під ці цілі. Вже через годину всі були мокрі.
Наступного дня його батьки поїхали звітувати про відрядження в Київ і не встигли дізнатись про переекзаменовку. Пізніше Ява розповів, що Книш і Бурмило подалися в плавні.
Розділ 11
Трагедія в кукурудзі. І хто б, ви думали, нас врятував?..
Слідкуючи за Книшем з Бурмилом ми ховались в полі кукурудзи. Але Книш нас помітив, тому довелося дременути вглиб поля. Коли все вляглось ми вирішили вибиратись. Невідомо скільки ми йшли і скільки пройшли. Ми заблукали, лягли на землю перепочити. Вже хотілось їсти, а дома мабуть накривали стіл на обід. Навіть співання пісень не допомогло відволіктись від їжі. Ми закричали: «Люди! Пождіть! Людоньки! Сюди!». Нас знайшли… Бурмило і Книш. Вони були обоє п’яні та реготали з того, що ми заблудилися в кукурудзі.
Розділ 12
“Не зви мене більше – Ява, зви мене – Кукурузо!”
Коли наступного дня після пригоди я пішов магазин, а там дід Салимон з іншими стали сміятись з мене. Потім ще Ява прийшов попрощатись зі мною: він прочитав «Пригоди Робінзона Крузо» і збирався жити на безлюдному острові у плавнях. Я сказав, що він «Кукурузо».
Ява сказав, що тепер мені самому доведеться стежити за Бурмилом і Книшем, бо через переекзаменовку і пригоду в кукурудзі він не може жити у селі. Так Ява став Робінзоном Кукурузо.
Розділ 13
Шукаємо острів
Нам потрібно було вибрати підходящий безлюдний острів, але жодний не подобався. Довго вибираючи, нарешті вибрали один з галявиною посередині. Поки дід був у магазині, Ява збирав все необхідне: ложку, сіль, хліб, ліхтарик, сокиру.
Розділ 14
Робінзон Кукурузо висаджується на безлюдний острів
Зібравши все необхідне у човен, Кукурузо думав як же його відпроситись у діда. Він почав проситись у сусіднє село до тітки Ганни, де саме гостювала сестра Яришка. Дідо врешті-решт погодився.
Я віддав другу свій складаний ножик і гачки для рибалки. Кукурузо навіть дав назву своєму острову – острів імені Переекзаменовки. Ми попросили один у одного вибачення за все та попрощались.
Розділ 15
Перший день на острові імені Переекзаменовки.
Розділ, розказаний Робінзоном Кукурузо своєму другу і однокласнику Павлуші
Коли Павлуша поплив назад, то на острові стало так тихо. Я хотів наловити риби та мені це не вдавалось. Я з’їв майже половину своїх харчів та заснув на сонці. На цьому мої невдачі не закінчились: я обгорів та загнав скабку під самий ніготь.
Поступово темніло і ставало трішки страшно. Тоді я поліз у курінь, щоб записати свої пригоди. Сон ніяк не йшов. Раптом з очерету виплив човен, у якому хтось стояв. Хто ж може плавати вночі? Я схопився та раптом на когось наштовхнувся. Хтось вхопив мене за плечі, навалився та дряпонув по обличчю…
Розповідь Кукурузо обриваються… Але спочатку потрібно зрозуміти, що сталось тієї ж ночі з Павлушею Завгороднім.
Розділ 16
Павлуша Завгородній знову розказує про те, що він робив у той день і в ту ніч
Приїхавши з острова я вирішив лагодити плоскодонку. Потім я почав сумувати за другом. Повідомивши мамі, що спатиму на сіні, я вийшов… і пішов у плавні.
Пливучи до Яви, раптово замітив під самим берегом велику сіру постать і мені стало страшно. Підпливши з іншого боку до острова, я став прокрадатись до Кукурузо. Витягнувши руки вперед та наштовхнувшись на щось, миттю полетів на землю. Раптом відчув, що руками дряпнув по чомусь м’якому. Я кинувся тікати: вскочив у човен і щосили погріб назад. Не переодягаючись, мокрим заліз під ковдру та заснув.
Розділ 17
“Сьогодні вночі…” Таємниця от-от розплутається
Зранку поплив до Кукурузо. Він мене радісно зустрів і розповів, що з ним сталось. Друг показав мені подряпину та синець на ребрах. Так це ж ми бились вночі один з одним. Під час розмови ми побачили, що на плесо у човні плив Книш. Застрибнувши до плоскодонки, попливли слідом за ним.
Книш поплив на Високий острів, де стояв його курінь. Там Бурмило з Книшем розмовляли про те, що вночі потрібно ставити ятери на рибу та зробити одне діло. Он воно що! Ми кинулись до острова Переекзаменовки. Виявляється, то вночі Бурмило ятери ставив. Але що за справи у Книша вночі на Високому острові?
Я згадав, що Книшиха торгує на базарі якимись водоростями. Вона кричить, що там багато вітамінів і з них потрібно заварювати цілющий чай. Так може Книш зазіхнув на глобулус? Раптом зазвучала пісня.
Розділ 18
Несподівані Ігор, Валька та інші
Ми залізли на дерево і дивились як до острова Переекзаменовки пристали човни з піонерами та вожатим. В компанії було кілька васюківських юннатів. Коли якась дівчинка потягла із куреня Кукурузо рушницю ми не витримали та злізли з дерева.
Київські юннати нас оточили, а ту дівчинку звали Валька. Вони приїхали подивитись на глобулус. А завтра має прибути професор Дудка і кореспондент з газети. Штурман човна – Сашко, почав варити обід, а дівчата йому допомагали.
Один з хлопців – Ігор, показав нам приймач. А Валька почала настроювати приймач та знайшла мелодію, дивлячись на плесо та сказавши «Лебедине озеро». Кукурузо сказав, що озеро називається Качине, а не Лебедине. А Валька зареготала, бо вона ж мала на увазі мелодію, а не озеро. Кукурузо почервонів і якось дивно на неї дивився. Найшов на кого дивитись, навіть Гребенючка краща.
Потім ми куштували юшку – вона була дуже смачною, та співати пісні. Коли всі купались, ми вирішили показати хто такі васюківські хлопці і як потрібно стрибати в воду. Кукурузо видерся на дерево та як шубовсне в воду. Я теж хотів, але зачепився трусами за сучок та порвав резинку. Дівчатка запропонували зашити, але я відмовився і поліз у курінь зашивати сам. Там я знайшов зошит з вправами – Кукурузо готувався до переекзаменовки.
На острів приплив Гришка Бардадим. Фарадейович прислав його запросити київських гостей в гості. Гришка обізвав нас босяками, але за нас заступилась Валька та Ігор. Зрештою всі сказали, що ми не босяки, а нормальні.
Валька залишила Кукурузові свою адресу. Коли всі попливли, ми лягли і почали мріяти про такий приймач, як в Ігоря. Ось і я зібрався плисти додому, коли друг попросив привезти йому скиглика – всохлого пряника, що продавався у сільмазі.
Розділ 19
У сні і наяву
Вчора я активно допомагав мамі й вона відпустила мене до Кукурузо на ніч. Я так заморився, що заснув в обід. Мені наснились всі, і навіть Гребенючка. Прокинувшись, я вийшов на вулицю та зустрів Гребенючку. Вона запитала, чому я не приходжу грати в волейбол і чому сумний. Мені захотілось про все розповісти,а натомість допоміг набрати води з криниці. Мама не тільки відпустила мене на ніч, а ще дала повно харчів з собою.
Розділ 20
“Руки вгору!”
Коли Кукурузо радісно доїв скиглила, то ми попливли на Високий острів. Планувалось кричати «Руки вгору!» та ловити злочинців. Просидівши в кущах, ми запримітили човен і Кукурузо з рушницею в руках крикнув: «Руки вгору!». Коли постать запитала«Га?», ми зніяковіли – то був дід Варава.
Коли вдома він побачив, що немає Явиної рушниці, то все зрозумів. Навіть до тітки Ганни ходив у пошуках онука. Раптом дід принишк, бо виплив ще один човен. З нього виліз Книш з залізним ломом, відром та друшляком в руках.
Він почав щось збирати друшляком, коли дід вийшов з кущів. Книш почав пояснювати, що дружина послала його красти глобулос. Тоді ми з Явою розповіли, що знаємо про акваланг і навіть більше. Тоді Книш зізнався – він шукав у плавнях спирт, який колись тут залишили німці. Дід Варава тихо сказав: «А той спирт партизани ще у сорок третьому виловили. Для госпіталю. Було б старожилів спитать, перед тим як у воду лізти».
Розділ Останній
Так викриттям Книша закінчились пригоди Робінзона Кукурузо на безлюдному острові. Наступного дня приїхали кореспондент газети та професор Дудка. Фарадейович особисто подякував нам за врятування глобулусу.
Потім провели товариський суд на Книшем, де ми з Явою були головними свідками. Навіть Гришка Бардадим похвалив нас…
Літо промайнуло і знову почалась школа. Книші виїхали на Харківщину, а Бурмило кинув пити. Ява успішно склав переекзаменовку і ми перешли до шостого класу. Ми разом готувались до цього екзамену. Я навіть ходив з ним разом. Диктант, до речі, я написав гірше за друга. Він тримав у книзі «Робінзон Крузо» адресу Вальки.
Під час уроку нам закортіло спробувати механічний пристрій для розстібування ґудзиків. Раптом не витримала пружинка і вдарила Стьопу Карафольку, що сидів перед нами. Ми почули сердитий голос Галини Сидорівни: «Завгородній і Рень, вийдіть з класу!».
