«Радість» Олена Теліга аналіз

«Радість» Олена Теліга аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби допоможуть підготувати літературний паспорт твору.

«Радість» Олена Теліга аналіз (паспорт)

Автор – Олена Теліга

Рік написання – 1929

Збірка: «О краю мій»

Жанр: вірш

Рід літератури: лірика

Вид лірики: громадянська (патріотична)

Тема: зображення ліричної героїні, яка передає радість усім навколо

Ідея: прагнення героїні донести до читачів радість, оптимізм у будь-якій ситуації

Заклик бути життєлюбом та оптимістом є головною думкою твору О.Теліги “Радість”. Радість спинити не можна, бо «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли»

Художні засоби вірша “Радість”

• епітети “безжурний  вітрогон-xлопчина”, “між  людьми  похмурими”
• порівняння “як безжурний віт­рогон хлопчина”; “хлопчина  рветься,  як  метелиця,”
• метафора “радість тулиться”, “хлопчина рветься”, “поле стелиться”, “Козачка  вдаряю  попід  мурами”
• анафора – “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”.
• риторичний оклик – “хлопчина не дає спокою!”
• інверсія – переходжу обережно вулицю.

Композиція: вірш складається з трьох строф

Вид строфи: катрен (чотиривірш)

Віршований розмір: тристопний анапест

Римування: кільцеве (АББА)

Настрій – життєрадісний, оптимістичний

У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”. Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

В образі кого чи чого поетеса О.Теліга у творі “Радість” змальовує радість? Вітрогона-хлопчини
У творі “Радість” О.Теліги слово “козачок” вжито у значенні веселого танцю.

“РАДІСТЬ” ОЛЕНА ТЕЛІГА

Ой, не знаю, що то за причина —
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться,
Як безжурний вітрогон-хлопчина.

До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця,
Ніби поле перед нами стелиться,
Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,
Пролітаю між людьми похмурими,
Козачка1 вдаряю попід мурами
Бо хлопчина не дає спокою!

Якщо Ви можете доповнити аналіз вірша “Радість”, лишайте інформацію в коментарях)

Вірш «Радість» аудіо