“Різдво на хуторі” скорочено – Галина Пагутяк

Галина Пагутяк “Різдво на хуторі” скорочено читати варто, щоб згадати різдвяну історію про зустріч з казковими героями.

“Різдво на хуторі” скорочено

На тихому, віддаленому хуторі живуть Дід і Баба. Вони не мають ані телевізора, ані інтернету, але точно знають, коли приходить Різдво, бо напередодні на небі з’являється яскрава Різдвяна Зірка. Хутір стоїть далеко від села, але в Катрусиної крамниці вони завжди можуть дізнатися новини. Влітку й восени туди ходить переважно Баба, а взимку — Дід із вірним песиком Дунаєм.

Господарство на хуторі чимале: корівка Параня, кіт Мурчик, пес Дунай, кілька курей і вулики. Вечорами, коли стає нудно, Баба читає Дідові українські народні казки. Хоч Дід і вміє читати, проте найбільше любить слухати бабин голос. Його улюблена казка — про Летючий Корабель. Дідові часом навіть сниться, що він пролітає над їхнім садом. На казковому кораблі часто стоїть малий хлопчик із білими кучериками та махає Діду рукою.

За день до Різдва Баба посилає Діда до крамниці по цукерки для колядників. Сільські діти люблять заходити до них, адже господарі можуть навчити старовинних колядок.

Дорогою до магазину дід згадує, що колись сніги були значно більші. А тим часом Дунай, бігаючи попереду, читає сліди на снігу. Він помічає слід лиса, зайця, воронячі лапки… і раптом — маленький босий слід людської ноги. Це насторожує пса, але Дід поспішає до магазину, тому пес швидко наздоганяє його.

У крамниці Катруся радо вітає їх, пригощає пса шматочком ковбаски й навіть дарує Дідові теплу плетену булку. Дід приносить їй сушені грушки й мед та просить передати дітям, щоб завтра приходили колядувати, бо торік їх було мало. Катруся зітхає: у селі залишилось зовсім мало дітей, школу, мабуть, скоро закриють, але обіцяє передати новину й каже, що у них найкраща коляда.

Дорогою назад Дунай знову знаходить босі сліди й, побігши вперед, приводить Діда до старої дупластої верби. Там у дуплі вони знаходять маленького хлопчика — босого, в легкій сорочці й штанцях. Дід одразу згадує свій нічний сон про Летючий корабель і думає, що дитина, мабуть, «випала» саме звідти.

Принісши хлопчика додому, Дід із Бабою загортають його в теплий кожух, кладуть під перину, дають узвару. Навіть кіт Мурчик лізе під ковдру, щоб допомогти зігріти малого. Хлопчик виглядає розгубленим, наче вперше бачить сільську хату і її прості речі. Баба придивляється до його одягу — сорочка в нього немов шовкова, зовсім не селянська.

Поки хлопчик спить, у хаті кипить робота: Баба й Дід печуть пампухи з маком та вишнями, розливають по мисках холодець, Дід іде до сіней по дідуха, пес зручно влаштовується під столом у свіжій соломі. Усе готується до Святої вечері — часу, коли в Україні ніхто не має бути голодним чи самотнім, бо так велить давня традиція.

Хлопчик-знайда прокинувся, коли дід почав шарудіти дідухом, а баба діставала з окропу вареники. У хаті пахло узваром і грибами. Дід прямо запитав хлопця, звідки він прийшов — із Калинівки чи Дуброви. Малий таємниче відповів, що дід і сам це знає. На ім’я ж він називається «як коли», мовляв, як його назвуть, так і буде. Дід вирішив дати йому ім’я Гриць — так звали його покійного батька.

Після цього всі сіли до Святої вечері. Помолилися, а баба запросила ангелів та архангелів до столу — так велить звичай. Нагодовані кіт і пес солодко мружилися, поки господарі й знайда спокійно вечеряли. Пізніше, засинаючи, хлопчик чув, як дід з бабою стиха колядують при свічці, а у вікні сяє Різдвяна зоря.

Наступного ранку, після сніданку, у вікно постукали. До хати зайшло семеро кремезних дядьків у козацькому вбранні з шаблями. Привітавшись святковим «Христос рождається!», вони сказали, що прийшли по «свого ангелика», який нібито хотів подивитися, як люди святкують Різдво, і тому його на деякий час відпустили з неба. Але тепер їм без нього не можна.

Дід і баба запросили гостей поснідати. Старшого козака звали Стрілець, а його товаришів: Підзирайло, Скорохід, Обпивайло, Об’їдайло, Слухайло і Дровоніс. Дід розповів, що знає про них про них з казки. Баба спочатку не повірила словам діда, та поглянувши у вікно, вона побачила справжній летючий корабель із срібними щоглами, білими шовковими вітрилами й сяючою Вифлеємською зіркою на верхівці.

Після частування козаки зібралися йти. Хлопчик запитав, чи можна йому повернутися на Різдво ще раз. Баба пригорнула його й сказала, що чекає і на Великдень — навчить його писанки писати. Стрілець спитав, чи мають господарі якісь побажання. Дід жартома відповів, що хотів би політати над хутором. Козаки підсадили його на корабель, і дід на кораблі двічі облетів хутір.

Після польоту Дровоніс поцікавився, де діти діда й баби. Дід із болем зізнався, що їхній син зник на війні — вже два роки немає від нього звістки. Козаки запропонували допомогли з пошуками і попросили показати, як він виглядав. Баба принесла фото їхнього Гриця. Стрілець пообіцяв, що вони зроблять все, щоб знайти їх сина. Після цього вони попрощались, їх корабель злетів і невдовзі зник у зимовому небі, адже до хутора уже йшли справжні колядники.

Дід сказав бабі, що головне, щоб вона вірила: їхнього сина знайдуть. Вони стояли коло хати й дивилися, як дорогою до їх хати наближається гурт дітей з Різдвяною Зіркою.

© Гнатюк Юлія
03.12.2025
Копіювання контенту без дозволу та зазначення автора — заборонені.