“Сапієнси” скорочено – Володимир Арєнєв

Володимир Арєнєв “Сапієнси” скорочено читати повість про майбутнє людства, про те, якими можуть стати люди в результаті науково-технологічного прогресу. 

“Сапієнси” скорочено

Частина І. Хлопець із залізним серцем

Розділ перший. Питання життя і смерті

Київ, 2178 рік. Звичайний школяр Мишко Неборак квапиться додому після уроків. Він навіть скасував похід на виставку марсіянських хижих орхідей, про який домовився з подругою Алісою Шелдон. Мишко хотів зупинити повуча – робота, схожого на суміш павука та оси. Хлопець одягнув реактивний наплічник і побіг на дах школи, при цьому телефонуючи постійно батькові та той не відповідав. Стоячи на даху Мишко побачив як з вікна учительської уже вистрибували в різні боки повучі, кожен з яких мав доставити неприємну звістку своїм адресатам. Повучів запрограмував директор, після руйнування оранжереї.

 Мишко швидко активував реактивний наплічник і стрибнув із даху. Наплічник працював із перебоями після недавньої поломки, але це не зупинило хлопця. Його метою було випередити повуча, адже якщо робот знайде батька, на нього можуть чекати серйозні неприємності, включаючи втрату роботи або навіть небезпеку для життя.

Розділ другий. Як падають коти

Мишко летів вздовж траси, яка була позначена маячками. Ці маячки школярі назвали сничами, ними вони грали в поттербол. Воротами були верхівки дерев, але щоб пограти треба було відволікти увагу “Сауронового Ока” – робоняні, яка стежила, щоб ніхто не порушував правила школи. Щоб пограти доводилося обирати одного вартового серед учнів, аби той відволікав Сауронове Око. Мишко згадує, що саме через останню гру директор відправив повуча до його батьків.

Того дня Мишко Неборак разом із товаришами розпочав черговий матч. На варту поставили новенького, про якого ніхто нічого не знав. Він мав відволікати Сауронове око. У розпалі гри, коли рахунок був “1:1”, Мишко вирішив самостійно забити вирішальний гол. Коли Мишко зібрався виконати вирішальний кидок, то зіткнувся з новеньким, який залишив свій пост та з гравцем противника Фесюком. Усі троє полетіли вниз на величезній швидкості.  Завдяки “розумним” наплічникам, які викинули гумопіну, хлопці залишилися неушкодженими. Проте гумопіна, що огорнула хлопців зруйнувала шкільну оранжерею (потрощивши скло, екзотичні рослини та обладнання). Коли куля з гумопіни розсипалася, хлопці побачили, що новачок досі тримає в руках снич, а це означало, що їхня команда перемогла. Однак радість була недовгою — за порушення правил і знищення шкільного майна їх відвели до директора.

Директор школи Анатолій Георгійович виніс хлопцям догану за: незаконне вилучення маячка, перевищення швидкості, перешкоди роботі робоняні та найголовніше падіння з небезпечної висоти. Догани мали доставити до батьків повучі.

Розділ третій. Хейлунцзянське молоко та останній тур Елвіса

Мишко мчав вздовж траси і періодично вмикав клаксон, який гарчав як ягуар, аби йому дали дорогу. Час від часу з клаксона лунала реклама молока корів, що мають ген української сірої породи.

Мишко просканував місцевість і помітив двох повучів, які переслідували його. Повучі були добре пристосовані для міської навігації: могли пересуватися під водою, стрибати через магістралі й прикріплюватися до транспорту. Вони завжди досягали мети. Це дратувало Мишка, адже будь-яке порушення автоматично фіксувалося й каралося. А як їх спинити він не знав.

Поки хлопець випереджував повучів, але все могло змінитися в будь-яку хвилину. Раптом Мишко почув як засурмили слони і рекламу, яка повідомляла про останнє світове турне Елвіса Преслі. Коли Мишко озирнувся, то побачив, що його наздоганяв новенький, Сашко Ненарок. Однокласник під’єднався до фродика Мишка і повідомив, що повучі вже близько і скоро будуть у нього у квартирі. Та не цього боявся Мишко, а того, що вони потраплять на роботу до тата, куди заходити було заборонено. 

Розділ четвертий. Людина, яка носить носовичок

Дорогою Сашко Ненарок розповів Мишку, що мав дві мами, дідуся-некроманта та металеве серце. Мишко співчував новенькому, бо хоча його мама і працювала на Марсі та все одно його постійно контролювала, а у Сашка їх було аж дві. Дорогою Ненарок розповів Мишкові ще кілька своїх сімейних таємниць. Розповів, що 7 років тому його мама взяла участь в невдалому експерименті, після якого з’явилася “мама-ІІ” — штучний клон його біологічної матері, а його батько після цього зник. Його дитинство пройшло серед лабораторій Інституту планетарної археології, де він вивчав техніку і слухав розмови вчених. Після загадкового зникнення батька мами вирушили на його пошуки. Відтоді Сашко живе з дідусем, який літав на давні кладовища та викопував домовини.

Хлопці перелітали Дніпро. Мишко думав лише про повучів. Сашко запевнив, що повучі їх не випередять, бо не можуть порушувати правила руху і рухаються точно за прописаним маршрутом. Він знав це, бо під час гри закрив камери роботоняні носовичком, підʼєднався до її системи і вивчив принципи роботи. Мишко сподівався, що Сашко допоможе перепрограмувати повуча до того, як той знайде його батька.

Розмову хлопців перебив плюскіт, а потім розпачливий крик.

Розділ п’ятий. Загроза людському життю

На березі Дніпра під вербами хлопці побачили рибалку, який змотував вудку і кричав. Трохи далі лежало перекинуте відро, а в траві викручувались щуки. Поряд з відром стояв мокрий, обліплений водоростями повуч, одна щука впилася йому в ногу. Повуч же стояв непорушно і дівчачим голосом повторював: «Перешкода при виконанні…Прошу негайно припинити. Інакше буде вжито відповідних заходів». Звісно, щука його не відпускала, тому повуч  вистрелив в рибину. Рибалка, у відчаї, хотів викинути іншого повуча у воду, але натомість робот випустив гумопіну, яка знерухомила чоловіка.

Після цього два повучі помчали далі. Мишко і Сашко розуміли, що до їх будинків лишилось пару кварталів. У них уже було дуже мало часу аби зупинити повуча, що направлявся до Мишкового батька. Сашко раптово приземлився перед повучами і наказав припинити рух, оскільки є загроза людському життю. Мишко підтвердив його слова, уточнюючи, що загроза є навіть для двох життів. Повучі зупинилися і, дівчачими голосами попередили, що у разі дезінформації повідомлять про їх дії у координаційний центр.

Розділ шостий. Рокірування в Імператорській Скарбниці

Ненарок каже повучам, що загроза пов’язана з «Рокіруванням в Імператорській Скарбниці». Він розповідає, що під час експедиції на Марсі сім років тому під час дослідження Престолів Спокою стався сплеск енергії, який призвів до зникнення Антона Ненарока, його батька. У хлопця були докази, що він був ще живий. Як виявилося у фродик Антона Ненарока, було встановлено програму, яка відстежувала його стан, вся інформація передавалася на базу. Його треба було знайти, оскільки його стан погіршився.  Сашко жалівся, що за стільки років ніхто не знайшов його. Він проводив власне розслідування і шукав батька. Хлопець просив не передавати догану дідусеві, бо це значно б уповільнило його розслідування.

Мишко теж почав розповідати повучам про свої проблеми. Він сказав, що його батько працює над секретним проєктом, він розробляє перший двомісний теликом (тобто телепортаційний куб) в закритому павільйоні № 18 Голосіївського експоцентру. Хлопець сказав, що це герметична закрита лабораторія, куди ніхто не може заходити…

Поки Мишко говорив, Ненарок під’єднав до повучів свого фродика і вивів їх з ладу.  Однак згодом з’ясовується, що вони нейтралізували повучів, які прямували до батьків їх однокласників. Тепер перехопити повучів, які прямували до них додому було майже неможливо.  Мишко вирішує, що єдиний шанс випередити повуча – це дзвінок татові на роботу. Ненарок допомагає зламати блокування зв’язку, і Мишко, попри всі ризики, зв’язується з татом, який перебуває в зоні надсекретного об’єкта.

Хлопець розповів батькові про події у школі, про те, що він з другом знешкодив повучів… Тим часом Ненарокові хтось телефонував, і Мишко помітив, що його товариш почервонів від сорому….

Після розмови з батьком Мишко подумав, що їх пригоди закінчилися, але це був лише початок.

Частина ІІ. Таємниці «стріляного горобця»

Розділ перший. Адміралів автограф

Одного дня до школи завітав легендарний адмірал Сергій Оксеник. Мишко, який був великим шанувальником космонавта, тому засмутився, що не взяв із собою фігурки чи книги для автографа. Сам Оксеник виявився невисоким сивим чоловіком, який носив старомодні окуляри.

Тато Мишка та дідусь Сашка заборонили їм користуватися наплічниками та пошуковиком, який називали Грибниця.  Неборак думав про історії новенького, але через заборону не міг перевірити у пошуковику чи правду йому сказав  Ненарок про серце та дві мами.

Адмірал оголосив, що проводить перший в історії набір до Школи зореплавства. Багато учнів зацікавились пропозицією, але не Мишко. Він мріяв про біологічні проєкти, а не космос.

Розділ другий. Сірі шкільні будні

Мишко та інші першокурсники прибули до Школи зореплавства. Спочатку Мишко радів можливості знову користуватися Грибницею та своїм наплічником. Проте навчання в Школі зореплавства було складним. Підготовка включала: спортивні ігри в умовах невагомості, медичну підготовку, картографію, майстрування, вирощування їжі, а також розвиток командної роботи.  Мишко намагався адаптуватися до нового середовища, знайомився з однокурсниками, зокрема з іноземними учнями, завдяки перекладачам-фродикам. Проте з Алісою він майже не спілкувався, вони рідко були в одній команді. Паралельно він шукав інформацію про родину Сашка Ненарока.

Сашко Ненарок же весь час присвячував навчанню, більшість часу проводив у бібліотеці, шукаючи щось про події 7-річної давнини.

Під час одного з уроків з адміралом Мишко зрозумів, що історія про клонування аж надто задіває Ненарока. Сашко заявив Оксенику, що несправедливо позбавляти клони і імпів прав, адже вони створені не з власної волі. Його відповідь справила сильне враження на клас і самого адмірала.

Мишко розумів почуття Сашка, адже для його друга це був останній шанс зрозуміти таємницю зникнення батька.

Розділ третій. Прямуй за габонською гадюкою

Мишко відправився у стару віртуальну бібліотеку Школи зореплавства, щоб знайти інформацію про загадкову подію — “Рокірування в Імператорській Скарбниці,” що трапилася на Марсі сім років тому.

Для пошуку інформації в бібліотеці використовується оригінальна система: ключові слова вводяться через дотик до “змій” — віртуальних провідників. Мишко знаходить Ненарока, який працює з трьома різними виданнями підручників з історії. Ненарок ділиться своєю історією: коли йому було п’ять років, його батько зник під час експедиції на Марс. Усі згадки про цю подію стерті з баз даних. Сашко має лише спогади, деякі уривки інформації та амулет, що сканував життєві показники його батька. Амулет підтверджує, що батько ще живий, але його стан критичний.

Мишка вражає розповідь друга і він пропонує йому свою допомогу. Вони думають про те, як знайти більше інформації, бо у Грибниці не було жодної інформації. Мишко запропонував звернутися за допомогою до адмірала, але Сашко йому не довіряв.

Раптом у бібліотеці з’явився адмірал, який запитав у хлопців чи не треба їм допомога. Сашко боявся, що Мишко розповість про пошуки його батька. На щастя, Мишко вирішив не розповідати справжню причину їх візиту до бібліотеки. Він попросив адмірала пояснити чому в одному з підручників було вказано, що інопланетяни несуть загрозу, а в іншому про них писали, як про друзів. Адмірал пообіцяв все пояснити і призначив хлопцям зустріч у Колодязі Спогадів.

Розділ четвертий. Колодязь Спогадів

У Колодязі Спогадів, де панував холод і темрява, адмірал Оксеник пояснював юнакам Ненароку та Мишкові суворі закони Всесвіту. Він розповів, що життя виникає лише за сприятливих умов і потребує енергії для розвитку. Юнаки погодилися, згадавши уроки на симуляторі еволюції.

Адмірал розповідав хлопцям історії про Всесвіт, які вони знали. Про те, що вчені ще 64 роки не знаходили жодних ознак життя в Сонячній системі, окрім води на Марсі й макромолекул на Енцеладі. Та все змінилося завдяки старшокласнику Олесю Чурюмову, який винайшов пристрій для телепортації, і людство змогло відкрити Вирій — інший простір, через який були можливі миттєві переміщення.

Проте перший контакт із розумним життям був несподіваним і небезпечним: у 14-му році через Вирій на Землю прилетіли люстерники. Ці інопланетяни були схожі на людей, тому на Землі їх вважали братами по розуму, довіряли їм, але вони почали агресивну експансію, захопивши Місяць, Антарктиду й Австралію. Людство, роз’єднане конфліктами, ледь вистояло, але поступово об’єдналося, залучилося підтримкою інших видів, які на початку конфлікту займали вичікувальну позицію.

Розділ п’ятий. Стрибок без двигуна

Учні виконували перший навчальний політ та стрибок у Вирій. Для ускладнення вони уявляли, що лівий двигун корабля під назвою «Стріляного горобця» вийшов з ладу. Капітаном був Ненарок, він роздавав команди іншим учням і сильно нервував.

Звісно на борту були справжні члени команди та вчителі, що були готові втрутитися у разі небезпеки. Перед стрибком учні проводили складні обчислення, щоб уникнути траєкторних похибок. У Вирії, загадковому просторі, навіть незначне відхилення могло привести до катастрофи. Коли всі обчислення були проведені і всі системи корабля активовані капітан Ненарок віддав наказ стрибати у Вирій. Це був перший стрибок Мишка, він очікував, що побачить минуле. Але в синьо-фіолетовому сяйві він бачив дивні обриси майбутнього.

Розділ шостий. Жнива та врожай

Клас крокував по корпусу «Стріляного горобця», їх розбили на кілька команд, щоб чимшвидше очистити корабель від небезпечних паростків зоряниці, яка могла завадити подальшому рухові корабля. Зоряницею називали рослини, які виростали на кораблі під час руху в Вирії. Їх потрібно було зрізати лазерними мачете.

Мишко, рубав зоряницю і намагався зв’язатися із Алісою, щоб уточнити дані про кількість вдсіків. Дівчина була ображена, що вони довго не спілкувалися, тому неохоче з ним говорила. А коли до них у розмову втрутився Ненарок і попросив підійти до нього, то взагалі вимкнула свій фродик.   Мишко пішов до сектору, у якому працював Сашко. Товариш показав, що знайшов серед заростей зоряниці люк, якого не було на схемах корабля.

Хлопці обговорювали загадкову зміну кількості відсіків на кораблі: замість 205, їх стало 208. Усі електронні документи та записи показували, що така кількість була “завжди”, але Мишко і Ненарок пам’ятали, що коли вчили схему корабля, то кількість відсіків дорівнювала 205.

Ненарок запропонував відкрити люк і перевірити звідки взялися додаткові відсіки, не повідомляючи про це старших. Разом друзі залізли у додаткові відсіки, щоб розкрити таємницю “Стріляного горобця”.

Розділ сьомий. Кутасті літери

Мишко і Сашко досліджують незвичайний коридор на космічному кораблі, який виводить їх у величезну залу, заставлену дивними контейнерами. У контейнерах вони знаходять різноманітні загадкові предмети, включаючи уламки посуду, екзоскелети, скляні мечі, дерев’яний револьвер і навіть голову іншопланетної істоти з трьома очима.

Написи на контейнерах невідомою мовою наштовхують їх на думку, що все це може бути частиною складного іспиту. Але це було не так.  Друзі далі йшли коридором, де було безліч кубів із незрозумілими написами. 

Хлопці вирішують повернутися у свій сектор для прибирання, щоб встигнути зрізати зоряницю. Та коли вони вилізли з люка, то побачили, що усі рослини уже хтось зрізав. Їм допомогла Аліса Шелдон, коли зрозуміла, що хлопці щось задумали.  Тепер вони змушені були розповісти їй правду.

Розділ восьмий. Попелюшки і торги

Троє друзів вирішують розробити план дій. Їх пізнє повернення не залишилось поза увагою, оскільки вони пізно прибрали зоряницю маневреність корабля постраждала і уявний ворог наздогнав їх і завдав нового удару, внаслідок чого був пошкоджений кухонний комбайн. Пан Воллгейм відзначив Шелдон, адже вона повернулась на допомогу друзям і врешті стала капітаном. Між друзями виникли непорозуміння і тепер кожен працював окремо. Врешті Ненарок заговорив до Аліси і припустив, що невідомі відсіки це лише наступне завдання, тому хлопці вирішують досліджувати їх далі. Коли хлопці поверталися до кімнат, на фродик Мишка прийшло повідомлення від адмірала, який писав що чекає його в кабінеті.  Водночас через динаміки оголошують, що до корабля наближається космічний апарат класу “Колібрі”, і всіх членів екіпажу викликають на капітанський місток.  

Розділ дев’ятий. Надсекретна інформація

Мишко зайшовши у кабінет Оксеника, побачив, що той вивчає інформацію на голоекранах. Адмірал запитав Мишка чи не бачив він на кораблі чогось дивного. Та Мишко не знав чи може довіряти вчителю, тому нічого не розповів про відсіки.

Тоді Сергій Семенович показав запис, де Мишко розповідав повучам про секретний винахід свого батька — двомісний телепортер. Адмірал запитав, чи усвідомлює хлопець, наскільки конфіденційною є ця інформація. Мишко розгубився, адже він лише хотів зупинити повучів і не думав, що цю інформацію хтось колись почує. Адмірал наголосив, що важливо ретельно берегти таємниці, і побачивши розуміння в очах хлопця повідомив, що скоро він побачить свою маму, яка летіла з Марсу на кораблі «Колібрі». Мамин відліт.з Марсу міг свідчити про те, що проектування двомісного телепорта були успішні.

Мишко заспокоївся, бо весь час думав, що їх чекає зіткнення з інопланетянами. Та адмірал запевнив, що всі інопланетяни залишили межі Сонячної системи і потрапити назад не можуть без сонячної візи.

Мишко залишив кабінет і зв’язався з Ненароком, щоб обговорити подальші дії. Він не дзвонив Шелдон, бо знав, що подруга була зайнята капітанськими обов’язками.  Мишко зустрівся з Ненароком у Колодязі Спогадів. Ненарок розповів, що корабель “Стріляний горобець” може мати чужопланетне походження. Він показує симуляцію Великої сонячної війни, під час якої земляни воювали на чужих кораблях, захоплених або наданих іншими розумними видами. Ненарок припускає, що “Стріляний горобець” належав люстерникам, а написи у відсіках корабля виконані їхнім секретним алфавітом.

Ненарок вважає, що на борту корабля може бути люстерник, який ховається серед людей уже пів століття. Він може планувати захоплення корабля, використовуючи його як інструмент для втечі та шантажу. Ситуацію ускладнює те, що до них прямує інший корабель, на борту якого знаходиться мама Мишка. Це викликає у Ненарока підозри, що це може бути частиною ворожого плану.

Мишко спочатку відкидає підозри Ненарока, вважаючи їх параноєю, але зрештою погоджується допомогти викрити люстерника і запобігти захопленню корабля. Вони розуміють, що мають менше доби часу, щоб викрити люстерника.

Частина ІІІ. Видове різноманіття

Розділ перший. Крокодил у бібліотеці.

Мишко та Сашко знову підʼєдналися до бібліотеки, щоб знайти інформацію про люстерників чи «новітню історію». Тільки цього разу бібліютека виглядала дивно. Освітлення стало тьмяним, шафи збилися докупи, а зустрічав їх крокодил, а не змії, як всі попередні рази. Окрім крокодила тут багато інших звірів з різних континентів. Хлопці  розділилися, бо часу на пошуки були мало. Трохи зайшовши углиб бібліотеки, Мишко знайшов відділ з книгами про «Іншопланетян». Однак інформації про те як виявити люстерника не було. Він знав, що люстерник міг перетворюватися на будь-яку істоту свого розміру. Виникало питання як відрізнити люстерника від людини? Звісно міг допомогти аналіз тканин, але вони ж не могли взяти аналіз у всіх учнів та вчителів. Часу на це не було. Згодом тварин у бібліотеці все більшало і Мишко вирішив повернувся до своєї кімнати. Отямившись він почув голос адмірала в динаміках внутрішнього зв’язку, щоб він терміново піднявся на капітанський місток для зв’язку з коралем “Колібрі”.

Розділ другий. Рятівна брехня

Мишко розмовляв з мамою Мирославою Степанівною через голографічний зв’язок. Мама запитувала його про самопочуття, навчання, харчування. Мишко, намагаючись бути чемним, відповідав коротко, бо їх розмову чули і вчителі і учні.

У їх розмову втрутився адмірал і запевнив маму, що Мишко є зразковим кадетом. Після цього адмірал попросив усіх вийти і Мишко поговорив з мамою наодинці. Він не знав як попросити маму не стикуватися з їх кораблем, тож коли мама сказала, що у них не буде часу на зустріч, Мишко із полегшенням зітхнув.

Адмірал несподівано повернувся до командного містка і звернувся до капітана корабля Мирослави Степанівни з проханням про стикування, він заявив, що їх корабель потребує допомоги.

Після цього адмірал наказав вимкнути всі віртуальні капсули на кораблі та здати шоломи. Це рішення було зумовлене підозрою, що хвороба одного з членів екіпажу, пана Воллгейма, може бути початком епідемії, і є підозра, що заразився він в Грибниці.

Рішення адмірала викликало багато питань. Аліса Шелдон поцікавилася, як саме заборона на капсули пов’язана із хворобою. Адмірал пояснив, що пан Воллгейм користувався Грибницею перед тим, як захворів. Учасники експедиції мали швидко здати шоломи, а адмірал повідомив, що всі мають пройти медогляд, щоб контролювати ситуацію.

Мишка, однак, непокоїли деякі незрозумілі деталі. Зокрема, він звернув увагу, що заборона стосується лише їхніх капсул, тоді як учительські, ймовірно, залишаться увімкненими.  Несподівано Мишко згадав про Ненарока, який не з’являвся на містку.  Неборак поспішив до кімнати друга.

Розділ третій. Ненарокова колиска

У каюті Сашка Мишко побачив Алісу Шелдон, Верджила Фінлея, Октавію Батлер та Ігора Росоховатського. Вони дивилися на Сашка, який лежав у колисці, підключеній до локальної Грибниці. Аліса пояснила, що Ненарок, можливо, заразився в одному із секретних відсіків корабля. Імовірно, інфекція передалася через його фродик до Грибниці, звідки інфікувала пана Воллгейма.

Дівчина вже перевірила медблок і не знайшла там Воллгейма, хоча за правилами його мали туди перевести. Батлер наполягала, що потрібно повідомити адмірала, інакше існує ризик, що колиску Ненарока відключать, не давши йому можливості повернутися в реальний світ.

Мишко розповів друзям про свої підозри, щодо того, що на борту їх корабля був люстерник  і відрізнити його від сапієнса неможливо. Якщо Сашка не випускають, значить він знайшов щось важливе про люстерників і пана Воллгейма теж, бо він приєднався до грибниці. Також він розповідає іншим, про те, що корабель “Стріляний горобець” раніше належав люстерникам, що на кораблі є три таємні відсіки. Мишко вважає, що Ненарок знайшов потрібну інформацію про люстерників у бібліотеці, тому його там і заблокували.

Друзі підозрюють, що люстерником є адмірал, оскільки іншопланетянин не міг бути підлітком через свої розміри. Адмірал був найстаршим на кораблі, що робило його головним підозрюваним. Та й саме він організував стиковку з іншим кораблем, «Зухвалий колібрі», незважаючи на загрозу поширення епідемії. Аліса згадала напис у Грибниці: “Знайди вихід з бібліотеки. Врятуй мене”.

Аліса за планами корабля виявляє, що таємна бібліотека розташована у прихованому відсіку UE-80. Це справжня бібліотека зі старими книжками і світильниками. Проте часу було зовсім мало: адмірал збирається відключити колиски від живлення, що поставить під загрозу життя Ненарока.

Учні розділилися: Верджил і Мишко вирушили до бібліотеки, а решта поспішили на місток, щоб завадити адміралу відключити струм у колисках.

Розділ четвертий. Там, де стріляють і гарчать

Мишко і Верджил знайшли вхід до бібліотеки, що розташовувалася в потаємному відсіку корабля “Горобець”. За першими дверима виявилися ще одні, які вели до великого напівтемного приміщення, наповненого рядам книжкових шаф, що тягнулися вгору та вдалечінь.  У процесі дослідження бібліотеки Верджил знайшов “рятівну валізку” (РВ-шку), де були скафандри, вогнегасники й линва, а також колиску, яку, судячи з усього, використовували для підключення до Грибниці. Верджил зауважив, що капсула тепла, з дивним запахом і залишками хутра.

Раптом друзі почули гарчання ягуара та звуки пострілів. Це насторожило хлопців, адже зброю застосовували лише в критичних ситуаціях. Розглядаючи таблички на шафах, вони помітили написи, зроблені люстерницьким алфавітом — це підтвердило, що Ненарок мав рацію в своїх здогадах.

Мишко вирішив використати час у бібліотеці для пошуку книг про люстерників.  Просуваючись углиб бібліотеки, друзі помітили, як приміщення змінюється: підлога була всіяна сухим листям, траплялися напівзогнилі колоди, а полиці обростали ліанами, мохом і папороттю. У розділі “Іншопланетяни” Мишко знайшов дві книжки: “Люстерники: чи варто боятися?” та “Моє життя серед люстерників”.

Несподівано одна з “колод” перетворилася на величезного крокодила, щелепи якого, на щастя, були міцно зв’язані,  Мишко відмітив, що його погляд був дуже розумний, як у людини.

Розділ п’ятий. Засвоєння нового матеріалу

Друзі пробиралися через хащі в бібліотеці і їм все більше траплялось зв’язаних та приспаних тварин. Особливу увагу привернули двоє трубкозубів, які, хоч і зв’язані, дивилися на хлопців розумними, майже людськими поглядами. Бібліотека все більше нагадувала звіринець. Хлопці не розуміли, як це місце залишалося в таємниці багато років поспіль. Друзі дісталися до стіни, затягнутої ліанами, за якими вони побачили вузькі двері, на яких була вирізьблена маска дивної істоти. На дверях був цифровий замок і отвір для ідентифікатора.

Поки хлопці роздумували як відкрити двері, в них за спиною обізвався хриплий голос бібліотекаря, сивобородого дідка із ціпком. Він сказав, що бачив Ненарока, і передав від нього попередження: бути обережними та знайти вихід. Мишко помітив, що дідок рухається дивно: одна його нога видавала металевий звук, інша — ні. Виявилось, що замість однієї ноги у нього був деревяний протез.

Коли Верджил рушив до старого, із бокового проходу з’явився адмірал Оксеник у скафандрі із нейропаралізатором. Він наказав Верджилу зупинитися, а червона крапка від прицілу засвітилася у нього на чолі. Адмірал назвав дідка люстерником, але той, у свою чергу, звинуватив адмірала у тому ж. Мишко розумів, що хтось із них бреше.

Адмірал пояснював учням, що нещодавно зрозумів, у чому справа: потаємний відсік не може існувати в їхньому просторі. А коли люди переходять у Вирій, він тут зʼявляється, і люстерник використав це, щоб підключитися до Грибниці, заразити її та захопити Ненарока й Воллгейма.

Раптом із проходу вибігли два трубкозуби. Один з них збив Верджила на підлогу, адмірал встиг знешкодити його, але другий підбіг до дідка. Старий несподівано широко роззявив рота й почав ковтати трубкозуба. Це шокувало хлопців, але адмірал пояснив, що трубкозуб — це “аватара” люстерника, частина його, яка зберігає свідомість і може діяти автономно. Люстерник поїдає свої аватари, щоб відновити свою цілісність.

Адмірал намагався знешкодити всі аватари в бібліотеці, але не встиг через втручання хлопців. Він зв’язав дідка, який уже наполовину поглинув трубкозуба. Раптом перед ними з’явилася горила — ще одна аватара люстерника. Вона наказала розв’язати дідка і забрала нейропаралізатор адмірала.

Розділ шостий. Жодних ускладнень

Люстерник зв’язав адмірала і хлопців, вимагаючи від пані Мерріл передати управління кораблем. Він наказав екіпажу покинути корабель у рятувальному човнику,  обіцяючи, що через пів дня “Колібрі” їх забере. Люстерник запевнив, що відпустив Ненарока та Воллгейма, але доля заручників залежатиме від виконання його умов. Пані Мерріл, хвилюючись за адмірала, зрештою погодилась на умови люстерника.

Водночас Люстерник проявляє хитрість: обіцяє відпустити першим Фінлея, а Мишка — тільки після передачі ключа до системи управління кораблем.

Адмірал бере ситуацію під свій контроль, вдаючи, що співпрацює з Люстерником. Він допомагає хлопцям підготуватися до виконання завдань: Верджилу доручено бігти до шлюзу з скафандром, але без реактивного наплічника, а Мишкові — адмірал наказує взяти наплічник і термос із “кавою” (дихальною сумішшю). Мишко не знав точно навіщо йому ці речі, але  здогадався, що адмірал задумав перехитрити Люстерника.

Фінлей першим вирушає до шлюзу, і за наказом адмірала швидко покидає відсік, одягнувши єдиний скафандр. Коли Люстерник розуміє, що хлопець покинув відсік без дозволу, то вимагає його повернення. Натомість Оксеник запевняє, що вони з Мишком дотримаються умов договору: хлопець вирушить до виходу, а адмірал допоможе люстернику знайти вихід з бібліотеки.

Люстерника це не влаштовувало. Він навів на адмірала зброю і наказав заручникам іти до серця “Горобця”. Через динаміки пролунало повідомлення про від’єднання відсіку UE-80 від корабля. У цей момент Мишко потай увімкнув наплічника і піднявся в повітря, ухиляючись від пострілів люстерника. Адмірал Оксеник кинув непритомного трубкозуба в люстерника, щоб відволікти його. Мишко хотів повернутися за адміралом, але наплічник ледве працював і адмірал наказав йому тікати. Мишко помчав геть. Хлопець хотів звʼязатися через фродик з адміралом, але нічого не виходило.  Раптово фродик самостійно перестрибнув на іншу частоту і Мишко почув голос Сашка Ненарока, який повідомив, що втік із медблоку й спробує врятувати їх.

Розділ сьомий. Зворотний відлік

Ненарок попередив Мишка і Фінлея, що відсік із бібліотекою від’єднається через три хвилини. Адмірал запустив процедуру від’єднання перед тим, як увійти до бібліотеки. Мишко дістався до виходу. Ненарок також пояснив йому, що колиска використовувалася горилою для підключення до Грибниці, що пояснювало наявність шерсті в ній. Водночас Сашко попереджає, що горила — це частина люстерника, і вона перебуває десь поряд із Мишком.

Верджил щодуху поспішав до шлюзу, бо наплічник залишився у Мишка. Проте шлюз був закритий і затулений шафами. І горили він теж досі не помітив. Верджил розумів, що потрібно чекати завершення від’єднання відсіку, адже тільки тоді він зможе врятувати Мишка. Тим часом Мишко мав вдягти скафандр, відволікти горилу, щоб Верджил відкрив двері та вибрався.

Хоча Ненарок давав чіткі поради, обладнання хлопців було старим і ненадійним. Раптом з’явилася горила, і відсік остаточно від’єднався від корабля. Штучна гравітація зникла. Мишко через шлюз спитав у Фінлея, чи знайшов той замок. Фінлей відповів, що відсік вже летить геть, а він тримається лише завдяки магнітним підборам чобіт. Замок не відкривався і не реагував на команди, оскільки відсік був від’єднаний від корабельної системи.

Фінлей згадав про аварійну червону кнопку, яку потрібно було знайти. Мишко долетів до аварійної шафи, де знаходився старий жовтий скафандр. Проте для того, щоб одягнути його, хлопцю знадобилося б не менше десяти хвилин. Тим часом горила уже наближалася до нього.

Розділ восьмий. Перегони в невагомості

Мишко діяв рішуче й швидко, немов став старшим і досвідченішим.Він використовував усі знання та навички, здобуті в Школі зореплавства. Мишко накинув один із пасків наплічника на голову горили та наказав фродику увімкнути двигуни. Наплічник рвонув уперед, тягнучи горилу за собою. Верджил у цей час чекав команди, щоб відкривати двері. Мишко попросив почекати поки він одягне скафандр. Хлопцю вдалося досить швидко його одягнути в умовах невагомості та активувати. Після цього Мишко пристібнувся до рятівної шафи, щоб не вилетіти у Вирій, та наказав Верджилу відкрити двері. З першої спроби відкрити двері не вдалося. У цей час розлючена горила уже наближалася до Мишка.  На щастя, з другої спроби двері відчинились і горилу потоком повітря викинуло назовні.

Неборак вирішив повернутися в бібліотеку та допомогти адміралові. Він хотів сказати це Фінлею, але той не відповідав. Мишко зрозумів, що мабуть друг знепритомнів від удару дверима. Він знав, що має швидко дістатися до нього та надати першу допомогу, а потім уже допомагати адміралові. Діставшись до дверей Мишко побачив, що в отворі, тримаючись одною рукою за край, висіла горила… чи радше те, що колись нею було. Вона перетворилася на моторошну істоту, яка почала розпадатися на різні живі створіння. Але навіть цей страхітливий вигляд не зупинив Мишка.

У цей час книги, рослини, тварини з бібліотеки почало витягувати у космос. На Мишка летів величезний крокодил, шафи з книгами. Хлопцю вдалося вивернутися, але крокодил пошкодив його скафандр та термос із кавою (балон з киснем). На щастя, скафандр мав живицю, яка закрила пошкодження, але термос із кавою не відновився.

Крокодила та горилу затягнуло у вир, і шлях звільнився. Розуміючи, що без кисню у нього мало часу, Мишко сміливо попрямував до виходу, щоб допомогти Верджилу.

Розділ дев’ятий. Кавалерія на горизонті

Мишко вилетів з відсіку корабля у Вирій. Поверхня відсіку нагадувала морське дно: її густо вкривала зоряниця, а між нею повзали різні істоти – на яких розпався люстерник, щоб вижити.

Виявилося, що Верджил, нехтуючи правилами безпеки, не закріпився линвою і міг загинути, якби не випадковий дріт, що зачепив його ногу. Мишко почув голос, який називає себе Кавалерією — це інтелектуальна система (імп) скафандра Верджила.  Кавалерія, розповів, що це він прив’язав Верджила до відсіку, коли той знепритомнів. Мишко намагався зв’язатися з командою “Стріляного горобця”, але сигнал не доходив через велику відстань.

Мишко повернувся до рятувального відсіку, узяв наплічник із двигунами, який можна було використати для пересування, і причепив його до спини. Він підхопив непритомного Верджила, відштовхнувся і вирушив у бік корабля. Проте запас кисню швидко вичерпувався, а двигуни могли працювати лише пару годин. До “Горобця” ж летіти потрібно було шість.

Розуміючи, що шансів на порятунок обмаль, Мишко записав послання для рідних: мами, тата, бабусь, дідусів, однокласників і друзів. Хлопець попросив імпу Кавалерію ввести його в анабіоз, аби вистачило кисню дістатися до корабля.Також імпа мав повідомити екіпаж “Горобця” про те, що на відсіку залишилося безліч створінь люстерника, які потрібно знищити. Крім того Мишко попросив повідомити, що дві важливі книги про люстерників він сховав у своєму скафандрі. Після цього Мишко почав втрачати свідомість, а коли прокидався то почув голос Сашка.

Розділ десятий. Велике прибирання

Хлопців підібрав човник. Тепер Сашко, Мишко з однокласниками відправилися до відсіку UE-80, щоб прибрати всі аватари люстерника. Аліса залишалася на кораблі як капітан і стежила за станом Фінлея. Мишко хотів ще й спробувати знайти тіло адмірала, який врятував їх усіх, хоча й розумів, що Сашко не схвалить цієї ідеї, бо так і не вірив Оксенику.

Дорогою до відсіку UE-80 Сашко розповідає, що пані Мерріл не виконувала усі накази люстерница. Командуюча відправила дітей на човник, а сама вимкнула двигуни корабля і котигорошкові вежі, щоб корабель не наздогнав човник і не захопив дітей. Щоб допомогти Мишкові у бібліотеці Сашко порушив безліч правил і тепер їх могли відрахувати зі школи.

Діставшись до відсіку UE-80  учні ловлять аватарів люстерника у сітки, заштовхуючи їх туди швабрами (бо торкатися аватара не можна було). Мишко бачить, що кожна зловлена аватара з’їдає попередню, стаючи більшою та небезпечнішою. Він занепокоєний, чи вистачить часу зібрати всіх істот і покинути відсік, перш ніж він автоматично самознищиться. Та й крім того навіщо, їх збирати, якщо від вибуху усі аватари б самі загинули. Але Сашко каже, що вони збирають аватарів, щоб мати докази нападу люстерника на людей.

Операція триває, і герої працюють злагоджено, але пані Мерріл наказує їм повернутися, щоб не постраждати від вибуху. Учні вирішують швидко завершити операцію по очищенню відсіку. А Мишко наважується поговорити з Сашком про пошуки тіла адмірала. До вибуху було мало часу, але Мишко відправляється всередину відсіку, щоб знайти тіло того, хто їх врятував. Він увімкнув канал, яким користувався адмірал, але нічого не почув. Кавалерія відстежив сигнал адмірала, але діставшись туди Мишко знайшов лише сріблястий чохол для окулярів, який належав адміралу. До вибуху лишилось кілька хвилин, тому Кавалерія забрав управління скафандром і вивів Мишка до човна, на якому уже зібралися усі учні. Вони швидко рушили вперед, бо до вибуху лишились лічені секунди. Перед вибухом Мишку здалося, що він побачив біля відсіку знайому постать, схожу на адмірала.

Сашко вправно керував човном, але уникнути зіткнення з уламками їм не вдалося. Мишка було поранено в плече.  Кавалерія, намагаючись допомогти, помилився з дозуванням знеболювального і хлопець втратив свідомість. Іще один уламок влучив у сани і вони далі уже не рухалися…  На щастя, вони змогли повідомити пані Мерріл про аварію.

Епілог. Винятки та виключення

Після стількох пригод Мишко очікував, що його викличуть для офіційного відрахування на капітанський місток. Проте цього не сталося.  Коли джури снідали, коли до них зайшли вчителі й повідомили, що вони не інфіковані люстерником і можуть бути відправлені на Землю. Фінлей запитав про причини звинувачень, і Аліса Шелдон взяла провину на себе, заявивши, що приймала всі рішення як капітан. Інші джури також почали брати відповідальність, відстоюючи один одного. Мишко брав відповідальність на себе.

Та пані Мерріл повідомила, що хоч вони порушили правила, але виганяти їх зі школи ніхто не буде. Учні отримали вибір: повернутися на Землю або залишитися на кораблі. Та й до Марса залишалося уже не багато.

Мишка вчителька відправили у каюту. Там на нього чекала сердита мама. Вона наполягала на його поверненні на Землю. Проте Мишко відстоював своє право лишитися на кораблі і полетіти на Марс. Мама пишалася його сміливістю, тому зрештою погодилася. Але попросила, щоб він більше не шукав пригод та неприємностей.

Незабаром екіпаж зібрався на капітанському містку, щоб тренуватися у роз’єднанні кораблів. “Зухвалий колібрі” відлетів, а “Стріляний горобець” прокладав маршрут до Марса. Раптом “Колібрі” повідомив про наближення невідомого об’єкта, що нагадував перелесника або вогняного змія. Вчителі були розгублені, екіпажі обох кораблів готувалися до аварійного стрибка.

Мишко спостерігав як корабель мами, який був попереду, ледве встиг стрибнути до зіткнення з невідомим обʼєктом. Мишко хвилювався за матір, але зрозумів, що її корабель встиг урятуватися. Екіпаж “Горобця” поспіхом готувався до стрибка. Перед стрибком його охопило передчуття, що замість Марса вони можуть потрапити в чорний порожній космос.  І уже коли всі бачили невідому істоту перед собою, їх корабель здійснив стрибок.

Автор – Гнатюк Юлія

Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!