Наталка Малетич «Щоденник Ельфа» скорочено читати варто, щод згадати багато цікавих історій із життя підлітків.
«Щоденник Ельфа» скорочено
Книга – це збірка оповідань про історії з життя різних підлітків.
Свято першого снігу
На останньому шостому уроці класна керівничка Марта Іванівна дала учням контрольну з математики. Всі діти з 6-Б були засмучені, адже за вікном випав перший сніг і вони не могли дочекатись, щоб позмагатись з 6-А у сніжки. Коли урок нарешті закінчився, всі вибігли у двір школи і почали будувати фортецю. А учні 6-А вже будували свою. Невдовзі почалось змагання, за правилами якого, якщо в когось попадали тричі, то він вибував з гри. Командиром 6-Б був Влад, він наказав дівчатам ліпити сніжки, а вони вже цілили у противника. Він гадав, що це їм надасть перевагу над «ашками». Коли Христя, головна героїня твору, ліпила сніжки для хлопців, хтось поцілив сніжком їй прямо в обличчя. Від удару її окуляри розбилися, і скло порізало щоку. Діти з 6-Б обступили Христю і почали допомагати їй. Цим скористались учні 6-А і виграли гру, а коли дізнались, що сталось, теж підійшли до Христі. Дмитрик з 6-А сказав, що це він поцілив у дівчинку і запропонував провести її додому і вибачитись перед її батьками за розбиті окуляри.
Вдома мама Христі обробила рану перекисом водню і заклеїла поріз. Дмитрик запропонував віддати свої гроші зі скарбнички, та мама подякували за пропозицію і відмовилась. Хлопчик пробув у дівчинки до вечора, поки мама не відправила її у магазин по молоко. А ввечері прийшов тато, і разом з мамою вирішили замінити дівчинці окуляри на лінзи. Христя давно вже хотіла лінзи, тому дуже зраділа. Після вечері тато, мама, Христя і її молодша сестра Улянка пішли у парк ліпити велетенського сніговика і кататись на санчатах. А потім вони всі попадали на сніг і робили снігових ангелів, розмахуючи руками. Це було справжнісіньке свято першого снігу!
Наступного ранку, Дмитрик чекав на Христю під підʼїздом. Побачивши хлопця, тато пожартував, що залицяльник вже очікує її, і Христя не доївши, вибігла з дому. Дмитрик запитав, чи її не сварили за окуляри і забрав собі наплічник дівчинки. Згодом до них приєдналась найкраща подруга Христі Ліза, яка почала з них кепкувати і запропонувала понести і її наплічник. Та Дмитрик відповів Лізі, щоб та знайшла собі іншого Санчо Панса. Така відповідь сподобалась Христі, вона зрозуміла, що Дмитро читав «Дон Кіхота». Дмитрик розповів, що він любить читати і в нього вже є власна бібліотека, а ще запропонував приходити до нього по книжки.
Першим уроком була українська мова, і ще до уроку Лізка почала розпитувати Христю про Дмитрика і чи той їй подобається. Христя вважала, що вона в окулярах схожа на почвару, і нікому не може подобатись. Тому відповіла Лізі, що вони просто друзі.
А після уроків Дмитрик вже чекав на неї біля школи і знов запропонував провести її додому. Вже коли вони прощались, хлопчик сказав, що він не хотів розбити їй окуляри, але хотів у неї поцілити, щоб вона звернула на нього увагу. Після цього зізнання він швидко попрощався і рвонув до свого підʼїзду. Свято першого снігу тривало далі…
Ярмарок Хенд Мейд
У школі мав пройти ярмарок для дітей і дорослих з хенд мейд виробів, а на отримані кошти хотіли провести новорічний карнавал для семикласників. Класна керівничка Ганна Павлівна, яка викладали живопис у своєму 7-В класі, попросила учнів заздалегідь принести свої вироби, щоб вони всім класом їх оцінили і вибрали 3-х переможців. Весь клас як ніколи раніше чекав на урок, так як всім хотілось похвалитись тим, що вони зробили власними руками. Першим показав свій витвір Павло, це була картина з вітрильником на морі. Класові дуже сподобалася картина і всі гучно зааплодували і оцінили її у 100 грн. Наступною була Марта з ажурними сніжинками, які діти оцінили у 10 гривень кожна. Далі була Інна з кумедним сніговичком за 20 гривень.
Наступною вийшла Валерія з листівкою у стилі квілінг з зображенням ялинки з кульками. У головної героїні Зоряни аж мову відняло, адже це була її листівка. Вона сказала всьому класу, що це її листівка. Зоряна згадала, що на згадку зробила декілька фото своєї листівки і показала їх вчительці. Валерія розплакалась і сказала, що насправді знайшла її, а не крала і вибігла з класу. Листівку Зоряни однокласники оцінили у 25 гривень і продовжили оглядати інші роботи.
Вже після уроків Валерія написала Зоряні СМСку, що вона справді не крала листівку, на що та відповіла, що не треба тоді було казати, що вона її. Коли Валерія пішла з класу, інші учні залишились, щоб обговорити, як швидко продати свої роботи на ярмарку і ще вирішили організувати Валерії бойкот і не розмовляти з нею, поки вона не вибачиться перед Зоряною.
Коли закінчувався третій день ярмарку, то на стенді 7-В залишилось непроданими лише кілька робіт, серед яких була листівка Зоряни. Дівчинка дуже хвилювалась, що її роботу ніхто не хоче, але нарешті її купила вродлива студентка з приємним голосом. Цією студенткою виявилась старша сестра Валерії, яка віддала листівку своїй сестрі. Хоча Валерія досі не вибачилась перед Зоряною, але учні вирішили припинити бойкот, адже тепер листівка дійсно стала її. А Павло ще й додав, «якщо витвори мистецтва крадуть, значить вони мають вартість! А якщо купують — то відомо яку». Так як 7-В першим розпродав свої роботи на ярмарку, то королевою і королем балу мав стати хтось з їх класу.
Карнавал
Оскільки ніхто з хлопців не хотів бути королем, то вирішили, що ним стане Павло. Він був заводіякою, веселим та винахідливим. А от королевою потайки мріяла стати кожна з 12 дівчат у класі. Тож Павло запропонував тягнути жереб. На 11 папірцях він написав «проста смертна придворна дама», а на 12-му «королева балу — особа неземна і недоторкана». Королеву балу витягла Валерія, деякі з дівчат почали казати, що це не чесно після її вчинку, але хлопці підтримали її, сказавши, що то було давно і що Зоряна її вже простила, з чим Зоряна неохоче, але погодилась.
Всі дівчата і хлопці готувались до карнавалу: підбирали, шили, орендували та купляли костюми. За задумом всі мали прийти у масках, щоб їх неможливо було впізнати. Цього дня Зоряну мама підвезла на авто, хоча вони і жили поряд зі школою. Коли вона зайшла у актову залу, то не могла нікого впізнати, тому пішла до короля і королеви, які були без масок. Згодом вона впізнала свою найкращу подружку Інну. А далі розпочались конкурси, які підготувала Валерія. Кавалери мали впізнати даму, а потім дама кавалера, і якщо у них виходило, то вони знімали маски і ставали парою, щоб танцювати вальс. Учні почали шукати якісь зачіпки щоб вгадати один одного, кого за нечещеними черевиками, кого за хрустом пальців на руках чи довжиною волосся. А Зоряну впізнали по вухах, тоді і вона здогадалась, що її кавалер у костюмі Шрека — це Остап. Вона з ним протанцювала цілий бал. Вони навіть перемогли у танцювальному конкурсі, отримавши диск «Океану Ельзи». Після балу Остап провів Зоряну додому, і на останок пригорнув її до себе.
Велосипед
Вконтакте
Валя, на прохання своєї подружки Ніни малює її портрет. Але Ніна весь час крутиться, чухає носа і розмовляє. Це дуже дратує Валю, вона думає про те, щоб домалювати непосидючій моделі ріжки чи вуха, як у слона. Але не робить цього – бо Ніна її подруга. Ніна починає вже в котрий раз питати у Валі, чому та досі не зареєструвалась у Вконтакті, адже вже всі там. Але Валя відповіла, що ніколи цього не зробить, бо в неї немає часу на це. В неї художня школа, музика, хор, англійська мова і басейн. Ніна не розуміє доводів подруги і продовжує вмовляти її зареєструватись. Починається урок світової літератури, під час якого Ніна щось малює і не слухає розповідь про Тесея і нитку Аріадни, за що вчителька Надія Несторівна присоромила її. А потім Надія Несторівна провела тест з міфології, який Валя швидко виконала, а потім допомогла і Ніні з її варіантом.
Після уроку Валя запитала у Ніни, що та малювала на уроці. І Ніна показала Валі і всьому класові карикатуру на неї зі спицями у руках. Всі почали сміятись з Валі, і та вибігла з класу і зі сльозами пішла додому. Сьогодні Валя перший раз в житті прогуляла два уроки, а потім ще й на тренування з плавання не пішла, бо там мала бути і Ніна. Після уроків Ніна надіслала Валі смс, написавши, що у неї немає почуття гумору, а потім ще й зайшла до неї після басейну, щоб перепросити. Але Валя не хотіла її бачити. Вона замкнулась у своїй кімнаті, а двері ще й кріслом підперла. Згодом заплакана Валя розповіла все мамі, казала, що не хоче пробачати Ніні. Мама ж запитала Валю чи хоче вона ще мати подругу Ніну і пішла готувати вечерю. Валя почала розмірковувати над словами мами. Вони з Ніною з першого класу були найкращими подругами і досі ще не сварились. Завтра у Ніни буде день народження, а Валя з пересердя розплела майже готовий «светрик» на горнятко, що купила на подарунок. Подумавши ще трохи і згадавши моменти, в яких Ніна поводила себе як справжня подруга, Валя заспокоїлась і знову сплела «светрика» на горнятко. Мама похвалила доньку і сказала, що рада, що нитка Аріадни підказала їй вихід з лабіринту гніву.
Наступного дня дівчата помирились і Ніні настільки сподобався подарунок подруги, що вона показала його всьому класу. «Светрик» всім дуже сподобався і однокласники розпитували Валю, як їй вдалося зробити таке диво.
Хочу сестру
Одного разу Діана разом з однокласниками поїхали виступати в інтернат з ансамблем танцю. Діана вальсувала у розкішно-сріблястій сукні, що пошила її мама. Вже після танцю вона познайомилась з дівчинкою з інтернату Оксаною. Вони швидко потоваришували і навіть помінялись одягом, так як сукня дуже сподобалась Оксані. Діана навчала її вальсу, а потім пообіцяла приїхати до неї в гості. Вже дома дівчинка вирішила, що хоче собі сестру і саме таку як Оксана. 1 січня Діана виконала свою обіцянку і приїхала до Оксана в інтернат. Вона привітала її зі святами і подарувала блокнот і ручку «пиши-стирай». Оксана була дуже рада, але засмутилась, адже в неї не було подарунка для Діани. Але Діана запропонувала замість подарунка навчити її кататись на міні-лижах, що вони і зробили. Діана зазначила, що на ковзанах кататись легше і пообіцяла ще приїхати в гості. На Різдво Діана разом з батьками поїхали до бабусі, де дівчинка сказала, що хоче сестру таку як Оксана. Батьки були спантеличені, але пообіцяли поїхати в інтернат і познайомитись з Оксаною.
Перебуваючи у селі, Діана брала участь у вертепі, це було щось неймовірне і вона мріяла поділитись цими враженнями з Оксаною. А коли вона повернулась додому стомлена і щаслива, мама повідомила їй, що забрати до себе в сімʼю Оксану, це величезна відповідальність і кожен з них це має розуміти. Діана погодилась зачекати. А вже 31 серпня Діана разом з Оксаною сиділи на новому двоповерховому ліжку у їх вже спільній кімнаті і обговорювали як вони завтра підуть до школи. Дівчата були щасливі і не могли заснути, а ще Діана думала про те, як завтра 1 вересня вона подарує на день народження своїй сестрі подарунок.
Сестра
На превеликий жаль для Діани і Оксани, але класна керівничка посадила їх окремо, щоб вони не розмовляли під час уроків. А посадили Пилипишин Оксану, тепер це стало її нове прізвище, поряд з іншою новенькою Юлею. Юля весь час діставала Оксану питаннями про інтернат, де її батьки і, що її можуть повернути назад, якщо та набридне чи не слухатиме Діаниних батьків. За Оксану вступився Орест, що сидів перед ними, і Юля від неї відчепилась. А вже після уроку вона пішла до своєї нової сестри.
Ботанік
На стадіоні старшокласник поставив підніжку хлопцю. Через що той впав і виронив мобільний і загубив окуляри в снігу. Поки хлопець шукав окуляри, старшокласник забрав його новенький айфон і почав обзивати того ботаніком. А коли хлопець знайшов свої окуляри і попросив віддати телефон, то старшокласник сказав, що віддасть тільки тоді, коли хлопець купить йому цигарки «ЛМ» у кіоску. Коли ж хлопець купив цигарки і віддав їх, то старшокласник замість того щоб виконати обіцянку вдарив хлопця під дих і висунув нову умову. Тепер він мав закурити з ним, щоб той віддав телефон. Більше хлопець не міг терпіти, тому він вкусив кривдника за палець, вдарив у колінну чашечку, підібрав свого телефона і поки той оговтувався, побіг до школи.
Мені тринадцятий минало
Андрію мало в неділю виповнитись 13 років, а тут ще й задали вірш Шевченка «Мені тринадцятий минало» вивчити, а він ніяк не ліз в голову, адже думки були зайняті іншим. Батьки збирались як завжди святкувати вдома разом з рідними. Але Андрій відчував себе вже дорослим, та і друг Віталік радив святкувати лише з друзями у піцерії. Врешті він наважився попросити маму дозволу святкувати день народження окремо. Мама відповіла, що це свято і для них, тому вони будуть святкувати його вдома.
А тато, на подив Андрія, погодився на окреме святкування дня народження і дав сину 400 гривень. Наступного дня в школі Андрію пощастило, вчителька не викликала його до дошки розповідати вірш Шевченка, якого він не зміг вивчити через думки про своє свято. В школі він запросив Віталіка з Юлею, Юру з Олесею та Оленку на день народження в піцерію. Оленка дуже здивувалась, що Андрій вирішив святкувати не з рідними, а в піцерії, де буде повно чужих людей. Вона сказала, що так би не вчинила. Нарешті настало день народження Андрія. Батьки подарували йому новий планшет, джинси, кілька футболок і «Фізику майбутнього» Мічіо Кайку. Андрій допоміг батькам накрити на стіл вдома, й пішов до друзів. Спершу він зайшов до Оленки, яка подарувала власну картину з зображенням сімʼї Андрія на фоні Львова. Вона дуже гарно малювала і подарунок сподобався Андрію.
Коли Андрій з Оленкою підійшли до піцерії, то Андрія там очікував сюрприз. Віталік ще сам запросив на день народження однокласників Костю з Лізою, які у подарунок принесли йому декілька пляшок пива. У піцерії хлопці вирішили випити пиво, Андрій відмовився, так як розпивати власні напої було заборонено. Але хлопці не зважали на заборону і почали його пити. Замовлених чотирьох піц не вистачило, тому Андрію довелось ще замовляти піци, коктейлі, чіпси. Коли ж друзі почали поводити себе надто гучно і неадекватно, Андрій вирішив закінчити святкування. Тоді всі пішли додому, залишивши Андрія і Оленку. Коли офіціантка принесла чек на оплату, то виявилось, що у Андрія не вистачає коштів на оплату рахунку. Оленка запропонувала йому свої 50 гривень, але і цього не вистачало. Подзвонити батькам не дозволяла совість, тому імениннику довелось іти на кухню і мити посуд. Оленка пішла разом з ним і вони удвох мили посуд до закриття піцерії. А потім пішли додому, де біля підʼїзду хресний Андрія запустив феєрверк і хлопець вперше легенько цьомкнув Оленку в губи. Вже вдома мама поцікавилась як вони погуляли, а потім попросила помити посуд. І він пішов мити, що ж йому ще залишалось? Йому тринадцятий минало…
Мій друг – маніяк
Шерлок Холмс і доктор Ватсон-с
Одного сніжного дня Сашко разом зі своїм найкращим другом Ваською взяли великі сині «тарілки» і йшли кататися з гірки в парку. Дорогою вони почули нявкіт кота з квартири пані Стефи, що мешкала на другому поверсі у їхньому будинку. Вже на дворі Сашко запропонував погратись у детективів, він буде Шерлок Холмсом, а його друг доктором Ватсоном. Але Васько не читав детективів, тому знав лише назву магазину Ватсонс. Це розсмішило Сашка. Хлопець розповів, що вони як детективи мають знайти і викрити якось злочинця чи убивцю. Як приклад він почав «читати» сліди на снігу. І сказав, що їх залишив невисокий огрядний чоловік з маленькою собакою. Але згодом вони дізнались, що то були сліди тітки Рози. Це дуже розсмішило хлопців, що вони реготали до гикавки. Накатавшись на «тарілках» донесхочу, друзі пішли додому. Сашко згадав, що батьки просили принести картоплю з підвалу і запропонував Васькові піти з ним. В підвалі було темно і Васько побачив, що щось ворушилось у коридорі. Сашко настільки хотів пригод, що попри власний страх, пішов до купи мотлоху. З під цього мотлоху, дихаючи перегаром, виліз місцевий безхатько і нагримав на хлопців, за те що вони його розбудили. Коли хлопці вийшли з підвалу, то знову почули відчайдушне нявкання кота на другому поверсі. Сашко вирішив подзвонити у двері. Але їм ніхто не відчинив. Васько вже декілька днів не бачив пані Стефу, і світло в квартирі не горіло. Схвильованих хлопців побачив тато Сашка і розпитав, що трапилось. Згодом вони почули якісь звуки з квартири і тато вирішив вибити двері, щоб потрапити всередину. На кухні вони знайшли пані Стефу, у якої стався інсульт, а кіт постійно терся біля господині. Батько Сашка підклав їй під голову шарфа та вкрив курткою, а Сашко тим часом набрав «швидку». Пані Стефа була врятована.
Садист
Коли головний герой оповіді йшов до школи, то побачив як шість його однокласниць гамселили Славка, з яким він сидів за однією партою. Виявилось, що дівчата били Славка за те, що той підпалив хвоста котові і зняв це на відео. Щоб розібратись з ситуацією, класна керівничка відвела всіх дітей до директора. Коли той побачив відео, то наказав Славкові прийшов з батьком в школу. Хлопець сказав, що батька у нього немає, а є лише вітчим. Директор відповів, що буде чекати на зустріч з ним. Почувши цю вимогу директора, Славко стиснув кулаки, сказав що вітчим його убʼє і вибіг з кабінету директора. Головний герой пішов за Славком і знайшов його в хлопчачому туалеті. Славко там блював і розповів, що він так вчинив з котом, щоб пересвідчитись, що зможе завдати шкоди вітчиму. Як виявилось вітчим постійно бив його маму. Згодом в школу приїхала мама Славка і їх забрала швидка, адже у хлопця був струс мозку і зламане ребро. Наступного дня вчителька фізики розповіла всьому класові, що дівчата побили Славка за його вчинок з котом і пояснила, що він так вчинив через агресивного вітчима. Вона сказала, що діти мають зрозуміти, що зло породжує зло. Вчителька попросила ніколи не нагадувати Славкові про цю ситуацію, і запитала, хто хоче провідати хлопця у лікарні. Головний герой одразу зголосився піти, а разом з ним вирішили піти і шість однокласниць, які були причетні до побиття Славка.
Все буде добре
Мама разом з татом мали їхати на триденну конференцію, за їх дочкою Настею мала доглянути бабуся. Але старенька жінка захворіла, і Настя лишилася вдома сама. Мама дуже переживала за доньку, але тато і Настя постійно говорили їй, що все буде добре і наспівували однойменну пісню Вакарчука. Коли батьки нарешті поїхали – Настя розслабилась. Вона налила собі горнятко чаю і почала дивитись телевізор, а потім заснула, а коли прокинулась, то випадково розлила чай на диван. Дівчинка витерла диван і знову заснула, а коли прокинулась, то зрозуміла, що проспала школу. А потім ще й мама про це довідалась, коли побачила її у Фейсбук, тому наказала робити реферат з історії. Після уроків до Насті в гості прийшла її краща подруга Христя, вони так захопились вибором біжутерії в інтернеті, що спалили канапки, котрі мали зʼїсти на обід. Тому подруги пішли в магазин, купили піцу, чипси та колу. Христя вирішила залишитись на ночівлю у подруги і відпросилась у мами. А потім вони так бешкетувати, що розбили вазон, а ще затопили ванну кімнату, коли Настя забула перекинути зливну трубку від пралки. Натомлені під прибирання, вже після опівночі дівчата лягли спати. Наступного дня їх розбудив голос Настіної мами, котра вирішила раніше повернутись. Мама повідомила, що дівчата знову проспали школу, ще й хату залили, а вони відповіли, що все буде добре і всі засміялися.
Усе шкереберть. І в цьому є сенс
Цього літа Андріан, разом зі своїм другом Сергієм, і дівчиною з паралельного класу Златою, яка йому подобалась, мали поїхати у літній англомовний табір поблизу Лондона. Андріан був дуже щасливий і очікував на цю подорож. Але все пішло шкереберть. Напередодні їхнього виїзду, батько Андріана, який працював реставратором, впав з риштування, коли займався відновленням розпису у соборі, і потрапив у лікарню. Мама розповіла хлопцю, що сталось і про те, що він не зможе поїхати в табір, адже їм потрібні кошти на лікування і він має допомогти з татом. Андріан був дуже засмучений, але мамі він нічого не сказав, натомість підтримав її та обійняв. Наступного дня Сергій і Злата поїхали в табір і пообіцяли писати йому, а він пішов до батька у лікарню. Перший раз у житті Андріан піклувався про батька, годував його з ложечки, голив бороду, виносив судно. Тато ніяковів, адже він ненавидів безсилля, але нічого вдіяти не міг. Тато вибачився, що син не зміг поїхати в табір і пообіцяв відправити його наступного року. А згодом у чаті Сергій поділився з Андріаном новиною, що він закохався у Злату і зізнався їй, а вона відповіла йому взаємністю. Андріан знову відчув, що все йде шкереберть і біда одна не ходить.
Коли тата виписали з лікарні, Андріан допомагав йому вдома. Одного дня батько попросив поїхати замість нього в село до бабусі, щоб допомогти заготувати сіно для її корови на призвісько «Квасолька». А Андріан не любив туди їздити і постійно придумував причини, щоб залишитись, мама навіть називала його за це «дитина асфальту». Та цього разу він не міг відмовити батькові. Село, у якому жила бабуся, знаходилось в Карпатах. Коли він нарешті дістався до бабусі, то вона була вражена тим, як він виріс, а потім вони весь вечір говорили, милуючись заходом сонця.
Наступного дня Андріан пішов у поле перевертати сіно. З сусіднього поля його кликнула якась дівчина словами «Агов, герою, обгориш на сонці!». Він лише буркнув їй у відповідь, але одягнув футболку. Далі він постійно поглядав на неї, але заговорити так і не наважився. По обіді Андріан вирішив піти скупатися до річки Стрий і дорогою згадав моторошну легенду, як вона зʼявилась. Колись чоловік повертався з ярмарку і купив там торбу солі. Дорогою він зустрів свого небожа, який запитав, що його Стрий (тобто дядько) несе. А той і пожартував, що золото. Хлопець повірив і вбив стрийка, а коли побачив, що у торбі сіль, то вирішив поховати чоловіка. І не встиг він закопати його, як з того місця почала бити вода, що згодом в річку перетворилась. З того часу назвали її Стриєм.
Річка Стрий була холодна, бурхлива та швидка. Андріан вирішив переплести її, але не зміг, його лише віднесло на метрів 70 вниз по течії. На березі він вирішив перепочити і заснув. Його розбудила дівчина, котру він нещодавно бачив, з іншого берега словами «Знову засмагаєш, Андріане?» Він не міг зрозуміти, звідки вона його знає. А потім вона зайшла у воду і поплила до нього. У воді її схопили судоми і вона почала тонути, тоді Андріан поплив до неї і витягнув на берег. Дівчина вся трусилась і щоб її зігріти хлопець обійняв її, так як ніяких речей поряд не було.
Згодом Андріан упізнав у дівчині свою подругу з дитинства Маринку, з якою вони товаришували, коли він ще їздив до бабусі. Літо стало прекрасним, Андріан повідомив батькам, що залишиться у бабусі до кінця літа і йому вже стало байдуже до відсутності інтернету та англомовного табору. Андріан ходив з Маринкою до лісу по чорниці, які в тих місцевостях називаю яфини, і в нього був перший яфиновий поцілунок. І Андріан зрозумів, що навіть якщо все летить шкереберть, все може скластися неймовірно чудово.
Імʼя для сестрички
Для одинадцятирічного Богдана або Данчика, як його називали батьки, стався справжній апокаліпсис, адже в його сімʼї місяць тому зʼявилась сестричка і тепер вся увага була лише для неї. Батьки досі ще не придумали як назвати дівчинку, тому Богдан спершу запропонував назвати її «дитина номер два», що сильно обурило батьків. На вибір було аж 6 імен від батька, матері, а ще від бабусь і дідусів. Але на жодне з них більшість не погоджувалась, і так в суперечках щодо імені вони пробули аж до дня хрестин. Напередодні хрестин Богдан також серйозно подумав щодо майбутнього імені і єдине імʼя яке йому було до вподоби це Оленка, так само звали єдину дівчинку з класу, яка йому подобалась. Зранку прийшли дві пари хрещених, всі сіли у бусика і поїхали до церкви. У церкві молодий священник запитав імʼя дівчинки і всі почали називати ті імена, що їм подобались. Виявилось, що родина досі не вирішилась з іменем. Тоді Богдан запропонував імʼя Оленка. Коли священник дізнався дату народження дівчинки, а це було 3 червня, то сказав, що це день святої Олени і всі погодились на це імʼя. Далі всі пішли зробити фото на згадку і Богдан тримав на руках свою сестричку Оленку, якій він дав імʼя.
Біла мама
Оля навчалась у девʼятому класі і її мама так набридла їй зі своєю опікою, що вона вирішила провчити її і втекти з дому. На цей вчинок Олю підштовхнув її хлопець Назар, що навчався у випускному класі. Батьки Назара поїхали на 3 дні, тому Оля вирішила пожити поки у нього. Вони сиділи вдома, і Оля перший раз спробувала пиво, яке їй не сподобалось, а потім вимкнула телефон, адже мама постійно їй телефонувала. Ввечері Нараз постелив їй у своїй кімнаті, а сам пішов спати у вітальню. Коли Оля заснула, то їй наснився сон, наче вона у засніженому полі біля моторошного лісу, і вийти звідти їй допомогла її мама, яка була босоніж і біла як сніг. З переляку Оля прокинулась і закричала, до неї прийшов Назар обійняв її, а потім почав приставати. Коли Оля йому відмовила, то він образився і пішов в іншу кімната. Оля до ранку вже не змогла заснути, тому зібрала речі і вирішила повернутись додому. Вона ввімкнула телефон і побачила, що крім мами їй телефонувало безліч людей, але тепер їй ніхто не дзвонив. Оля сіла на маршрутку і повернулась додому. Двері були відчинені і вдома вона побачила, як тато відпоював маму, котра за ніч повністю посивіла. Потім тато відвів Олю на кухню і приніс незнайому для неї шкатулку. В шкатулці були фото хлопчика з її батьками, а потім вона побачила документи: свідоцтво про народження і свідоцтво про смерть. Тато розповів, що у неї був старший брат, котрого збила машина біля дому, коли йому було пʼять років. Тепер Оля зрозуміла, чому мама так сильно її оберігала, а потім тато мовчки її обняв.
Догхантер
Минулого року Уляна знайшла маленького чорного песика і принесла додому, але батьки не дозволили залишити його, оскільки у мами була алергія на тварин. Тому Уляна зробила для нього будиночок у сквері біля їхнього будинку і вважала своїм собакою. Вона називала його Барсиком і кожного дня спочатку перед школою, а потім після неї підгодовувала собаку. Так було і цього ранку, але коли Уляна поверталась зі школи, щоб пригостити Барсика канапкою, то виявилось що якісь догхантери потруїли собак у їхньому скверику. Серед трьох собак був і її Барсик. Уляна тримала голову своєї собаки і плакала. Її помітив однокласник Сашко, він приніс лопату і вони, промокнувши під дощем, поховали собак у цьому сквері. Коли Уляна повернулась додому, вона не хотіла розмовляти з батьками, адже вважала, якби Барсик жив у них, то цієї трагедії не сталось. На ранок у Уляни була гарячка і вона на декілька днів залишилась вдома. Згодом до неї прийшов Сашко і розповів, що на форумі догхантерів він прочитав, що наступного разу собак будуть труїти у парку імені Франка. Вони вирішили провчити кривдників, тому наступного дня рано вранці вони поїхали до парку. Там вони спіймали на гарячому хлопця, який збирався розкидати отруйні сардельки. Коли вони його повалили на землю, то той показав свою понівечену руку, що була вся в шрамах. Це його покусали бездомні собаки, а ще він сказав, що у його сестри таке ж роздерте обличчя і саме тому він ненавидить цих собак. Тоді діти відпустили його і Уляна сказала, що їй дуже шкода його сестри, але і її Барсик не винний в цьому. Догхантер взяв свого наплічника і пішов з парку, принаймні в цей день собакам ніщо не загрожувало.
Для Елізи
Ліза дуже хвилювалась через свій майбутній виступ у київській консерваторії, де вона мала зіграти на фортепіано «Місячну сонату». Її бив мандраж, адже минулого року вона дуже розхвилювалася на сцені і тричі збивалась. Тепер вона навіть хотіла відмовитись від виступу. Учителька ж порадила їй не дивитися на всіх глядачів, а грати лише для когось одного. Ліза вирішила спробувати. Якось під час тренування вчителька зауважила, що якийсь хлопець стоїть під вікном і слухає, як вона грає. Раніше Ліза не помічала хлопця і після занять познайомилась з ним. Хлопця звали Марко, він жив з бабусею, так як його батьки загинули у автокатастрофі, і йому завжди подобалась класична музика. Зараз він отримує стипендію і збирає на гітару. Коли Ліза поїхала на вступ, то він побажав їй успіху і сказав, що буде тримати за неї кулаки. Під час конкурсу Ліза думала про Марка і грала для нього, вона здобула друге місце. Вона повідомила його про перемогу, він привітав її і написав, що любить. Коли Ліза поверталась разом з мамою з Києва, на пероні її чекав Марко з білою парасолькою на якій були намальовані ноти. Вона впізнала в цих нотах твір Бетховена для своєї коханої «для Елізи». Для Елізи, тобто для неї і вони поцілувалися.
Щоденник ельфа
Коли Леся повернулась додому після уроку фізкультури, то була дуже роздратована. Її вчителька з фізкультури на призвісько Гантелька примусила завʼязати волосся у хвостик і всі діти побачили її вуха-локатори і почали дражнити її Чебурашкою, Клаповухою та Ельфом. І навіть Петро який їй до цього подобався назвав її Ельфом, що ж за дурень! В гніві вона жбурнула щітку за диван, а коли трохи заспокоїлась, то полізла її діставали і знайшла там під паркетом блокнотик з написом «Щоденник Ельфа».
Це був таємний щоденник її старшої сестри Анни, якої вона ніколи не бачила. В щоденнику Анна писала про те, як її виписали з онколікарні і обстригли все волосся і тепер вона схожа на Ельфа, а ще більше на Добі з Гарі Поттера. Вона розуміла, що то було її останнє літо і дуже жалкувала, що вона не може прожити останні дні як в книзі «Оскар і Рожева пані». А ще вона не хотіла розмовляти зі своїми подругами, бо не знала про що. І думала, що краще померти раптово, а не чекати фіналу. Анна переживала за батьків і не хотіла, щоб вони дізнались, що вона знає, що помре. Тому продовжувала розмовляти з мамою про плани на осінь. А потім мама принесла знімок УЗД і сказала, що у них буде дівчинка. На якусь мить Анна подумала, що це буде її заміна, а потім поцікавилась чи вона буде така ж клаповуха як і вона. І мама зі сльозами на очах сказала, що звісно так, і попросила дати імʼя її майбутній сестрі. І Анна назвала її Лесею.
Прочитавши щоденника, Леся захотіла, щоб Анна була поряд з нею, їй її дуже не вистачало…
Автор переказу – Гнатюк Олег
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
